Самостійно чи в коаліції буде створений уряд на чолі з партією «Право і справедливість» (Prawo i Sprawiedliwość) — чи не єдине дражливе питання минулої передвиборчої кампанії. Вже відомо, що PiS отримала достатньо голосів, щоб творити уряд самостійно, а ліві й ліберально-демократичні середовища серйозно заговорили про обіцяний Качинським «Будапешт у Варшаві». Проте ще однією несподіванкою виборів стала поразка «Об’єднаної лівиці» (Zjednoczona Lewica), яка не змогла подолати 8% бар’єр, який, згідно з польським законодавством, встановлений для блоків (партійний бар’єр — 5%). Вперше з 1918 (!) лівиці в Сеймі не буде.

Новий Орбан?

«Я думаю, що це дуже поганий результат для Польщі, тому що “Право і справедливість” одноосібно творитиме уряд, матиме можливість реалізувати свої ідеї, а також ідеї свого електорату. І дуже часто це антидемократичні й авторитарні ідеї. Це буде підживлення ксенофобії та національної мегаломанії, збільшення дистанції до Європейського Союзу», — після оприлюднення перших екзит-полів з розпачем заявив Адам Міхнік, головний редактор ліберальної Gazeta Wyborcza. Міхнік має рацію: серед депутатів, які пройшли від PiS до Сейму, достатньо людей, які дозволяють собі ксенофобні висловлювання. Останнім прикладом може бути інцидент тижневої давності, коли кандидат до Сейму Бартоломей Моравський з «патріотичних мотивів» перервав виступ представників німецької меншини на фестивалі в Крапковіце. У PiS також є середовища, які відкрито висловлюються проти Європейського Союзу. Курйозна депутатка Христина Павлович не раз повторювала свою думку про ЄС: «Я цілком проти Євросоюзу. Я чекаю і молюся, щоб він сам розвалився».

Попри деякі нетактовні вислови її представників, можна з упевненістю сказати, що партія «Право і справедливість» провела блискучу передвиборчу кампанію. Малодосвідчена, проте амбіційна кандидатка на посаду прем’єр-міністра Беата Шидло в прямому сенсі об’їздила всю Польщу і зустрілася з десятками тисяч поляків. До 2005 року Шидло займала посаду мера у невеличкому містечку Бжеще. З 2005 року Шидло є членом партії PiS. Як і чинному президенту Польщі Анджею Дуді, Шидло вдалося швидко опинитися на верхівці партійної драбини. Той факт, що Дуда і Шидло раніше були мало відомими в політичному житті країни, став одним із багатьох чинників їхніх перемог. Багато аналітиків позитивно відзначили рішення усунути з публічної дискусії лідера партії Ярослава Качинського. Таким чином PiS вдалося перетворитися з партії параноїка Антонія Мацеревича[1] й популіста Качинського на партію енергійної та привітної Беати Шидло.

«Право і справедливість» так уперто хотіла очистити свій образ перед виборцями, що після виступу одного із її лідерів Антонія Мацеревича в Чикаго і його риторичного запитання про те, чи «Дональд Туск був співробітником “Штазі”», було оголошено, що Мацеревич не займатиме посаду міністра оборони в уряді Шидло, яку йому обіцяли.

За деякий час до голосування із сайту партії «Право і справедливість» зник її проект конституції. Конституція PiS — це перетворення держави на президентську республіку зі значним впливом на судову гілку влади, вважає Моніка Платек, професорка варшавського університету. Важко робити такі висновки, коли переглядаєш відеоролик із завжди усміхненою Беатою Шидло, проте цілком імовірно, що саме «сірим кардиналам» Мацеревичу і Качинському належатимуть справжні важелі впливу в майбутньому уряді.

Хто в опозиції?

Друге місце посіла «Громадянська платформа» (Platforma Obywatelska)  з результатом 24,8% — партія поки що чинної прем’єр-міністерки Польщі Еви Копач. За прогнозами аналітиків, після поразки Копач має відійти на другий план політичного життя партії. Зараз можна ствердно сказати, що у нас є достатньо часу, щоб перевірити, чи PO вичерпала себе як політичний проект — так, на думку Міхала Сутовського, їх сприймають у Польщі. А поки над «Платформою» висить відповідальність бути головною опозицією «Будапешту в Польщі» — гадаю, з цією роллю вони справляться на відмінно.

Молодший партнер «платформи» по коаліції — Польська селянська партія (Polskie Stronnictwo Ludowe) — зайняла п’яте місце з результатом 5,1%. Це найнижчий результат PSL з 1991 року, а порівняно з виборами 2011 року PSL втратила 12 місць. Найкращий результат на виборах до Сейму Селянська партія здобула у 1993 році: тоді до сейму пройшли 132 делегати від неї. PSL не змогла провести до сейму свого лідера — міністра фінансів в уряді Еви Копач Януша Пехочінського, а також лідера парламентського клубу PSL Яна Бурого. Вже декілька років аналітики прогнозують PSL повне виборче фіаско. Падіння рейтингу PSL можна пояснити її участю в коаліції з «Громадянською платформою». А зважаючи на той факт, що електорат PSL у своїй більшості залишається консервативним, їй довелося конкурувати із партією «Право і справедливість», якій таки вдалося відтягнути голоси від «селян».

«Сучасна» (Nowoczesna) — світська і ліберальна світоглядно й неоліберальна економічно партія — набрала 7,6%. Її підтримував колишній міністр фінансів і організатор на початку «шокової терапії» на початку дев’яностих Лешек Бальцерович. Це одна із трьох партій (поряд із «Разом» та «Кукіз ’15»), яка була створена після президентських виборів як альтернатива до статус-кво. «Сучасна» за своєю економічною моделлю близька до партії Януша Корвіна-Мікке, який, проте, світоглядно залишається правим консерватором і неодноразово змушував своїх прихильників опускати очі від сорому, коли оголошував: «Краще б моя дочка потрапила в руки педофіла… ніж пішла на лекції з секс-освіти…». Тому в цій ситуації люди з неоліберальними поглядами в економічній сфері мали вибір.

Корвін-Мікке сформував навколо себе групу молоді, яку задовольняють прості й чіткі відповіді на складні питання: у всьому винуваті Європейський Союз, держава, яка все контролює і комуністи — і програв вибори. Однак ще один кандидат, у якого відповіді на питання були на диво ще простіші — Павел Кукіз — посів третє місце. Кукіз і його «боротьба з системою», яка, на його думку, є причиною всіх негараздів, набрав 8.8% і зумів провести до сейму трохи більше сорока делегатів. Хто пройшов разом із партією «Кукіз ’15»? Націоналісти, праві радикали, лібертаріанці та хіп-хоп співак Лірой, який радше нагадує хлопчину зі спального району, любить покурити травку і живе за «принципами». Після третього місця на президентських виборах, яке з 21% зайняв Павел Кукіз, він фактично гарантував собі місце в Сеймі, хоча і в умовах постійної втрати електорату. Тому у партії «Кукіз ’15» до Сейму міг пройти будь-хто.

Поразка лівих

Після оприлюднення перших екзит-полів — коли стало відомо, що ліві не проходять у Сейм — мер міста Слупськ і один із неформальних лідерів польської лівиці Роберт Бєдронь написав у себе на Фейсбуці: «Зараз ми маємо час на створення нової лівиці. “Об’єднані”, “Разом”! Ми покажемо, що інша політика є можливою. Я із задоволенням допоможу». Ще до виборів Бєдронь висловлював підтримку лідерці «Об’єднаної лівиці» Барбарі Новацькій, яка одна із небагатьох у середовищі цієї партії користувалась підтримкою широкого загалу міських активістів, багатьох громадських організацій та інтелектуальних інституцій. Головна помилка, яка привела «Об’єднаних» до поразки, — це рішення реєструвати блок, до якого увійшли Союз демократичної лівиці, «Твій рух», «Спілка праці», Польська соціалістична партія та «Зелені». При проходженні до Сейму блок має більше привілеїв, аніж партія — зокрема йдеться про фінансове забезпечення від держави. Проте за умови входження представників і представниць усіх партій у найбільш рейтингову — Союз демократичних лівих — ліві потрапили би до Сейму. Ліві ризикнули і програли.

«Польська “Подемос”», як ще називають партію «Разом» (Razem), виконала поставлену перед собою ціль — подолала 3% бар’єр, що дозволило цій партії отримати державне фінансування на свою діяльність. Це допоможе створити партійні структури в містах, де їх немає, а також забезпечить додатковий розвиток.

Блок «Об’єднана лівиця» і партія «Разом» у сумі набрали 11,1%. Це сталою причиною негативних заяв з боку симпатиків «Об’єднаних»: мовляв, «Разом» забрала від них голоси. Проте, згідно з соціологічними даними, тільки 5% виборців «Разом» — це колишні виборці Союзу демократичних лівих. ZL змогли перейти 8% бар’єр тільки у віковій категорії 60+ — а це означає, що «об’єднані» не змогли вийти поза свій «бетонний» електорат.

Важко прогнозувати, як буде організовано роботу уряду Беати Шидло і яке місце займуть «сірі кардинали» Качинський та Мацеревич. Щодо «українського питання», яке я свідомо оминав у цій статті, гадаю, позиція нового польського уряду буде незмінною. Проте варто розуміти, що для перемоги на виборах PiS довелося зробити ряд жестів для залучення націоналістичного й «кресового»[2] електорату, який здебільшого налаштований проти України. На відміну від свого покійного брата Леха Качинського, Ярослав Качинський не такий амбітний у зовнішній політиці, а тому «Право і справедливість» не буде проводити, а тим більше декларувати надмірну зацікавленість у «східному» питанні. А поки залишається очікувати на перші кроки уряду Беати Шидло, і маємо надію, що ще одного «Будапешта» не буде.

Примітки:

[1] Антоній Мацеревич неодноразово висловлював контроверсійні тези, які нагадували різні теорії змови. Головний мотивом теорії змов для Мацеревіча є колишні агенти Служби безпеки Польської Народної  Республіки.  У 2011 році на Wikileaks були оприлюднені коментарі американського посольства у Варшаві, де було зазначено, що внаслідок того, що Мацеревич «має параною на ґрунті теорії змов», «його безвідповідальна поведінка шкодить дипломатії».

[2] Креси (або Східні Креси, пол. Kresy Wschodnie) — територія сучасної Західної України (разом із Луцьком), а також Західної Білорусі та Литви, які колись входили до складу Другої Речі Посполитої (1918-1939). «Кресов’яки» — громадяни Польщі, які народилися або батьки яких народилися на території сучасної України, Білорусі чи Литви. «Кресов’яки», які пов’язані із сайтом Kresy.pl або іншими праворадикальними ресурсами, поширюють антиукраїнську ксенофобську інформацію, співпрацюють з різними націоналістичними групами.

автор: Олег Гринчук, джерело: Політична критика



загрузка...

Читайте також

Коментарі