Українські наукові школи в різних сферах знань мають багатостолітню історію – нам справді є, чим пишатися. Україна як потужний науково-освітній центр заявила про себе ще тоді, коли багатьом європейським країнам про це було годі мріяти. Варто згадати, скільки талановитих голів виховали в своїх стінах Острозька та Києво-Могилянська академії і який колосальний внесок наші вчені зробили у розвиток тодішньої міжнародної наукової думки; достатньо також звернути погляд на кінець ХІХ – поч. ХХ століття, які ознаменувалися найпотужнішим відкриттями українських вчених зі світовим ім’ям. Ми вже тоді були Європою, і це вона від нас переймала науковий досвід та знання.

Засновникові Української академії наук Володимиру Вернадському завдячуємо унікальним дослідженням у сфері геохімії, біогеохімії, геології, палеонтології. Оресту Левицькому – винятковим розвідкам у сфері звичаєвого права українців. Сотні видів рослин були відкритті завдяки Володимиру Липському. Приборканням епідемій холери і чуми світ зобов’язаний дослідженням Данила Заболотного. «Сироватка Богомольця», яка успішно застосовувалася для лікування інфекційних хвороб і переломів, врятувала мільйони життів під час Великої Вітчизняної війни. Сучасні уявлення функціональної біохімії були б нічого не варті без досліджень Олександра Палладіна. А Борис Патон дав життя новим сферам в якісній металургії.

Цим вченим у різні роки довелося очолювати найпотужнішу наукову установу України – Національну академію наук, якій довгий час вдавалося об’єднувати навколо себе найпрогресивніших вчених. Проте на сьогодні це швидше в минулому, а ми продовжуємо жити колишніми перемогами, не помічаючи, що вітчизняна наука абсолютна занедбана й тримається на плечах поодиноких ентузіастів. НАН же у теперішньому її вигляді – замшіла організація, гібридний радянський атавізм, який завмер у розвитку і з назвою якого зараз пов’язується більше корупційних  скандалів, ніж наукових відкриттів.

Логічно, багатьох це обурює, бо виникає закономірне питання: чому платники податків повинні утримувати багатотисячну армію академіків, результати роботи яких малопомітні. Причому, коли громадськість починає підіймати питання неефективності роботи чиновницького консорціуму під назвою НАН України, починається страшна істерика, а всіх експертів, які торкаються цієї теми, «академіки» автоматично відправляють у ранг неграмотних, некомпетентних, ворогів країни, які хочуть знищити науку. Їхня реакція на будь-які критичні оцінки завжди блискавична й максимально обурлива.

Так, «Публічний аудит» у травні цього року оприлюднив дослідження, результати якого зводилися до таких основних тез. НАК України:

— щороку витрачає близько 3 млрд грн коштів державного бюджету. При цьому «чистий» дохід від наукової діяльності – 70 млн грн, тобто лише 2% від витрачених державою коштів. Це ненормально, і свідчить про явний дисбаланс, коли основна сума коштів витрачається просто на утримання апарату;

— використовує понад 200 державних установ (інститутів, наукових центрів, музеїв, бібліотек) і сотні гектарів заповідників (парків);

— має штат у майже 40 тис. осіб;

— отримує найбільше прибутку від надання в оренду нерухомого державного майна, а не наукової діяльності, як у всіх науково-розвинених країнах світу. Тут особливий інтерес викликає те, що НАН здає 153 тис. кв. м в оренду, де середня вартість квадратного метра – 80 грн/міс., що в три-шість разів менше від середньоринкової вартості нерухомості;

— виробляє «продукт», який часто існує лише на папері у вигляді десятків тисяч монографій, одиниці з яких друкуються в міжнародних виданнях.

Висновок з цього доволі логічний: наукова галузь є ні чим іншим, як радянським рудиментом з малоефективною системою управління установами. Разом з тим академіки все списують на мізерне бюджетне асигнування і саме цим пояснюють слабкі показники ефективності.

У своїй нещодавній відповіді на сюжет програми «Дістало», журналісти якої наважилися заговорити про низький рівень впровадження розробок вчених, академіки знову нарікають, що витрати нашої держави на науку становлять 0,2 % від ВВП, «тоді як у більшості європейських країн, до рівня яких сьогодні так прагне Україна, – 3%». Проте вони забувають додати, що академічні установи європейських країн, США виробляють інтелектуальні продукти, які наповнюють ВВП, і щорічно доходи від «продажу» наукових досліджень, зокрема одного американського університету, становлять від мільйона доларів.

В Україні наразі урізаються всі соціальні програми та виплати, а НАН пропонує збільшити їх фінансування в 10 разів. Якщо винаходи НАН актуальні й корисні, то де черга з інвесторів, які  бажають вкласти гроші в новітні технології? Чому НАН не шукає інвесторів, а розраховує лише на державне фінансування?

Власне, Америка на шлях комерціалізації наукових досліджень стала ще 35 років тому, коли у 1980 році був прийнятий революційний закон Бея-Доула, який кардинально змінив підхід до науки. До того академічні установи так само, як і зараз відбувається в Україні, в основному займалися наукою заради науки. Американці вирішили «досить», й університети почали тісно взаємодіяти з бізнесом, заробляючи на власних відкриттях.

В усьому цивілізованому світі вже давно прийшли до розуміння, що основна проблема наукової школи полягає не в браку фінансування, а в поганому, неякісному управлінні. Урядовці намагаються звести до мінімуму частку державного субсидування, змушуючи вчених шукати шляхи найбільш ефективного використання наявних коштів.

Як витрачають гроші вітчизняні академіки? Наприклад, майже 40 млн грн у них йде на власне медичне обслуговування. До 2 млрд грн у рік грн спрямовується на дослідження, які виконуються, але потім відходять у небуття – держава їм не дає жодного ходу.

Із кожної вкладеної платниками податків України гривні Академія дає лише 2 коп. доходу, який витрачає на власні ремонтні роботи та поточні витрати. До речі, в світовій практиці більшу частину витрат з фінансування наукових досліджень беруть на себе приватні установи. В обмін на це вчені проводять для них прикладні дослідження.

«НАН України вже давно час ставити на рейки самоокупності, і державний підхід до науки потребує кардинального перегляду. Має бути контроль за витратами, і держава повинна знати, звідки отримуються гроші і на що вони витрачаються. До речі, на сьогодні Академія приховує ці дані – на відповідний запит «Публічного аудиту» вона відповіла відмовою у наданні будь-якої інформації. Так чи інакше, для початку слід провести повний аудит діяльності НАН та його майна, здійснити повну переатестацію кадрів, скоротивши їх штат у рази. За рахунок вивільнених місць організувати конкурсний відбір серед талановитої молоді, запропонувавши їй високу заробітну плату. І молодь піде працювати в науку, коли побачить, що її ідеї та винаходи підтримуються та достойно оплачуються», – переконаний керівник «Публічного аудиту» Максим Гольдарб.

Нещодавно ЗМІ повідомляли про учня з Олександрії Самуїла Кругляка, який здобув бронзу на Олімпіаді геніїв у США – хлопець винайшов унікальний спосіб виробляти дешеву електроенергію. Самуїлу вже запропонували безкоштовне навчання в одному з вузів США зі щомісячною стипендією в 700 доларів. Так Україна і втрачає світлі голови, тоді як це також мало б бути одним із завдань Академії – акумулювати навколо себе найталановитіших та найпрогресивніших науковців, щоби їх відкривали не за кордоном, а створювали всі необхідні умови для роботи в Україні.

Про що можна говорити, коли самі науковці під час дискусій у соціальних медіа визнають: «використання коштів у науковому секторі в нас справді не раціональне. Купа дармоїдів проїдають і без того невеликий кошторис на різну дурню… при цьому їздять на фейк-конференції чи друкуються у фейк-журналах. Фанатів-професіоналів – близько 5%. При цьому законодавство, на практиці, не сприяє розвитку науки та освіти. Що маємо, те маємо… заперечувати – безглудо».

А паралельно українські новатори підкорюють світ і заявляють про Україну без допомоги Академії наук. Робот для розваги домашніх тварин Petcube, плеєр VOX для Mac OS, сервіс замовлення в ресторанах Settle, сервіс управління снами Luciding, система домашнього енергоменеджменту Ecois.me – це лише декілька українських стартапів, які встигли зарекомендувати себе за останній час і на українському, і на іноземному ринках, та які вже зараз приносять своїм власникам мільйонні прибутки.

Низькі показники наукової діяльності безпосередньо вплинули на становище України У Світовому рейтингу «наукових країн» Україна посідає 39 місце, перебуваючи на рівні Румунії і Єгипту, які витрачають на науково-дослідну роботу в два (Румунія) та чотири (Єгипет) рази менше, ніж Україна.

А в щорічному Глобальному інноваційному індексі 2014 року, опублікованому Корнельським університетом (Cornell University), школою бізнесу INSEAD і Всесвітньою організацією інтелектуальної власності, Україна посіла 63 місце і розташувалася між Бахрейном і Йорданією. Цей рейтинг включає 81 індикатор, що відображають інноваційні можливості країн, якість інновацій, їх результати та розвиток інноваційної інфраструктури країн-учасниць.

Вказані низькі показники нашої країни у Світових наукових рейтингах обумовлені не лише слабкою роботою Академії, адже наукову діяльність в Україні проводить не тільки НАНУ, а й інші наукові установи, Міністерство освіти і науки України на загальну суму 2,6 млрд грн щорічно. Всього ж на науку в Україні в 2015 році передбачено видатків на сумі 6 млрд грн.

І тут знову повертаємося до ключової умови: наука в Україні вимагає повного реформування. «От тільки проблема в тому, що багато хто з нинішньої та з попередньої владної еліти отримували на знак подяки чи поваги наукові ступені й звання. Тут уже виникає поняття кругової поруки, адже вони в боргу за статусні інтелектуальні «подарунки». Чи варто від них чекати зусиль до  кардинального реформування системи? Навряд. У той же час в усіх цивілізованих західних країнах, на які ми рівняємося, Академія наук існує на громадській основі. У Штатах вона іменується радником нації. Ви знаєте багатьох академіків, що є радниками керівництва країни та задіяні в реформуванні країни? Таких немає», – вважає Максим Гольдарб.



загрузка...

Читайте також

Коментарі