Росіянка, боєць батальйону «Айдар» із промовистим позивним «Валькірія» Юлія Толопа в ексклюзивному інтерв’ю 5.ua розповіла про те, що спонукало її податися на Схід України, чому більше не вважає росіян і українців братніми народами, а також чим загрожує їй повернення в Росію.

Юліє, ви були учасником російського військово-патріотичного клубу. Зараз же – боєць українського добровольчого батальйону «Айдар». Досить крутий поворот у світогляді стався, як на мене…

— Ну, взагалі, як у нас там, у Росії: Україна — брати, білоруси — брати, і треба приїхати допомогти. Тільки вийшло все навпаки: ті, з військово-патріотичного клубу, вони пішли за «ДНР/ЛНР», а я — за Україну.

Як так сталося, що розійшлися ваші погляди?

— Я просто приїхала сюди в квітні місяці, я зрозуміла: ваасе, що говорять у російських ЗМІ, це неправда.

Ваші колишні товариші по клубу, вони ж спершу підтримували Майдан?

— Підтримували, так, але потім чомусь їхні погляди розійшлися. Я думаю, це більше залежало від фінансів.

Ви хочете сказати, що їх спонсорували?

— Так.

Близько року ви пробули на Донбасі, воюючи на боці України. Тим самим накликали на себе жовті об’єктиви російських ЗМІ…

— Коли я тільки приїхала в квітні місяці на Майдан, буквально через місяць, навіть менше, у російських ЗМІ і на всіх сайтах вийшло, що я вбивця-снайпер, вбиваю людей на Майдані. Ну це хтось злив, спеціально підставив.

У сюжеті добре відомого телеканалу НТВ на вас обрушився шквал критики і від вчителів школи, у якій ви вчилися, і від колишніх соратників по клубу. А чи є росіяни, які підтримують ваше рішення?

— Звичайно є, це мої старі друзі. Не всі — з усіх моїх знайомих мене підтримує відсотків десять.

Це шкільні друзі?

— Ні, це просто, так би мовити, «праві» знайомі.

По-суті, нічого накопати проти вас не змогли, утім забруднили. Наприклад, ваша викладачка розповіла про те, що у вашій родині 5 дітей і ви без нагляду були все дитинство…

— Насправді, нас четверо дітей.

-… потім у цьому клубі патріотичному ваш так званий «наставник» заявив про те, що ви начебто автомат в руках тримати не вмієте, а також гидко натякнув, що ваше призначення на фронті інакше. Як ви прокоментуєте це?

— Мені, звичайно, прикро через Льошу (цей нібито «наставник»). Адже коли я була потрібна, коли були змагання, виїзди, вони зверталися до мене. Я не знаю, що у них сталося, можливо їм пригрозили закрити клуб або ще щось через те, що я туди поїхала. Просто прикро: якщо я приїду туди, у Росію, буду дивитися йому в очі, стоячи перед ним, що він скаже мені тоді?

Тобто він відверто брехав в сюжеті?

— Звичайно, і це можуть довести мої друзі, товариші з П’ятигорська того ж самого, з цього клубу, у якому ми перебували. Багато хто з хлопців, з якими я була знайома, вони просто пішли після Льошиних слів.

До речі, зі слів ваших же знайомих, удома на вас чекає 36 років в’язниці за екстремізм, тероризм і найманство. Чи приходили до вашої матері офіційні повідомлення від відповідних органів?

— Якихось два приходило, але я до сих пір ще не знаю, які. Мама мені не говорить.

Тобто ви не знаєте, чи викликали вас правоохоронні органи?

— Маму викликали — ну а як би вони викликали мене, якщо всі прекрасно знають, де я.

І, до слова, про маму. Як вона зараз ставиться до вашого рішення воювати на боці України, адже відразу вона вас не підтримала?

— Ставлення змінилося тоді, коли у мене народилася дитина, вона вже розуміла, що бабуся, стала м’якішою і ми досі зараз спілкуємося нормально.

Вона не хотіла би до вас приїхати?

— Вона боїться. Боїться не приїхати сюди, а потім повертатися назад. Вона все це вже розуміє адекватно.

А тим часом, тут, в Україні, у вас народилася маленька дочка. Вона — громадянка України, ви — ні. Ваші документи зараз на розгляді щодо статусу біженця. Це питання буде вирішуватися місяці. Який ваш статус на сьогодні?

— На сьогодні не маю статусу ніякого, тобто: я – ніхто і звати мене – ніяк.

Тобто ви тут нелегально?

— Ні, ну поки на розгляді статусу біженця, я тут знаходжуся поки легально, поки розглядається, до 25 грудня. Поки розглядається, я можу тут перебувати, утім якщо приймуть рішення відмовити – протягом семи днів я повинна буду покинути територію України.

А як же донька, адже вона – громадянка України?

— А ось це питання я навіть не знаю, як вирішувати.

Чи зверталися ви до офіційних осіб у зв’язку з цим питанням?

— До всіх, до кого тільки можна було – зверталася. Зараз намагається допомогти мені Луценко, Геращенко, Сергій Петрович Мельничук, також як обіцяв, допомагає. Наскільки мені відомо, Кличко. Міністерство оборони мені відповідь вже написало: те, що тільки за статтею 9 Закону України за всіма пунктами я не проходжу просто. Ну намагаються щось зробити, я не знаю — вийде не вийде.

До речі, після того, як всі добровольчі батальйони перейшли під командування профільних міністерств, ви воювали, як хто?

— Поки немає документів ніяких, я доброволець. Коли будуть документи громадянина України, тоді мене зможуть зробити і учасником бойових дій…

Ваш позивний: чому «Валькірія»? У міфології, як відомо, це діва, що підбирає на полі бою полеглих воїнів. Це якось пов’язано?

— Я не можу пояснити. Це було ще в П’ятигорську, там, де я жила, і на слов’янському святі до мене причепилося це ім’я. Так воно і залишилося.

Тобто ви його отримали ще до війни на Донбасі?

— Так, до України, до війни.

Чи доводилося вам стикатися зі стереотипами щодо жінок на війні?

— До мене хлопці ставилися нормально, адекватно, і сприймали мене не як жінку, а як бойового товариша. А щодо жінки на війні можу сказати: ну жінці простіше. Трохи їй простіше на війні, тому що в неї більш витримана психіка, погляди. І єдина, напевно, проблема, це те, що не оформляли на військові посади. Тобто, у нас Віка Дворецька є, її взагалі оформили банщицею, когось – як медсестру, когось – у штаб сидіти, а вона з автоматом бігає. Звичайно, якщо буде така можливість від Міністерства оборони, щоб жінки могли воювати так само, як чоловіки, це було би чудово.

Чи виникали у людей, з якими ви пліч о пліч воюєте, якісь підозри на вашу адресу у зв’язку з тим, що ви росіянка?

— Ні, не було, абсолютно.

Квартира, у якій ви зараз живете з донькою, ви її знімаєте чи вона ваша?

— Це квартира одного дуже хорошого мого товариша бойового. І я зараз живу тут, із хлопцями з АТО теж.

Я так розумію, зараз у вас немає можливості працювати?

— Поки що немає документів – не можу. Якщо буде така можливість — зробити громадянство України, я буду дуже вдячна насправді. Я думаю, що я гідний громадянин цієї країни.

Ви сказали, що повернетеся в Росію тільки тоді, коли вона зміниться. За яких умов, ви вважаєте, це може статися?

— Коли Путін добровільно залишить своє крісло, коли влада зміниться. Якщо влада поміняється, Росія почне процвітати, а не гнити, як вона це зараз відбувається.

В одному з інтерв’ю, говорячи про причини, чому ви воюєте на українському боці, ви сказали, що опинилися тут через власні переконання, цитую: «Брат на сестру, або брат на брата з кулаками не полізе. Я розуміла, що опинилася в Україні через переконання». Скажіть, що для вас свідчило про братерство та кревність України і Росії до подій на Майдані і Донбасі?

— Почнемо з того, що у мене коріння козацькі, і йдуть вони в Україну. І коли в Росії кажуть: «Ось, ми всі брати-слов’яни», «русский мир» і все таке… Це може був якийсь перегин у мене в житті, юнацький максималізм. Зараз я розумію, що росіяни насправді ніякі не брати українцям. Це йде тільки по ідеології, по душі, напевно. Я навіть не знаю, як це назвати. Якщо, наприклад, мені зараз росіянин прийде і скаже: «Я – брат Україні», то я вже цього не прийму. Тому що брат на брата з автоматом не йде.

Чи сильно б’є по вас той факт, що ви практично стали «зрадницею Росії» в очах багатьох співгромадян?

— Мені глибоко все одно. Мені плювати, бо це моя країна, це моя земля, я там народилася. Насправді, я вважаю, твій дім – не там, де ти народився, а там, де тобі добре. Але все одно: Росія – одна із тих країн, які я люблю. І тільки за природу, за її красу. Не за людей, які там є. Я сподіваюся, що з Мирославою поїду туди, але жити там не залишуся. Поїхати в гості до батьків, знайомих – так, а залишитися жити – ні.

Катерина Лихогляд, 5.ua.



загрузка...

Читайте також

Коментарі