Генеральна репетиція: п’ять думок про місцеві вибори

Генеральна репетиція: п’ять думок про місцеві вибори

25 жовтня в Україні відбулися місцеві вибори. Аналіз перших даних про результати показує, що у країні зберігся традиційний регіональний поділ електоральних уподобань. Так, Південь і Центр здивовані, що в Харкові Геннадій Кернес переміг «нокаутом», а Схід обурений 9-відсотковим результатом «Свободи» у столиці.

Результати оновлюються на сайті ЦВК.

Явка виборців, яка в першій половині дня була жахливо низькою (11% станом на полудень у столиці), до 20.00, за даними ЦВК, досягла відносно прийнятних 46,62%. Також місцеві вибори-2015, незважаючи на статус «другорядних» у свідомості виборців, відзначилися одними з найдорожчих кампаній останніх років. «УКРОП» і «Рух за реформи» витратили на рекламу, за експертними оцінками, $3–4 млн і близько $5 млн відповідно.

Forbes запитав у політологів і психологів, чим відзначилися учасники нинішніх виборів і на які зміни в суспільстві вказує вибір виборців.

Олексій Голобуцький, політолог, заступник директора Агентства моделювання ситуацій

У цих виборах на місцевому рівні з’явилося багато локальних проектів, які поки що не претендують на всеукраїнський масштаб, але добре виступили в областях.

Влада зробила все можливе, щоб допомогти «Свободі» здобути досить високі результати. У нас люблять гнаних, а все, що каже влада, звикли вважати за брехню. Ось дехто і не вірить у причетність «свободівців» до сутичок під парламентом. І звичайно ж, відсутність «Правого сектору» у виборчих списках зіграла на руку «Свободі» – вони забрали собі їхній радикальний електорат, а це близько 7%.

Феномен Геннадія Кернеса, який переміг у першому турі з результатом майже 60%, полягає в тому, що йому просто не створили альтернативи. Другий за популярністю в Харкові тільки Олександр Фельдман, а він не брав участі у виборах. Усе склалося на користь Кернеса: не було конкурентів, та й обстановка сприяла – люди не хотіли бути аутсайдерами і проголосували за того, хто має найбільше шансів.

Що ж до залежності «вартість кампанії» – «результат», то ніякі гроші не допоможуть, якщо кампанія вибудована технологічно неправильно. «УКРОП» у Києві дав неправильний посил суспільству, хоча в інших регіонах вони показали непоганий результат. У Сергія Думчева не було ні ідеї, ні харизми – на численних бордах по всьому місту було розклеєно фактично порожнечу.

При цьому зарано говорити, що звичні формати агітації втрачають свою актуальність. Усе залежить від того, які вибори і який електорат на них ходить. На місцеві – здебільшого вікової групи, яка не знає соціальні мережі та нові технології.

Тарас Березовець, політтехнолог, директор компанії стратегічного консалтингу Berta Communications

Головна причина вкрай низької явки – це те, що місцеві вибори не збіглися з парламентськими, а також нудна і некреативна передвиборча кампанія. Коаліція сьогодні – різношерста, у ній немає домінуючої сили. Якщо порівняти результати голосування за регіонами, то в Західній і Центральній Україні перемогу здобув БПП, несподівано високий результат вони дістали в Запоріжжі та Одесі – це свідчить про те, що вони свій результат утримали.

Не скористалися шансом поліпшити свою ситуацію ті популістські партії, які представлені у Верховній раді, – ні «Батьківщина», ні Радикальна партія. Якщо особисто за Юлію Тимошенко й Олега Ляшка виборці готові були голосувати на парламентських виборах, то за їхніх представників на місцевих – ні. Слабкий добір команди підвів цих лідерів. Причому якщо «Батьківщина» ще показала відносно непоганий результат, то Олег Ляшко програв усі мегаполіси, а це означає, що до нього знижуватиметься інтерес партійних інвесторів – українських олігархів.

Виграш Геннадія Кернеса – це показник його особистого рейтингу. У нього численний електорат, як вважають його виборці, він працював для міста і досить багато для нього зробив. Причому, гадаю, якби він ішов від іншої партії, у неї був би такий же високий результат.

Гроші за відсутності креативу – завжди гірше, ніж креатив за відсутності грошей. Наприклад, той же «Демальянс» за невисоких грошових вливань будував кампанію оригінально і дістав вищий результат, ніж «УКРОП», який витратив на рекламу $3–4 млн, і «Рух за реформи», який витратив близько $5 млн. Це одні з найдорожчих кампаній за останні роки. Вони разом із БПП – лідери за рекламою, але тільки БПП здобув більш-менш пристойний результат, а в решти витрати не виправдалися.

Євген Перегуда, доктор політичних наук

Явка була очікуваною, для виборця немає суттєвої ідеологічної різниці між партіями, які представляють керівну коаліцію й опозиційні сили. Це певною мірою свідчить про те, що країна і далі розвивається в тому ж напрямку, який призвів до Євромайдану. Сьогодні дистанція між політичними елітами та громадянами стає дедалі ширшою.

Специфіку цих місцевих виборів формує насамперед те, що вони відбуваються на тлі поглибленої державної кризи. І моя думка – що децентралізація, про яку так багато говорять і яка викликає більшість розбіжностей між партіями, так і залишиться у сфері бажаного.

Успіх Геннадія Кернеса відображає реалії, які наші політики не хочуть сприймати: Україна різна ідеологічно, ментально і культурно, а це визначає і різні політичні орієнтації. Якби він балотувався в іншому регіоні, малоймовірно, що він би виграв. І друге – важливо, хто стоїть за спиною політиків: відмінності результатів у різних регіонах показують ступінь впливу на них олігархів.

Гроші ніколи не були особливо вирішальним фактором у перемозі на виборах. Безперечно, фінансовий ресурс важливий, але сам собою він нічого не вартий. Гроші потрібно використовувати в контексті існуючої орієнтації – послуга, яку надає політик, має відповідати попиту, і за наявності фінансових ресурсів послуга матиме великий успіх. Наприклад, хай скільки «Свобода» витратила б на кампанію в Лисичанську, вона там усе одно б не пройшла. Те ж саме і з Києвом: тут значний відсоток – за інтелігенцією, яка не піде за гаслами того ж Корбана. Фінансовий ресурс має трансформуватися в адекватні політичні гасла.

Володимир Фесенко – політолог, керівник Центру політичного аналізу «Пента»

У цих місцевих виборів було достатньо багато особливостей. Насамперед – це нова виборча система, де вибір за партію і вибір кандидата пов’язані між собою. По суті, це модифікований варіант закритої виборчої системи. Хоча іноді особистість кандидата і спрацьовувала, все ж більше спрацював партійний бренд.

Місцеві вибори перетворилися на прелюдію дострокових парламентських виборів, а по ідеї, це мала була бути преамбула до децентралізації.

Явка дійсно була невисокою, але не варто драматизувати цей чинник. Вал реклами ошелешив і викликав ступор у виборців, вони не пішли на вибори просто тому, що не знали, за кого голосувати. Недовіра до провідних партій наклалася на незнання про нові.

Традиційно, у місцевих виборах беруть активну участь саме місцеві еліти, які користуються авторитетом у своєму регіоні. Нова тенденція цих виборів – це те, що з’явилися ще й загальнонаціональні партії місцевих еліт, які здобули достатньо непогані результати, увійшовши до числа лідерів.

Ще одна специфіка – це сильні мери, як, наприклад, в Одесі, Львові, Харкові. Геннадій Кернес – він абсолютний фаворит у Харкові, і за всієї його одіозності, він хороший градоначальник. Харків’яни голосували за мера міста, а не за політика. Ну і, звичайно, велику роль зіграло те, що у нього не було сильних конкурентів – не брав участі Олександр Фельдман, і головне, не було кандидатів від Опозиційного блоку. Така ж ситуація і в Одесі.

Специфіка післямайданної України зумовила відсутність одноосібного партійного переможця; у більшості регіонів немає партії, яка взяла б більше 50% мандатів. На відміну від виборів 2010 року, коли абсолютним лідером була Партія регіонів, зараз немає такої партії, яка домінувала б у всій країні. Через це спостерігається партійний плюралізм. Склад нових рад буде дуже різним, що змусить до формування ситуаційних коаліцій.

Борис Пахоль – психолог, бізнес-консультант; керівник Private Consulting Company

Під час нинішніх виборів були задіяні практично всі відомі психологічні, адміністративні та фінансові інструменти мотивації і стимуляції виборців. PR-активність та обсяги коштів, вкладених у передвиборну агітацію, обігнали показники всіх попередніх періодів.

Але щось пішло не так. Незважаючи на величезне різноманіття партій та кандидатів, високу активність депутатів «з мого двору», які мало не особисто запрошували відвідати виборчу дільницю, явка людей 18–30 років була незначною

Якщо відкинути версію про те, що в день виборів сталося щось, через що молодь різко втратила інтерес до політичного життя й забула все те, за що боролася на «Майдані», то залишається один висновок – у змінах розстановки політичних гравців в Україні на сьогодні зацікавлені тільки пенсіонери.

На перший погляд може здатися, що класичні методи агітації й маніпуляції виборцями (білборди, пряма реклама, проднабори) втратили свою значущість і не спрацювали, що дорожнеча кампанії практично ніяк не вплинула на її результат. Наприклад, надмірна за вкладеннями агіткампанія Думчева дала майже такі ж результати, як і в «безсрібниці» Монтян. Однак, це тільки здається.

Базові методи маніпуляції як діяли, так і продовжують діяти. Знову гречка й підкуп виборців, знову замість політичних програм – суцільні обіцянки розв’язати поточні «проблеми» в регіоні (маніпуляція «формуванням політичного контексту»).

Однак, за останні два роки зросла політична самосвідомість людей і, можливо, саме тому велика частина молоді на вибори не йде. Аж надто очевидна маніпуляція, надто очевидно, що нічого не змінилося, що колишні «майданівці», котрі прийшли до влади, виявилися залученими у старі схеми та «ігри». Що духи переможених почали проникати в переможців, а сама ідея «вибору більшості» – абсурдна й потрібна тільки для зняття відповідальності з лідерів.

Грати у вибори «по-старому» мало хто хоче, а поміняти систему не вдалося навіть Майдану. Військовий конфлікт – з усією очевидністю – не вихід, тому агресія реалізується за допомогою ігнорування й не залучення в політичні процеси, які диктуються владою. Найпростіший спосіб протесту – неучасть у виборах.

«Дивні» політичні уподобання виборців, навпаки, свідчать про те, що старі схеми цілком працюють. Як і раніше, великі гравці домовляються заздалегідь – й у разі конфлікту інтересів навіть за дуже великих фінансових вливань кандидат просто не набирає необхідних голосів.

Найбільш тверезомислячі – політтехнологи, але навіть вони кажуть, що стало нудно, «все давно домовлено й поділено…»: Дніпропетровськ – Коломойський, Харків – Кернес, Київ – Порошенко, Львів – Садовий. Гадаю, що список можна продовжувати, навіть не заглядаючи в результати голосування.

У висновку хочеться нагадати один давній принцип: під час демократичних виборів рівень розвитку особистостей, які перебувають при владі, завжди прагне до середнього рівня розвитку людей, нею керованих.

джерело: Forbes



загрузка...

Читайте також

Коментарі