Україна на узбіччі газового ринку Європи, або що нас очікує після 2020 року?

Тарас Малишевський

Центр досліджень енергетики (EIRCenter)

Нещодавно «Газпром» анонсував будівництво нової системи газопроводів «Північний потік-2» у напрямку Німеччини по дну Балтійського моря. Цією системою буде володіти консорціум, до складу якого увійшли шість учасників: «Газпром», E.ON, дочірня компанія BASF Wintershall, OMV, ENGIE і Royal Dutch Shell. Російському «Газпрому» в консорціумі належить 51 відсоток, у решти партнерів — по десять відсотків, у ENGIE — дев’ять. Проектна потужність системи нафтопроводів складе 55 млрд м3 на рік. За планами «Газпрому», ця система має запрацювати до 2020 року. Як новий проект росіян може вплинути на ситуацію у газовій галузі України?

У 2014 році Україна використала 42,6 млрд м3 газу, з них вітчизняний газ склав 20,5 млрд м3, імпорт з Європи — 4,9 млрд м3, а імпорт з РФ — 14,4 млрд м3. Як бачимо, доля газу власного видобутку склала приблизно 50%. Але ці цифри відображають споживання газу у часи економічної кризи, тобто при падінні економіки на 10-15%. За оптимістичними прогнозами Україна повинна вийти з кризи у найближчі роки, тому можна прогнозувати зростання споживання блакитного палива до 45 — 46 млрд м3 на рік. Цифра 50,3 млрд м3 — це споживання у 2013 році, але цього показника сукупне споживання скоріше за все не досягне у наслідок різних чинників: неприєднання промислових потужностей окупованих територій Донбасу, заміщення природного газу альтернативним паливом та активного застосування енергозбереження. Про те зростання споживання природного газу та перерозподіл структури імпорту вплине і на розподіл часток українського та імпортного газу на нашому ринку. Зараз є стримані сподівання на зростання вітчизняного видобування до 2020 року приблизно на 1-2 млрд м3, тобто через 4 роки власний видобуток повинен скласти не менш 22 млрд м3. А це можна вважати прогресом, з огляду на тенденцію останніх років — зменшення власного видобутку та фіскальні утиски, пов’язані зі збільшенням ренти за експлуатацію свердловин та на буріння нових. Щодо зменшення ренти, то цю проблему найближчим часом, є сподівання, буде вирішено.

Як бачимо, навіть за оптимістичними прогнозами, власний видобуток не вплине значно на покриття потреб України. Але невдовзі зміниться структура імпорту. Ще кілька років тому імпорт складався виключно з російського газу. У 2012 році Україна почала імпортувати газ з ЄС. Обсяги європейського імпорту мають тенденцію до зростання, і це викликано в більшій мірі геополітичними чинниками, які мають свої витоки у міждержавних відносинах Україна — РФ. Так виглядає імпорт (млрд м3) в останні роки:

           РФ ЕС

2012 32,9 0,1

2013 25,8 2,1

2014 14,4 4,9

Зараз перспективні можливості імпорту газу з ЕС складають 27 млрд м3 на рік. Тобто у 2019 році власний видобуток і імпорт можуть скласти 49 млрд м3, що буде становити більше необхідної потреби 45-46 млрд м3. За таких умов імпорт з РФ стає можливий тільки за конкуренто здатної ціни і більше не буде продуктом політичних спекуляцій.

Однак такий позитивний прогноз не віддзеркалює іншої проблеми, яка може мати місце після 2019 — часткове чи повне зупинення транзиту газу з РФ до Європи територією України, що базується на домовленості між «Нафтогазом» та «Газпромом». Такий перебіг подій ставить під загрозу саме існування газотранспортної системи (ГТС) України та призведе до втрати 2 млрд дол. США на рік, які має зараз країна з транзиту. Так що у таких реаліях очікує нашу ГТС після 2019 року?

ГТС України розрахована на транзит в обсязі 142 млрд м3 на рік. У 2014 ми транспортували лише 62,2 млрд м3. На загальному фоні російського експорту у 2014 році в обсязі 191,5 млрд м3, українська частка виглядає вагомою. Але у 2020 році транзит до країн Європи може переміститися в бік «Північного потоку 2». Історія з «Північним потоком 2» є цілком логічним продовженням трансчорноморських потуг росіян з «Південним потоком». Протягом останніх років «Газпром» намагався реалізувати «Південний потік», метою якого було забезпечення країн південної та центральної Європи російськім газом в обхід України. Якщо порівняти плановану потужність «Південного потоку» — 63 млрд м3 та транзит російського газу через територію України 62,2 млрд м3 у 2014, то можна було б казати про повне заміщення українського транзиту чи більшої його частки. За останні п’ять років спостерігалася тенденція до зменшення поставок газу з РФ територією України (інформація з сайту naftogaz-europe):

image

Але, скоріше за все, ця тенденція була пов’язана з високими цінами на газ протягом останніх років. Однак у 2015 році прогнозується стійкій тренд до здешевлення, обумовлений падінням ціни на нафту більше ніж у 2 рази — а це тотожні величини. Таким чином коливання ціни на газ в межах 190-240 дол. США за 1000 м3 у найближчий час має досить обумовлене пояснення. За таких передумов, попит на газ у Європі має дещо зрости і потенціальний транзит у майбутньому може скласти приблизно 80 млрд м3 на рік.

Російський транзит у минулому році складався з 18 млрд м3, які пішли до Балканського півострова (Румунії, Болгарії, Туреччини, Греції, Македонії та невизнаного Придністров’я), та з 44 млрд м3, які було доправлено до Центральної Європи. З урахуванням потенційного майбутнього транзиту у 80 млрд м3/рік (схожого на показники 2012 року), його розподілення може мати наступний вигляд: Балканський півострів — 20 млрд м3/рік, а Центральна Європа — 60 млрд м3/рік. За таких перспектив повністю уникнути транзиту через територію України «Газпром» не зможе, якщо навіть збудує «Північний потік 2». У гіршому випадку, якщо попит на російський газ у Центральній Європі не перевищить 44-45 млрд м3/рік, доправити з «Північного потоку 2» 10 млрд м3 та ще 5-10 млрд м3 з інших джерел у Західній Європі до Балкан буде вже невиправдано дорого для кінцевих покупців. У цьому випадку потрібно буде добудовувати відповідні потужності, які з’єднають хаби Західної та Центральної Європи з Балканами.

Але в аналітичних розрахунках щодо газу, потрібно приймати до уваги і те, що він є ключовим важелем політичних амбіцій РФ та власне добре змальовує апетити та відношення кремлівської влади до всесвіту. Тому, навіть, існування транзиту газу у напрямку Балкан через територію України після 2016 року можна піддати сумніву. Історія з «Південним потоком» має зараз логічне продовження в темі «Турецького потоку», який буде мати подібну потужність у 63 млрд м3 на рік та складатися з чотирьох паралельних гілок, кожна потужністю по 15,75 млрд м3/рік. Вартість всього проекту орієнтовно складе 13 млрд дол. США. «Газпром» сподівається першу гілку запустити вже у грудні 2016. Якщо ця частина буде успішно реалізована, то Україна втратить більше 80% транзиту в бік Балкан.

Тому у найкращому випадку, Україні може залишитися у 2020 році не більше 10 млрд м3 для транзиту, а це вже не буде мати великого сенсу с точки зору його собівартості та загальної доцільності для кінцевих покупців. Такий обсяг може буде заміщений європейськими продавцями.

Як же склалася така ситуація, що найближчим часом Україна — найбільший світовий транзитер газу, буде виштовхнута на європейську газову периферію? Ця історія має давне походження і почалася давно. Перші дзвоники пролунали ще у 2005 році: ускладнення відносин з РФ і як наслідок — зростання ціни на імпортований газ. Зрозуміло, що ситуація мала політичне забарвлення і була викликана хворобливими забаганками російського керівництва. Ціна на газ зрушила з відмітки в 50 дол. США і поповзла у гору. У ті ж часи у Європі активно заговори про реалізацію «Північного потоку», який з годом разом з росіянами і реалізували. І це все відбувалося у 2005-10 роках. Вже тоді були зрозумілі мотиви РФ: уникнути транзиту через територію України, примусити її до кабальних міждержавних домовленостей, позбавити геополітичного впливу та левової частки валютного прибутку! А проекти «Газпрому»: «Південний потік», «Турецький потік» та нарешті «Північний потік 2» — стали лише логічним продовженням політики РФ по відношенню до України. А що робила тоді і робить зараз українська влада? Зі стратегічної точки зору — нічого! Лише намагалася владнати питання ціни на газ для власних потреб України та вартість транзиту. А реверсні поставки з Європи не вирішують питання стратегічного існування української ГТС, а лише є альтернативним джерелом. Чому українські можновладці в різні часи наполегливо не ставили питання створення міжнародного газового консорціуму на базі ГТС та сховищ, до речі самих великих у Європі, з залученням таких гравців, як E.ON, OMV чи ENGIE? Відповідь — на поверхні: українська ГТС та газосховища добре джерело для маніпулювання цінами та прибутками, які підживлюють корупцію і дають кошти для реалізації політичних проектів. Тому кожен, хто приходив до влади, «прикладався» до мільярдів «Нафтогазу» і використовував їх у власних політичних чи приватних цілях. І тому європейський консорціум став би назаваді таких «ігор» і мав би прозоро звітувати перед акціонерами. І тільки таке об’єднання під контролем міжнародної наглядової ради змогло б зупинити проект «Північний потік 2» і врятувало українську ГТС від стагнації, ставни надійним наповнювачем державного бюджету.

Рекомендуємо прочитати

Всемирно известная модель плюс сайз показала лицо без макияжа

Известная пышнотелая модель Эшли Грэм продемонстрировала свою естественную красоту без макияжа....

Це може бути цікавим

В Белом доме обсуждают выход из соглашения по разоружению с Россией

Члены Конгресса внесли предложение о выходе США из договора с Росиией о ликвидации ракет....

загрузка...

Схожі публікації

Дивіться, що пишуть

Ученые назвали популярный напиток, который очень опасный для здоровья

Ученые назвали диетические газированные напитки с пометкой "0% sugar" самыми опасными неалкогольными напитками в мире....