Тарас Малишевський

Центр досліджень енергетики (EIRCenter)

Нещодавно «Газпром» анонсував будівництво нової системи газопроводів «Північний потік-2» у напрямку Німеччини по дну Балтійського моря. Цією системою буде володіти консорціум, до складу якого увійшли шість учасників: «Газпром», E.ON, дочірня компанія BASF Wintershall, OMV, ENGIE і Royal Dutch Shell. Російському «Газпрому» в консорціумі належить 51 відсоток, у решти партнерів — по десять відсотків, у ENGIE — дев’ять. Проектна потужність системи нафтопроводів складе 55 млрд м3 на рік. За планами «Газпрому», ця система має запрацювати до 2020 року. Як новий проект росіян може вплинути на ситуацію у газовій галузі України?

У 2014 році Україна використала 42,6 млрд м3 газу, з них вітчизняний газ склав 20,5 млрд м3, імпорт з Європи — 4,9 млрд м3, а імпорт з РФ — 14,4 млрд м3. Як бачимо, доля газу власного видобутку склала приблизно 50%. Але ці цифри відображають споживання газу у часи економічної кризи, тобто при падінні економіки на 10-15%. За оптимістичними прогнозами Україна повинна вийти з кризи у найближчі роки, тому можна прогнозувати зростання споживання блакитного палива до 45 — 46 млрд м3 на рік. Цифра 50,3 млрд м3 — це споживання у 2013 році, але цього показника сукупне споживання скоріше за все не досягне у наслідок різних чинників: неприєднання промислових потужностей окупованих територій Донбасу, заміщення природного газу альтернативним паливом та активного застосування енергозбереження. Про те зростання споживання природного газу та перерозподіл структури імпорту вплине і на розподіл часток українського та імпортного газу на нашому ринку. Зараз є стримані сподівання на зростання вітчизняного видобування до 2020 року приблизно на 1-2 млрд м3, тобто через 4 роки власний видобуток повинен скласти не менш 22 млрд м3. А це можна вважати прогресом, з огляду на тенденцію останніх років — зменшення власного видобутку та фіскальні утиски, пов’язані зі збільшенням ренти за експлуатацію свердловин та на буріння нових. Щодо зменшення ренти, то цю проблему найближчим часом, є сподівання, буде вирішено.

Як бачимо, навіть за оптимістичними прогнозами, власний видобуток не вплине значно на покриття потреб України. Але невдовзі зміниться структура імпорту. Ще кілька років тому імпорт складався виключно з російського газу. У 2012 році Україна почала імпортувати газ з ЄС. Обсяги європейського імпорту мають тенденцію до зростання, і це викликано в більшій мірі геополітичними чинниками, які мають свої витоки у міждержавних відносинах Україна — РФ. Так виглядає імпорт (млрд м3) в останні роки:

           РФ ЕС

2012 32,9 0,1

2013 25,8 2,1

2014 14,4 4,9

Зараз перспективні можливості імпорту газу з ЕС складають 27 млрд м3 на рік. Тобто у 2019 році власний видобуток і імпорт можуть скласти 49 млрд м3, що буде становити більше необхідної потреби 45-46 млрд м3. За таких умов імпорт з РФ стає можливий тільки за конкуренто здатної ціни і більше не буде продуктом політичних спекуляцій.

Однак такий позитивний прогноз не віддзеркалює іншої проблеми, яка може мати місце після 2019 — часткове чи повне зупинення транзиту газу з РФ до Європи територією України, що базується на домовленості між «Нафтогазом» та «Газпромом». Такий перебіг подій ставить під загрозу саме існування газотранспортної системи (ГТС) України та призведе до втрати 2 млрд дол. США на рік, які має зараз країна з транзиту. Так що у таких реаліях очікує нашу ГТС після 2019 року?

ГТС України розрахована на транзит в обсязі 142 млрд м3 на рік. У 2014 ми транспортували лише 62,2 млрд м3. На загальному фоні російського експорту у 2014 році в обсязі 191,5 млрд м3, українська частка виглядає вагомою. Але у 2020 році транзит до країн Європи може переміститися в бік «Північного потоку 2». Історія з «Північним потоком 2» є цілком логічним продовженням трансчорноморських потуг росіян з «Південним потоком». Протягом останніх років «Газпром» намагався реалізувати «Південний потік», метою якого було забезпечення країн південної та центральної Європи російськім газом в обхід України. Якщо порівняти плановану потужність «Південного потоку» — 63 млрд м3 та транзит російського газу через територію України 62,2 млрд м3 у 2014, то можна було б казати про повне заміщення українського транзиту чи більшої його частки. За останні п’ять років спостерігалася тенденція до зменшення поставок газу з РФ територією України (інформація з сайту naftogaz-europe):

image

Але, скоріше за все, ця тенденція була пов’язана з високими цінами на газ протягом останніх років. Однак у 2015 році прогнозується стійкій тренд до здешевлення, обумовлений падінням ціни на нафту більше ніж у 2 рази — а це тотожні величини. Таким чином коливання ціни на газ в межах 190-240 дол. США за 1000 м3 у найближчий час має досить обумовлене пояснення. За таких передумов, попит на газ у Європі має дещо зрости і потенціальний транзит у майбутньому може скласти приблизно 80 млрд м3 на рік.

Російський транзит у минулому році складався з 18 млрд м3, які пішли до Балканського півострова (Румунії, Болгарії, Туреччини, Греції, Македонії та невизнаного Придністров’я), та з 44 млрд м3, які було доправлено до Центральної Європи. З урахуванням потенційного майбутнього транзиту у 80 млрд м3/рік (схожого на показники 2012 року), його розподілення може мати наступний вигляд: Балканський півострів — 20 млрд м3/рік, а Центральна Європа — 60 млрд м3/рік. За таких перспектив повністю уникнути транзиту через територію України «Газпром» не зможе, якщо навіть збудує «Північний потік 2». У гіршому випадку, якщо попит на російський газ у Центральній Європі не перевищить 44-45 млрд м3/рік, доправити з «Північного потоку 2» 10 млрд м3 та ще 5-10 млрд м3 з інших джерел у Західній Європі до Балкан буде вже невиправдано дорого для кінцевих покупців. У цьому випадку потрібно буде добудовувати відповідні потужності, які з’єднають хаби Західної та Центральної Європи з Балканами.

Але в аналітичних розрахунках щодо газу, потрібно приймати до уваги і те, що він є ключовим важелем політичних амбіцій РФ та власне добре змальовує апетити та відношення кремлівської влади до всесвіту. Тому, навіть, існування транзиту газу у напрямку Балкан через територію України після 2016 року можна піддати сумніву. Історія з «Південним потоком» має зараз логічне продовження в темі «Турецького потоку», який буде мати подібну потужність у 63 млрд м3 на рік та складатися з чотирьох паралельних гілок, кожна потужністю по 15,75 млрд м3/рік. Вартість всього проекту орієнтовно складе 13 млрд дол. США. «Газпром» сподівається першу гілку запустити вже у грудні 2016. Якщо ця частина буде успішно реалізована, то Україна втратить більше 80% транзиту в бік Балкан.

Тому у найкращому випадку, Україні може залишитися у 2020 році не більше 10 млрд м3 для транзиту, а це вже не буде мати великого сенсу с точки зору його собівартості та загальної доцільності для кінцевих покупців. Такий обсяг може буде заміщений європейськими продавцями.

Як же склалася така ситуація, що найближчим часом Україна — найбільший світовий транзитер газу, буде виштовхнута на європейську газову периферію? Ця історія має давне походження і почалася давно. Перші дзвоники пролунали ще у 2005 році: ускладнення відносин з РФ і як наслідок — зростання ціни на імпортований газ. Зрозуміло, що ситуація мала політичне забарвлення і була викликана хворобливими забаганками російського керівництва. Ціна на газ зрушила з відмітки в 50 дол. США і поповзла у гору. У ті ж часи у Європі активно заговори про реалізацію «Північного потоку», який з годом разом з росіянами і реалізували. І це все відбувалося у 2005-10 роках. Вже тоді були зрозумілі мотиви РФ: уникнути транзиту через територію України, примусити її до кабальних міждержавних домовленостей, позбавити геополітичного впливу та левової частки валютного прибутку! А проекти «Газпрому»: «Південний потік», «Турецький потік» та нарешті «Північний потік 2» — стали лише логічним продовженням політики РФ по відношенню до України. А що робила тоді і робить зараз українська влада? Зі стратегічної точки зору — нічого! Лише намагалася владнати питання ціни на газ для власних потреб України та вартість транзиту. А реверсні поставки з Європи не вирішують питання стратегічного існування української ГТС, а лише є альтернативним джерелом. Чому українські можновладці в різні часи наполегливо не ставили питання створення міжнародного газового консорціуму на базі ГТС та сховищ, до речі самих великих у Європі, з залученням таких гравців, як E.ON, OMV чи ENGIE? Відповідь — на поверхні: українська ГТС та газосховища добре джерело для маніпулювання цінами та прибутками, які підживлюють корупцію і дають кошти для реалізації політичних проектів. Тому кожен, хто приходив до влади, «прикладався» до мільярдів «Нафтогазу» і використовував їх у власних політичних чи приватних цілях. І тому європейський консорціум став би назаваді таких «ігор» і мав би прозоро звітувати перед акціонерами. І тільки таке об’єднання під контролем міжнародної наглядової ради змогло б зупинити проект «Північний потік 2» і врятувало українську ГТС від стагнації, ставни надійним наповнювачем державного бюджету.



загрузка...

Читайте також

Коментарі