Гендерні квоти проти статусу-кво: доступ жінок до політики

Гендерні квоти проти статусу-кво: доступ жінок до політики

Гендерно-чутлива політика та рівний доступ жінок і чоловіків до ухвалення рішень на державному рівні гарантує більш рівномірне представлення інтересів різних соціальних груп. Досягненню цієї мети слугує такий інструмент залучення жінок у політику, як гендерні квоти, що можуть бути чи законодавчими(регульованими державою), чи добровільними (закріпленими на рівні партій; такий підхід більш популярний у світі).

За визначенням, квоти як компенсаторний захід, спрямований на долання перешкод для входження жінок у владну систему, є «формою спресування політичного часу в розв’язанні гострих соціальних і гуманітарних проблем щодо становища та соціального статусу чоловіків і жінок» 1. Порушити статус-кво в українському політикумі, виявляється, не так легко, як гадалося, хоча «несвоєчасне» питання інтеграції жінок у політичну сферу шляхом запровадження партійних гендерних квот отримало неабиякий резонанс у суспільному дискурсі напередодні місцевих виборів 2015 року.

ПИТАННЯ «НЕ НА ЧАСІ»: УКРАЇНА В СВІТОВИХ РЕЙТИНГАХ ЗА РІВНЕМ УЧАСТІ ЖІНОК У ПОЛІТИЦІ

Згідно з даними Звіту з глобального гендерного розриву за 2014 рік, Україна посідає 56 місце серед 142 країн за величиною гендерного розриву в таких сферах нерівності, як економіка, освіта, здоров’я та політика 2. Саме в політиці спостерігається маже повна гендерна нерівність (105 місце у світі): будучи освіченою та економічно активною частиною населення, українські жінки не мають ані належного представництва, ані повноважень у політичній сфері (у світовому рейтингу Україна посіла 82-ге місце за кількістю жінок-посадовців в уряді). За Індексом гендерної нерівності 2015 року 3, що відображає такі аспекти людського розвитку, як репродуктивне здоров’я, економічний статус та розширення прав і можливостей жінок у порівнянні з чоловіками, Україна посідає 83-тє місце з 150 країн. Цей індекс допомагає виявити ті галузі, які потребують політичного втручання, а такі низькі показники України мали б стимулювати державу до подолання наявної гендерної нерівності 4.

Варто зауважити, що Україна ратифікувала основні міжнародні документи щодо забезпечення рівних прав і можливостей для чоловіків і жінок, визначаючи для себе забезпечення гендерної рівності як важливу складову подальшого розвитку та як один із пріоритетів державної політики 5. Серед міжнародних зобов’язань України –Конвенція з ліквідації всіх форм дискримінації щодо жінок CEDАW 1981 6, Пекінська декларація та платформа дій 1995, а також Цілі розвитку Тисячоліття 2000 7, у відповідності до яких Україна до 2015 року мала б досягти представництва жінок у парламенті та серед вищих державних службовців на рівні 30%, а серед жінок-депутаток місцевих органів влади – 50% 8.

gr1

Графік 1. Відсоток жінок у Верховній Раді за результатами парламентських виборів, 1990-2015

Поступове збільшення кількості жінок в українському парламенті протягом 1990-2015 років складно назвати прогресом (Графік 1). Крім того, жінки, які бажають іти в політику, наражаються на низку обмежень (брак ресурсів і зв’язків, гендерна дискримінація, подвійні стандарти тощо), спричинених системою гендерної нерівності. За даними моніторингу «Жінки в національних парламентах», Україна посідає 117 місце в світі за рівнем включеності жінок у процес ухвалення рішень на національному рівні9, а також належить до європейських країн із найменшою часткою жінок у парламенті та уряді. Патріархатність гендерного порядку в українському політикумі ілюструє наявність і горизонтальної (розмежування сфер компетенції жінок і чоловіків на soft і hard policy), і вертикальної гендерної сегрегації. Якщо на місцевому рівні жінки є активними у вирішенні проблем громади (у сільських радах маємо паритет за гендерною ознакою), то у великій політиці кількість жінок помітно зменшується. Звіт CEDAW перед Комітетом ООН також засвідчив «недостатню представленість жінок на вищих рівнях у ряді сфер діяльності суспільства і неприйняття заходів з боротьби з дискримінацією, таких, як запровадження квот та інші тимчасові спеціальні заходи» 10.

У 2012 році Центр Разумкова на замовлення Національного Демократичного інституту (NDI) провів якісне дослідження (фокус-групи серед 1210 респондентів) з метою виявити бар’єри, що стоять на заваді участі жінок у політичному житті, і розробити план їх подолання. Згідно з результатами дослідження, більша частина українців (53%) переконана, що існують відмінності між чоловіками та жінками, які обіймають виборні посади, хоча 41% не вважає такі відмінності значними 11. Так, українці вважають жінок більш душевними, приємними, чесними, етичними, об’єктивними та справедливими, а такі риси, як сила, жорсткість, лідерські якості та рішучість використовувались для характеристики чоловіків. Оскільки чоловіків розглядають як таких, що здатні краще вирішувати проблеми, долати кризові ситуації та наводити лад, чоловіки-кандидати отримують вищі електоральні преференції на виборах. Дещо випереджаючи чоловіків, жінки вважаються менш відірваними від життя людей, здатними співпрацювати з іншими та правильно розставляти пріоритети 12.

Відтак, зрозуміти гендер як систему нерівності можна шляхом критичного аналізу трьох її ключових аспектів: явища гендерної поляризації (протиставлення жінок і чоловіків та наголошення на відмінності між ними), біологічного детермінізму (пояснення цієї відмінності біологічними факторами та природою), а також андроцентризму – репрезентації чоловічих нормативних уявлень і життєвих моделей як єдиних універсальних соціальних норм 13. Способом актуалізації проблеми гендерної нерівності стала кампанія під назвою «Не там» («Not there»), у межах якої з обкладинок найвідоміших журналів та реклами було прибрано фотографії всіх жінок, а їхні місця залишено порожніми, що засвідчило нерівномірну участь жінок і чоловіків у різних сферах та на різних рівнях соціально-економічного та політичного життя 14. Крім того, андроцентризм українського політикуму було продемонстровано Гендерним моніторингом виборів 2014 року: незважаючи на відсутність сексизму та системної дискримінації жінок у медіа, жінки-кандидатки в політиці є значно менш помітними, ніж чоловіки, оскільки в медіа-контенті, що стосується політики, як правило, використовуються виключно зображення чоловіків 15.

ПАРИТЕТНІСТЬ НА ПАПЕРІ

За моделі представницької демократії українські жінки як соціальна категорія не представлені належним чином у органах влади, а їхні голоси – інтереси, потреби та досвід – залишаються непочутими та неврахованими через мізерний відсоток жінок у парламенті.

Законом України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків» 2005 року 16передбачено необхідність представництва жінок і чоловіків у політиці та процесі ухвалення рішень, проте не вказано механізми досягнення цієї мети. Тим не менш, гендерні політичні квоти в законі визначено як один із інструментів «позитивних дій» – спеціальних тимчасових заходів, спрямованих на усунення дисбалансу можливостей жінок і чоловіків реалізувати рівні громадянські права, надані їм Конституцією та законами України. Позитивні дії не вважаються дискримінаційними щодо чоловіків, позаяк ці заходи в жодному разі не мають підкріплювати подвійні стандарти і з усуненням гендерного дисбалансу їх належить скасувати. МФО «Рівні Можливості» визначає гендерне квотування як тимчасовий захід, що є «частиною політики рівних прав та можливостей, а отже, важливою умовою європейської інтеграції України та виконання взятих Україною міжнародних зобов’язань» 17.

Загалом гендерні квоти є способом забезпечення представництва жінок у владних структурах, відповідно до якого правовим чином відводиться певна частина депутатських місць у парламенті для обрання жінок депутатами 18. Цей різновид тимчасової «позитивної дискримінації», спрямований на підвищення соціального статусу жінок і усунення гендерного дисбалансу в органах державної влади, може законодавчо встановлювати держава (коли законодавчо визначається кількість місць для представників різних статей під час формування органів державної влади) чи політичні партії. В другому випадку йдеться про партійні гендерні квоти – схвалені певною політичною партією гендерні принципи й підходи до формування представницьких партійних і державних органів, управлінських структур, за яких у списках кандидатів пропорційно та почергово представлено обидві статі (жінка – чоловік, жінка – чоловік і т.д.) 19.

Внесені в 2013 році зміни до Закону України про «Політичні партії України» передбачали 30% добровільну гендерну квоту в виборчих списках кандидатів у депутати, але недотримання даного принципу не передбачало жодних санкцій для партій-порушниць. Як результат, 20 із 29 партій під час парламентських виборів 2014 року не дотрималися цих вимог, а ті партії, які дотримувалися квотного принципу формування виборчих списків, відводили жінкам непрохідну частину 20.

Нововведення виборчої системи, що мали б вплинути на результати місцевих виборів 2015 року, містились у Законі України «Про місцеві вибори» від 14 липня 2015 21, яким було передбачено систему напіввідкритих списків, а також гендерні квоти в списках кандидатів у депутати місцевих рад у багатомандатних виборчих округах (Стаття 4 «Рівне виборче право»). Були сподівання, що до місцевих виборів 2015 року проблему відсутності санкцій за недотримання партійних квот буде вирішено 22: Пунктом 1 частини 1 цього закону передбачено, що підставою для відмови в реєстрації кандидатів є «порушення встановленого порядку висування кандидатів», тобто будь-яких положень закону, зокрема й Статті 4. Крім того, у Статті 8 Закону України «Про політичні партії в Україні» зазначається, що статут політичної партії повинен містити інформацію про «розмір квот, що визначає мінімальний рівень представництва жінок і чоловіків у виборчому списку … не менше 30 %» 23.

Попри заохочення жінок до активнішої участі в політичному житті шляхом законодавчого забезпечення застосування гендерних квот у партійних списках, під час місцевих виборів 2015 року ці норми закону залишились на папері. Голова Комітету ВРУ з питань правової політики та правосуддя Р.Князевич у листі до Центральної виборчої Комісії вказав на необов’язковість дотримання гендерних квот:«наявність в законі гендерних положень свідчить про задекларований намір в майбутньому дотримуватися цих положень, але не зараз» 24. Як відповідь на це звернення, ЦВК 23 вересняпостановою № 362 «Про Роз’яснення щодо застосування деяких положень ЗУ “Про місцеві вибори”»,скасувала обов’язковість запровадження гендерних квот, зазначаючи, що «відмова в реєстрації кандидатів у депутати… з підстав недотримання положення Закону щодо представництва осіб однієї статі у виборчих списках … не допускається» 25. На підтримку квотування виступали представники та представниці міжфракційного депутатського об’єднання «Рівні можливості», Уповноваженої ВРУ з прав людини, жіночих і правозахисних громадських організацій та міжнародної експертної спільноти. У своєму зверненні до лідерів політичних партій і всіх учасників виборчого процесу МФО «Рівні можливості» закликало їх неухильно дотримуватися виконання Статті 4 Закону України «Про місцеві вибори», а будь-які заяви на тренінгах для членів виборчих комісій про те, що ця норма є рекомендаційною, називали порушенням чинного законодавства 26.

Варто наголосити на тому, що гендерне квотування є показником втілення реально визначеної практичної політики рівності й справедливості 27. Починаючи з другої половини ХХ ст., світова практика формування парламентів засвідчує тенденцію до паритетності їх складу (50/50). До добровільного партійного гендерного квотування вдаються політичні партії багатьох країн світу: спочатку гендерні квоти почали запроваджувати ліві партії, а надалі дана практика стала популярною серед партій різної ідеологічної спрямованості. Зокрема, 50%-відсоткову квоту для чоловіків і жінок у партійних списках встановили партія «Зелена альтернатива» в Австрії, Соціалістична партія Бельгії, Ліберальні демократи та Робітнича партія Великої Британії, Партія лівих соціалістів Данії, Нова демократична партія Канади, Партія демократичного соціалізму Німеччини, Федерація зелених Італії та інші 28. З детальнішою інформацією про досвід запровадження гендерних квот у різних країнах для призначених і виборчих посадовців органів державної влади (шляхом надання пріоритетів, квоти кандидатів чи резервування місць) можна ознайомитися на сайті QuotaProject 29.

По-перше, закріплене гендерне квотування сприяє оновленню системи рекрутингу, і, відповідно, складу політичних еліт країни (зокрема, за рахунок залучення до лав політичних партій соціально активних жінок). По-друге, обрання більшої кількості депутаток зміцнює принцип паритетності та співробітництва жінок і чоловіків, і в межах державних і партійних організацій, і поміж ними. По-третє, гендерні квоти сприяють подоланню дефіциту жінок-практичних політикинь, а отже, створюють позитивні рольові моделі в суспільстві: це допомагає посилити позиції жінок на рівні місцевих громад і сприяє подоланню негативних стереотипів про роль жінок у політиці. По-четверте, запровадження квот сприяє формуванню професійного середовища та створенню конкурентних умов між кандидатами різних статей: воно запобігає «намаганню чоловіків відібрати й допустити до влади тих жінок, з якими їм зручно працювати, які обстоюють їх інтереси й потреби, якими легко управляти, маніпулювати»30.

Отже, квоти є необхідним способом призвичаєння українського суспільства до того, що політика – це таке ж природне й закономірне місце роботи для жінки, як і для чоловіка 31.

СОЦІОЛОГІЧНИЙ ВИМІР СПРИЙНЯТТЯ РОЛІ ТА УЧАСТІ ЖІНОК У ПОЛІТИЦІ

Аналіз ставлення громадськості до жінок у великій політиці засвідчує, що українці сприймають жінок як кваліфікованих і ефективних політиків. Якщо у 1990-тих роках 38% українців погоджувалися з тим, що в політиці краще обійтися без жінок, то нині таку думку поділяє вдвічі менше громадян: «Протягом останніх двох десятиліть незалежності відбулося поступове зростання сприйняття жінок як рівноправних з чоловіками акторів у сфері політики» 32. За даними дослідження 2015 року, у суспільстві немає єдності в питанні щодо рівня участі жінок у політиці та державному управлінні на національному рівні: 37% громадян вважають, що жінки представлені в цих сферах достатньо (39% чоловіків і 35% жінок), 33% – що недостатньо (серед цієї групи респондентів 30% – чоловіки, 36,5% – жінок), а 30% певної думки з цього питання не мають 33.

Згідно з даними дослідження NDI, проведеного в липні 2015 року, 41% респондентів зазначили, що ідеальний відсоток жінок у Верховній раді – 41-50%, 31% вважали прийнятним представництво жінок на рівні 20-40%, і ще 21% – на рівні до 20% 34. Загалом, було виявлено, що негативне сприйняття жінок дуже незначне, але українці легко приписують негативні риси чоловікам: їх вважають більш корумпованими, відірваними від реальності, пов’язаними з олігархами, схильними до міжусобиць та такими, що переслідують власні інтереси у політиці 35. У зв’язку з цим значна частина українців (56%) підтримують твердження, що участь жінок у політиці могла б покращити стан справ у структурах влади: за даними КМІС, у 2012 так вважали більшість жінок (65%) і значна кількість чоловіків (45%) 36. Навіть під час революційних подій та збройного конфлікту, за даними NDI 2014 року, майже половина українців (48%) вважають, що кількість жінок, які обіймають виборні посади, недостатня (34% переконані, що представництво жінок є достатнім) 37.

Попри цілком позитивне ставлення громадськості до жінок у великій політиці та до запровадження гендерних квот як одного з інституційних механізмів досягнення фактичної гендерної рівності, українці в січні 2015 року не висловлювали підтримки їх закріпленню ані в партійних списках (підтримують 14% загалом, 11% чоловіків і 17% жінок), ані в органах державної влади (підтримують 14% загалом, 12% чоловіків і 16% жінок) 38. Водночас, проти квотування виступили приблизно третина населення (і серед чоловіків, і серед жінок), а ще третина вважали, що це питання зараз не на часі (Графік 2).

gr2

Графік 2. Ставлення жінок і чоловіків до необхідності запровадження гендерних партійних квот (у відсотках), 2015

ДОТРИМАННЯ 30% ГЕНДЕРНОЇ КВОТИ ПОЛІТИЧНИМИ ПАРТІЯМИ НА ВИБОРАХ 2015 РОКУ

Незважаючи на те, що українці позитивно сприймають політикинь, політичні партії не використовують великий потенціал підтримки жінок у політиці. Наприклад, на посаду київського міського голови з 29 кандидатів претендує лише чотири жінки: А. Білоус – від партії «Відродження України», Л. Богаченко – «Жінки України», Н.Новак – «Громадянська позиція» та Т. Монтян – «Спільна дія». Загалом, серед кандидатів на посаду мерів жінки на рівні обласних центрів становили 16%, на рівні міст обласного значення – 13%, а на рівні міст районного значення – 12% 39.

О.Захарова, аналітикиня Міжнародного центру перспективних досліджень, вважає, що не варто недооцінювати вплив гендерних квот на результати голосування та подальший політичний процес: їхня ефективність стане результатом синергії зусиль трьох зацікавлених сторін – політичних партій, громадськості (виборців) і жінок-кандидаток. Викликами для партій експертка називає відсутність у їхніх лавах достатньої кількості лідерок, необхідність додаткових зусиль для їх залучення і виконання вимоги про гендерну квоту. Із іншого боку, партії, запроваджуючи гендерні квоти, отримують можливість оновити партійний склад за рахунок залучення професіоналок та активісток (задовольняючи запит виборців на «нові обличчя») та вести партійне будівництво на європейських – більш справедливих і демократичних – засадах 40.

Дослідження МЦПД на початку вересня 2015 року було спрямовано на виявлення намірів українських партій виконувати гендерну квоту на місцевих виборах шляхом аналізу залученості жінок до лав партій та партійного керівництва, ставлення партії до 30% гендерної квоти, а також планів щодо її дотримання41. Відповіді було отримано від таких парламентських партій, як «БПП «Солідарність», «Опозиційний блок», «Об’єднання «Самопоміч», «Відродження», а також від двох позапарламентських партій – «Сила людей» і «УАП-УКРОП». Загалом, партії оцінюють запроваджену гендерну квоту позитивно, декларуючи повагу до цінності рівних прав і можливостей для жінок і чоловіків та висловлюючи прихильне ставлення до інтеграції жінок у власні партійні структури. Проте фактично жодна з партій не надала ані чітких даних про гендерний склад партій на різних рівнях (зокрема, аналіз лідерів партії продемонстрував, що жінок дуже мало серед керівного складу партій), ані обіцянок щодо виконання 30% гендерної квоти на місцевому рівні.

Згідно з попереднім аналізом дотримання політичними партіями гендерних квот на місцевих виборах в Україні (Графік 3), який провів NDI в жовтні 2015 року 42, формуючи партійні списки, провідні партії здебільшого дотрималися вимоги про 30% гендерної квоти: середній відсоток жінок у їхніх списках тримається в проміжку від 39,3% (партія «Відродження») до 32% (БПП Солідарність).

gr3

Графік 3. Дотримання гендерної квоти в партійних списках на місцевих виборах 2015 року

Отже, жінки є значним політичним ресурсом, а залучення їх у політику здатне зробити сучасне управління ефективнішим завдяки поєднанню різних досвідів у процесі ухвалення рішень та представництва інтересів громадськості. Як зазначали в своєму зверненні члени та членкині МФО «Рівні Можливості», виконуючи норму про гендерну квоту, політичні сили тим самим демонструють повагу до європейських цінностей рівних прав та можливостей для жінок і чоловіків 43. Проте в якій мірі спрацює гендерна квота на місцевих виборах, стане відомо лише після достеменного аналізу не лише партійних списків, а й результатів виборів: як зміниться представництво жінок у обласних, районних радах та містах.

ОСОБЛИВОСТІ «НЕЖІНОЧОЇ» СПРАВИ: ХТО КОГО «ТЯГНЕ» В ПОЛІТИКУ

Соціальна проблема гендерної нерівності – проблема системи формування цінностей, що потребує об’єднання зусиль влади та громадськості для вироблення ефективних механізмів подолання гендерних стереотипів у суспільстві 44. Коли йдеться про застосування гендерних квот для посилення ролі жінок у суспільно-політичному житті, зазвичай лунає аргумент про «якість жінок, які можуть пройти за цими квотами тільки тому, що вони жінки»: вважається, що із запровадженням гендерних квот політики отримають формальний спосіб ставити в списки своїх коханок або масажисток, хоча відомо, що й нині за списками політичних партій у органи влади потрапляють і масажисти, і водії, і родичі 45. Проблема полягає в глибоко укорінених подвійних стандартах, які застосовують у оцінюванні діяльності жінок і чоловіків у публічній сфері: громадськість схильна оцінювати «якість жінок», котрі висуваються на виборні посади, а не «якість» політикинь і їхні професійні риси, тоді як питання про якість нинішніх чоловіків-політиків узагалі не постає.

За даними NDI, серед факторів, що перешкоджають участі жінок у політиці, українці в 2012 році називали центральну роль жінки в сім’ї, імовірний брак у неї вільного часу та доступу до грошей і зв’язків 46. Згідно з опитуванням, проведеним у січні 2015 року (Графік 4), основними чинниками, що заважають жінкам брати активнішу участь у суспільно-політичному житті країни (державному управлінні, політичній, бізнесовій та громадській діяльності), було визначено традиційний соціальний лад (27,5%) та небажання самих жінок (27%) 47.

gr4

Графік 4. Причини, що перешкоджають активнішій участі жінок у соціальному та політичному житті, 2015 (відповіді чоловіків, жінок і всього населення разом у відсотках)

Інші чинники, такі як завантаженість домашнім господарством (20%), нетолерантне ставлення суспільства (14%), недосконалість українського законодавства (12%), на думку населення, мають значно менший вплив. Якщо чоловіки вважають основною перешкодою для активнішої участі в суспільно-політичному житті небажання самих жінок (30% чоловіків і 25% жінок), то жінки виправдовують таку ситуацію «традиційним» соціальним ладом (29% жінок і 26% чоловіків). З-поміж факторів, які перешкоджають участі жінок у політичному житті, варто назвати обмеженість ресурсів (часових, економічних і соціального капіталу), а також явище подвійної навантаженості, адже якщо перерозподілити домашні обов’язки (виконання репродуктивної та доглядової праці), то й жінки, і чоловіки матимуть рівні умови для самореалізації. Як зазначає О. Малахова, «у сьогоднішній системі патріархатного розподілу ресурсів і влади жінці доводиться долати вдвічі довшу дистанцію до мети: усе, чого досягає жінка це не «завдяки», а «всупереч»: їй доводиться «пахати» не 24, а 48 годин на добу, щоб довести оточуючим, що вона варта бути там, де хоче» 48.

Ухвалюючи рішення, за якого кандидата голосувати на виборах місцевих рад, українці здебільшого керуються такими характеристиками кандидатів і кандидаток: чесністю (62% чоловіків і 64% жінок), програмами та обіцянками (44% і жінок, і чоловіків) та досвідом громадської діяльності (33%); в останню чергу з-поміж 11 запропонованих альтернатив виборці звертають увагу на стать кандидатів (2% жінок і 3% чоловіків) 49. На думку експертів, для перемоги на найближчих місцевих виборах в умовах нового виборчого законодавства політичним партіям насамперед потрібні фінансові можливості, доступ до ЗМІ та наявність у виборчих списках відомих політичних лідерів чи великого адміністративного ресурсу 50. Ці фактори також можуть стати на заваді проходженню жінок до органів державної влади, саме тому необхідними під час місцевих виборів є неупереджена підтримка кандидаток і місцевих лідерок, аби вони мали можливість себе реалізувати.

На базі досліджень NDI розробив низку рекомендацій для жінок-лідерок: «найбільш переконлива аргументація має ґрунтуватися на традиційно сильних сторонах жінок як менеджерів домогосподарства з метою донесення ідеї, що країні потрібні лідери, які тісно пов’язані з життям пересічних українців» 51. Тобто, позиціонуючи жінок у політиці, запровоновано апелювати до сильних за визначенням громадськості сторін жіноцтва та наголошувати на тому, «що відрізняє жінок», роблячи наголос на тих сферах, у яких вони вважаються кращими менеджерами, ніж чоловіки. Такий стратегічний ессенціалізм та гендерна поляризація використовується для підвищення ефективності комунікаційної стратегії, спрямованої на просування жінок у політику та подолання негативних стереотипів щодо браку лідерських рис та інтересу до політики у жінок.

Для демонстрації важливості жінок у політичному житті України запропоновано наголошувати на тому, що «участь жінок означає зміну політичної культури та поведінки в парламенті, яка наразі не подобається ані чоловікам, ані жінкам» 52. Проте таке спекулятивне твердження, як форма аргументації за жінок у політиці, не враховує, що гендер як система стратифікації повсякчас виправдовується «відмінністю», а домінування однієї групи над іншою є наслідком неоднакового оцінювання в культурі досвіду чоловіків і жінок. Політична можливість зменшення нерівності, на думку М. Кіммела, полягає як раз у «руйнації підмурку, на якому вибудовується вся доктрина гендерної відмінності» 53. Як слушно зауважує О. Веснянка, маніпулювання темою «жінок-миротвориць як рушіїв змін на краще» та їхньою участю в політиці «задля гуманізації політичного простору» є досить сумнівним аргументом на користь політикинь, оскільки на практиці трапляються не лише суперечливі постаті, а й варіативні моделі поведінки жінок у владних структурах 54. Міф про те, що чоловіки, просякнуті духом суперництва кар’єристи, які не пропустять нагоди просунутися, а жінки – колективістські натури, схильні до праці в складі групи, які уникають конкуренції, було розвінчано в емпіричному дослідженні Rosabeth M. Kanter «Men and women of the corporation» (New York, 1977). Дослідники дійшли висновку, що гендер важить значно менше, ніж можливість: коли жінки мали такі самі обставини, мережу підтримки, наставників і можливості просування, вони поводили себе так само, як і чоловіки. Отже, жінки досягають менших успіхів не через небажання чи «побоювання успіху», а тому, що їм бракує слушної нагоди 55.

Отже, паритетність у політиці є запорукою підвищення рівня життя населення, адже тільки вона дозволяє представляти інтереси та враховувати потреби всіх громадян та громадянок. У подоланні системної гендерної нерівності варто активніше впроваджувати механізми гендерного мейнстрімінгу та позитивних дій, уникаючи гендерної поляризації, оскільки відмінності всередині групи жінок і всередині групи чоловіків є значно суттєвішими, ніж відмінності між чоловіками та жінками. Як стверджує М. Кіммел, «день у день нас переконують у тому, що між чоловіками й жінками велика відмінність… , запевняють, що ми по-різному мислимо й керуємося кожен своїм голосом моралі. Однак, попри такі міжпланетарні відмінності, ми працюємо в тих самих організаціях, де нас оцінюють за однаковими критеріями, коли йдеться про підвищення зарплат, просування по службі, премії чи повноваження»56. Саме тому гендерні квоти в українських умовах слід розглядати не лише як один із механізмів приведення до влади «нових облич» та оновлення еліти 57, але й як спосіб побудувати справедливіше та більш інклюзивне для всіх категорій населення демократичне суспільство.

Notes:

  1. Мельник Т.М. Ґендер у політиці / Основи теорії гендера: навчальний посібник. – К.: «К.І.С.», 2004. – С. 248.
  2. Ukraine / Global Gender Gap Report 2014. – http://reports.weforum.org/global-gender-gap-report-2014/economies/#economy=UKR
  3. Gender Inequality Index / Human Development Reports. – United Nations Development Programme. – http://hdr.undp.org/en/content/table-4-gender-inequality-index
  4. Human Development Reports: United Nations Development Programme [Virtual Resource]. – Access Mode : URL: http://hdr.undp.org/en. – Title from Screen. – Date of Access: 4 April 2015.
  5. Костюченко Т.С., Марценюк Т.О., Оксамитна С.М. Жінки в політиці в Україні та Грузії: громадська думка і мережева підтримка // Наукові записки НаУКМА. – 2014. – Т. 161 : Соціологічні науки. – С. 72-83.
  6. Конвенція Організації Об’єднаних Націй про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/995_207 (перевірено станом на 10.05.2015).
  7. Марценюк Т. Гендерна рівність і недискримінація: посібник для експертів і експерток аналітичних центрів [Електронний ресурс] / Тамара Марценюк. – К., 2014. – 65 с. – Режим доступу, (перевірено станом на 10.03.2015): http://www.ekmair.ukma.kiev.ua/bitstream/123456789/3540/1/Martsenyuk_Gender_and_non_discrimination%20.pdf
  8. Цілі Розвитку Тисячоліття. Україна 2014 [Електронний ресурс]. – Щорічна моніторингова доповідь UNDP. – Київ, 2014. – С. 21-27. – Режим доступу: http://www.ua.undp.org/content/dam/ukraine/docs/2014%20MDGs%20Ukraine%20Report%20ukr.pdf (станом на 10.02.2015)
  9. Women in National Parliaments: [Inter-Parliamentary Union]. – Electronic Source: http://www.ipu.org/wmn-e/world.htm (on 10.03.2015).
  10. Заключні коментарі Комітету з ліквідації дискримінації щодо жінок / CEDOW, Україна: 45 сесія (18 січня – 5 лютого 2010 р). – 10 с.
  11. Public Perceptions of the 2012 Elections and Women’s Role in Politics and Government: presentation of research by National Democratic Institute / [ed. by C. Lake, G. Daniel, K. Pondel]. – Washington, DC, 2012. – 49 p.
  12. Так само.
  13. Бем С. Линзы гендера: Трансформация взглядов на проблему неравенства полов / Сандра Бем ; пер. с англ. Т.Д. Бенедиктовой. – М.: «Российская политическая энциклопедия» (РОССПЭН), 2004. – С. 33 – 97.
  14. Тонких Н. Гендерна рівність очима знаменитостей: селебрітіз акцентують увагу на проблемі. – Повага. – 24 квітня 2015. – Електронне джерело, режим доступу: http://povaha.org.ua/henderna-rivnist-ochyma-znamenytostej-selebritiz-aktsentuyut-uvahu-na-problemi/
  15. Гендерний моніторинг парламентських виборів 2014 року: аналітичний звіт ВО «Жіночий консорціум України». – К., 2014. – С. 48-49.
  16. Закон України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків» від 8 вересня 2005 р. № 2866-IV // http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/2866-15
  17. Заява МФО «Рівні можливості» про випадки недотримання 30% ґендерної квоти на місцевих виборах окремими учасниками виборчого процесу від 25 вересня 2015.
  18. Мельник Т.М. Ґендер у політиці / Основи теорії гендера: навчальний посібник. – К.: «К.І.С.», 2004. – С. 245-246.
  19. Так само.
  20. Мельниченко А. Quota Morgana: як в Україні не спрацювали гендерні квоти на виборах 2015 Жовтень 5, 2015. – Електронне джерело. Режим доступу http://povaha.org.ua/quota-morgana-yak-v-ukrajini-ne-spratsyuvaly-henderni-kvoty-na-vyborah-2015/ [Перевірено станом на 15.10.2015].
  21. Закон України «Про місцеві вибори» від від 14.07.2015 № 595-VIII // http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/595-19
  22. Мельниченко А. Quota Morgana: як в Україні не спрацювали гендерні квоти на виборах 2015 Жовтень 5, 2015. – Електронне джерело. Режим доступу http://povaha.org.ua/quota-morgana-yak-v-ukrajini-ne-spratsyuvaly-henderni-kvoty-na-vyborah-2015/ [Перевірено станом на 15.10.2015].
  23. Закон України «Про політичні партії в Україні», № N 2365-III від 5 квітня 2001 року // http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/2365-14
  24. Мельниченко А. Quota Morgana: як в Україні не спрацювали гендерні квоти на виборах 2015 Жовтень 5, 2015. – Електронне джерело. Режим доступу http://povaha.org.ua/quota-morgana-yak-v-ukrajini-ne-spratsyuvaly-henderni-kvoty-na-vyborah-2015/ [Перевірено станом на 15.10.2015].
  25. Так само.
  26. Заява МФО «Рівні можливості» про випадки недотримання 30% ґендерної квоти на місцевих виборах окремими учасниками виборчого процесу від 25 вересня 2015.
  27. Мельник Т.М. Ґендер у політиці / Основи теорії гендера: навчальний посібник. – К.: «К.І.С.», 2004. – С. 219-266.
  28. Мельник Т.М. Ґендер у політиці / Основи теорії гендера: навчальний посібник. – К.: «К.І.С.», 2004. – С. 247
  29. QuotaProject Global database of Quotas for women. – http://www.quotaproject.org/aboutQuotas.cfm
  30. Мельник Т.М. Ґендер у політиці / Основи теорії гендера: навчальний посібник. – К.: «К.І.С.», 2004. – С. 247.
  31. Полянська Я. Гендерні квоти: у політичній силі має бути не менше ніж 30% жінок. – Радіо «Свобода» від 16.07.2015. – Режим доступу: http://www.radiosvoboda.org/content/article/27132841.html
  32. Костюченко Т.С., Марценюк Т.О., Оксамитна С.М. Жінки в політиці в Україні та Грузії: громадська думка і мережева підтримка // Наукові записки НаУКМА. – 2014. – Т. 161 : Соціологічні науки. – С. 72-83.
  33. Жінка у суспільно-політичному житті: упередження, можливості, перспективи – загальнонаціональне опитування. – Фонд «Демократичні ініціативи імені Ілька Кучеріва», «Ukrainian Sociology Service». – Режим доступу: http://dif.org.ua/ua/polls/2015a/zhinka-u-suspilno-politichnomu-zhitti-uperedzhennja_-mozhlivosti_-perspektivi-.htm25 грудня 2014 – 15 січня 2015 на замовлення Міжнародного центру перспективних досліджень. N = 4413 респондентів, квотна вибірка репрезентативна для дорослих віком від 18 років (опитування не проводилося в Луганській області та анексованому Криму).
  34. Можливості та виклики на шляху демократичних перетворень України. – КМІС, NDI. – Квітень – Травень 2015. Режим доступу: https://www.ndi.org/files/NDI%20NATIONAL%20SURVEY%20PRESENTATION_UKR.pdfЗагальнонаціональне опитування із додатковими вибірками у семи місцевостях (території, непідконтрольні українській владі не були включені у дослідження)методом face-to-face інтерв’ю, N = 5 842 респонденти, загальна похибка +/- 3%.
  35. Public Perceptions of the 2012 Elections and Women’s Role in Politics and Government: presentation of research by National Democratic Institute / [ed. by C. Lake, G. Daniel, K. Pondel]. – Washington, DC, 2012. – 49 p.
  36. Костюченко Т.С., Марценюк Т.О., Оксамитна С.М. Жінки в політиці в Україні та Грузії: громадська думка і мережева підтримка // Наукові записки НаУКМА. – 2014. – Т. 161 : Соціологічні науки. – С. 72-83.
  37. О. Єна «Жінки в політиці: думка українських виборців». – Презентація круглого столу МЦПД «Чи спрацює гендерна квота на місцевих виборах?». – жовтень 2015. – Електронний ресурс, режим доступу: http://icps.com.ua/assets/uploads/images/files/yena_icps_gender_quotas.pdf
  38. Жінка у суспільно-політичному житті: упередження, можливості, перспективи – загальнонаціональне опитування. – Фонд «Демократичні ініціативи імені Ілька Кучеріва», «Ukrainian Sociology Service». – Режим доступу: http://dif.org.ua/ua/polls/2015a/zhinka-u-suspilno-politichnomu-zhitti-uperedzhennja_-mozhlivosti_-perspektivi-.htm
  39. Попередній аналіз дотримання політичними партіями ґендерних квот на місцевих виборах в Україні / National Democratic Institute, Ukraine. – Київ, жовтень 2015 року. – [Матеріали внутрішньо-організаційної презентації].
  40. Захарова О. Гендерні квоти: виклики, можливості та ризики для партій, жінок-кандидатів та виборців. – Презентація круглого столу МЦПД «Чи спрацює гендерна квота на місцевих виборах?». – жовтень 2015. – Електронний ресурс, режим доступу: http://icps.com.ua/assets/uploads/images/files/zakharova_political_parties_and_gender_quotas_sept_23_2015.pdf
  41. Марценюк Т.О. Чи спрацює гендерна квота на місцевих виборах 2015 року?. – К.: Міжнародний центр перспективних досліджень, 2015. – 16 с.
  42. Попередній аналіз дотримання політичними партіями ґендерних квот на місцевих виборах в Україні / National Democratic Institute, Ukraine. – Київ, жовтень 2015 року. – [Матеріали внутрішньо-організаційної презентації].
  43. Заява МФО «Рівні можливості» про випадки недотримання 30% ґендерної квоти на місцевих виборах окремими учасниками виборчого процесу від 25 вересня 2015.
  44. ІV Міжнародної науково-практичної конференції «Гендерна політика міст: історія та сучасність» та проекту «ЖІНКИ – ЦЕ 50 % УСПІХУ УКРАЇНИ» у Харкові 7 жовтня «Чоловіки за жінок у політиці» ХНУМГ О.М. Бекетова за підтримки NDI, шведського посольства, реалізований Гендерним інформаційно-аналітичним центром «КРОНА». http://issuu.com/8612157/docs/cvu_statement_gender_monitoring_ukr_90a85aafb713ef
  45. Веснянка О. Політичні гендерні квоти: теорія, практика, страхи, успіхи / Громадське радіо від 31 травня 2015. – http://hromadskeradio.org/2015/05/31/politichni-genderni-kvoti-teoriya-praktika-strahi-uspihi
  46. Public Perceptions of the 2012 Elections and Women’s Role in Politics and Government: presentation of research by National Democratic Institute / [ed. by C. Lake, G. Daniel, K. Pondel]. – Washington, DC, 2012. – 49 p.
  47. Жінка у суспільно-політичному житті: упередження, можливості, перспективи – загальнонаціональне опитування. – Фонд «Демократичні ініціативи імені Ілька Кучеріва», «Ukrainian Sociology Service». – Режим доступу: http://dif.org.ua/ua/polls/2015a/zhinka-u-suspilno-politichnomu-zhitti-uperedzhennja_-mozhlivosti_-perspektivi-.htm
  48. Курилович А. Жінка – ресурс для країни чи для чоловіка? / Матеріали круглого столу «Жінки у політиці: основні виклики» у ХНУМГ ім. О.М.Бекетова від 6 жовтня 2015.- Гендерний аналітичний центр «КРОНА». –Режим доступу: http://krona.org.ua/jinka-resyrs-dlya.html
  49. Можливості та виклики на шляху демократичних перетворень України. – КМІС, NDI. – Квітень – Травень 2015. Режим доступу: https://www.ndi.org/files/NDI%20NATIONAL%20SURVEY%20PRESENTATION_UKR.pdf
  50. Місцеві вибори: очікування, сподівання (опитування експертів). – Фонд «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва. – 27 серпня – 2 вересня 2015. – Режим доступу: http://dif.org.ua/ua/polls/2015a/miscevi-vibonja.htm
  51. Public Perceptions of the 2012 Elections and Women’s Role in Politics and Government: presentation of research by National Democratic Institute / [ed. by C. Lake, G. Daniel, K. Pondel]. – Washington, DC, 2012. – 49 p.
  52. Так само.
  53. Кіммел М. Ґендероване суспільство; пер. з англ. С. Альошкіної; наук. ред. С. Оксамитна. – К.: Сфера, 2003. – С. 6.
  54. Веснянка О. Політичні гендерні квоти: теорія, практика, страхи, успіхи / Громадське радіо від 31 травня 2015. – http://hromadskeradio.org/2015/05/31/politichni-genderni-kvoti-teoriya-praktika-strahi-uspihi
  55. Кіммел М. Ґендероване суспільство; пер. з англ. С. Альошкіної; наук. ред. С. Оксамитна. – К.: Сфера, 2003. – С 20-22.
  56. Кіммел М. Ґендероване суспільство; пер. з англ. С. Альошкіної; наук. ред. С. Оксамитна. – К.: Сфера, 2003. – С. 4.
  57. Захарова О. Гендерні квоти: виклики, можливості та ризики для партій, жінок-кандидатів та виборців. – Презентація круглого столу МЦПД «Чи спрацює гендерна квота на місцевих виборах?». – жовтень 2015. – Електронний ресурс, режим доступу: http://icps.com.ua/assets/uploads/images/files/zakharova_political_parties_and_gender_quotas_sept_23_2015.pdf

Автор: Ірина Троян, джерело: Спільне



загрузка...

Читайте також

Коментарі