Чому я ніколи не піду на державну службу

Чому я ніколи не піду на державну службу

Це текст про те, чому я ніколи не піду на державну службу і чому мені дуже страшно від того, як радіє наш народ звільненням чиновників.

Коли я бачу, як народ вимагає скорочення апарату чиновників, мене бере ступор. Ще більше я не розумію, чому у ЗМІ з’являються рейтинги міністерств за темпами скорочення свого штату. Наприклад, нещодавно VoxUkraine проаналізували досягнення міністрів, і зокрема скорочення апаратів оцінювалося як позитивна зміна. Лідером стало Міністерство економіки — за півтора року скорочено 34% працівників міністерства. У принципі, все зрозуміло. Народне повір’я говорить, що чиновники — це паразити, які лише перекладають папірці, тож навіщо тримати дармоїдів, скорочуйте і побільше. І всі дивуються, чого реформи так повільно йдуть? Ах да, це чиновники дармоїди, більше звільняй, чуєш, мало звільняєш, давай ще!

Здається, десь народ лукавить. Я регулярно спілкуюся з відділами звернень громадян, які найчастіше відповідальні за надання різноманітної інформації. Останній місяць досить щільно спілкувався з таким відділом у Мінекономіки. Річ у тім, що електронна пошта міністерства має проблеми з вихідними листами — вони часто не доходять чи не виходять… Працівники відділу — золоті люди, щиро намагаються допомогти, але технічного персоналу, який би усунув проблему, бракує. У Міноборони жіночка мені одразу сказала, що відповідь мені підготують, але не знає, коли, бо вона одна на усі запити та звернення. Так само і в інших міністерствах. У 2014 році Міносвіти отримало 13 760 звернень — приблизно 55 звернень кожного робочого дня. До речі, це вдвічі більше, ніж у 2013. На кожне звернення чи запит потрібно підготувати відповідь — не важливо, чи там посутні питання, чи вас питають, скільки коштує руберойд на базарі.

Хтось скаже: щоб було менше звернень, треба проводити нормальну комунікаційну політику, вести сайти, готувати візуалізацію, спілкуватися зі ЗМІ, активніше зустрічатися з громадянами. Стоп, чиновників же треба скорочувати! Які копірайтери, дизайнери, програмісти чи комунікаційники?! Вловили іронію? Додайте до неї той факт, що по скорочених відділах зв’язків із громадськістю залишилися 1-1,5 ставки із зарплатою до 3 тис. грн.

Зовнішня комунікація — це лише незначна частка повноважень міністерств. Власне повноваження — це ключовий аспект, про який усі забувають. Повернімося до Мінекономіки ще раз. У принципі, всім відомо, що Мінекономіки — це нащадок радянського держплану. І у спадок йому дісталися різноманітні сфери планування та реалізації державного замовлення на підготовку фахівців. Функціями цими опікувався спеціальний департамент економіки соціальної та гуманітарної сфери. По-людськи це означає аналізувати ринок праці, прогнозувати його потреби, визначати стратегічно важливі напрямки економіки та розвитку людського ресурсу. Потім департамент скоротили й усі ці питання передали одному працівнику. Той самий обсяг повноважень просто передали одному працівнику, який в принципі навіть і не вдає, що може їх виконати. Розумієте? Пропущена дуже важлива ланка — аудит повноважень. Не можна просто скоротити департамент і повісити на одну людину його функції. Потрібно дотримуватися пропорцій. Якщо ви вважаєте, що ці повноваження зайві, треба позбутися повноважень, потім прокачати ІТ-навички працівників, потім впроваджувати електронний документообіг, хмарні технології — і лише потім звільняти людей.

Зрештою, мені здається, що у більшості випадків наші міністерства потребують аудиту повноважень не для того, щоб скорочувати людей, а щоб наймати нових — і я далеко не впевнений, що цих нових потрібно менше. Я вже навів приклад із відділами зовнішньої комунікації. А як щодо вироблення самої політики, яку ці відділи повинні комунікувати? Реформи, яких ми так хочемо, на етапі впровадження потребують багато фахівців різного плану: правників, економетристів, соціологів, математиків, програмістів, галузевих аналітиків.

Подивимося на моє улюблене Міносвіти. Потреба в якісному аналізі та синтезі аж зашкалює. Ви не можете розробляти реформи та впроваджувати їх без збору та аналізу даних. Потрібні програмісти, які можуть постійно розвивати систему збору статистики та моніторингу ситуації на місцях, які можуть автоматизувати опрацювання цих даних; потрібні аналітики, які будуть аналізувати те, чого не зробить комп’ютер; потрібні математики для прогностичних моделей та прорахунку ризиків; потрібні правники та гуманітарії, які вміють грамотно писати підзаконні акти. Багато охочих бачите? Наприклад, чому особисто я не піду працювати у Міносвіти? Думаю, я би згодився на посаді головного спеціаліста. Перше і найбільш очевидне — ми не маємо жодних заощаджень, і на 2,5 тис. жити я не зможу. Друге: система відповідальності, а точніше, безвідповідальності — ніхто ні за що не відповідальний. Безліч підписів на документі — це не від здорового глузду, це від бажання перестрахуватися та розмити свою відповідальність. Навесні 2014 року для того, щоб щось з’явилося на сайті МОН, потрібно було 5 підписів. Чому? — «Тому що все треба перевірити, я ж не можу нести відповідальність». Або: я досі не можу зрозуміти, чому обов’язково треба, щоб відповіді з Міносвіти робили за підписом Міністра чи його заступників, бо я прекрасно знаю, що вони не писали цих відповідей, я бачу внизу прізвище виконавця. Я не англійська королева, можна і без цього обійтися. Зате виконавець буде дуже чітко відчувати свою відповідальність. Прикладів безліч. Третє: дублювання повноважень, точніше, нечіткий їх розподіл і — знову — розмита відповідальність. І це стосується не лише внутрішньої кухні. Самі міністерства не можуть поділити повноваження між собою. Безкінечні погодження наказів із відомствами, які абсолютно ніяк не відповідають за кінцевий результат.

У сухому підсумку: я би пішов працювати у Міносвіти, якби відбувався дуже чіткий і всеохопний аудит повноважень, пропорційне цим повноваженням кадрове забезпечення, чітка персональна відповідальність та у чотири-п’ять разів вища зарплата. Тепер, сподіваюся, ви розумієте, чому мені страшно, коли усі так радіють від скорочення чиновників.

автор: Єгор Стадний, джерело: Політична критика



загрузка...

Читайте також

Коментарі