Росіянка з батальйону "Айдар": Думаю, я гідна стати громадянкою України

Росіянка, боєць батальйону "Айдар" із промовистим позивним "Валькірія" Юлія Толопа в ексклюзивному інтерв’ю 5.ua розповіла про те, що спонукало її податися на Схід України, чому більше не вважає росіян і українців братніми народами, а також чим загрожує їй повернення в Росію.

- Юліє, ви були учасником російського військово-патріотичного клубу. Зараз же – боєць українського добровольчого батальйону "Айдар". Досить крутий поворот у світогляді стався, як на мене…

- Ну, взагалі, як у нас там, у Росії: Україна - брати, білоруси - брати, і треба приїхати допомогти. Тільки вийшло все навпаки: ті, з військово-патріотичного клубу, вони пішли за "ДНР/ЛНР", а я - за Україну.

- Як так сталося, що розійшлися ваші погляди?

- Я просто приїхала сюди в квітні місяці, я зрозуміла: ваасе, що говорять у російських ЗМІ, це неправда.

- Ваші колишні товариші по клубу, вони ж спершу підтримували Майдан?

- Підтримували, так, але потім чомусь їхні погляди розійшлися. Я думаю, це більше залежало від фінансів.

- Ви хочете сказати, що їх спонсорували?

- Так.

- Близько року ви пробули на Донбасі, воюючи на боці України. Тим самим накликали на себе жовті об'єктиви російських ЗМІ…

- Коли я тільки приїхала в квітні місяці на Майдан, буквально через місяць, навіть менше, у російських ЗМІ і на всіх сайтах вийшло, що я вбивця-снайпер, вбиваю людей на Майдані. Ну це хтось злив, спеціально підставив.

- У сюжеті добре відомого телеканалу НТВ на вас обрушився шквал критики і від вчителів школи, у якій ви вчилися, і від колишніх соратників по клубу. А чи є росіяни, які підтримують ваше рішення?

- Звичайно є, це мої старі друзі. Не всі - з усіх моїх знайомих мене підтримує відсотків десять.

- Це шкільні друзі?

- Ні, це просто, так би мовити, "праві" знайомі.

- По-суті, нічого накопати проти вас не змогли, утім забруднили. Наприклад, ваша викладачка розповіла про те, що у вашій родині 5 дітей і ви без нагляду були все дитинство…

- Насправді, нас четверо дітей.

-… потім у цьому клубі патріотичному ваш так званий "наставник" заявив про те, що ви начебто автомат в руках тримати не вмієте, а також гидко натякнув, що ваше призначення на фронті інакше. Як ви прокоментуєте це?

- Мені, звичайно, прикро через Льошу (цей нібито "наставник"). Адже коли я була потрібна, коли були змагання, виїзди, вони зверталися до мене. Я не знаю, що у них сталося, можливо їм пригрозили закрити клуб або ще щось через те, що я туди поїхала. Просто прикро: якщо я приїду туди, у Росію, буду дивитися йому в очі, стоячи перед ним, що він скаже мені тоді?

- Тобто він відверто брехав в сюжеті?

- Звичайно, і це можуть довести мої друзі, товариші з П'ятигорська того ж самого, з цього клубу, у якому ми перебували. Багато хто з хлопців, з якими я була знайома, вони просто пішли після Льошиних слів.

- До речі, зі слів ваших же знайомих, удома на вас чекає 36 років в'язниці за екстремізм, тероризм і найманство. Чи приходили до вашої матері офіційні повідомлення від відповідних органів?

- Якихось два приходило, але я до сих пір ще не знаю, які. Мама мені не говорить.

- Тобто ви не знаєте, чи викликали вас правоохоронні органи?

- Маму викликали - ну а як би вони викликали мене, якщо всі прекрасно знають, де я.

- І, до слова, про маму. Як вона зараз ставиться до вашого рішення воювати на боці України, адже відразу вона вас не підтримала?

- Ставлення змінилося тоді, коли у мене народилася дитина, вона вже розуміла, що бабуся, стала м'якішою і ми досі зараз спілкуємося нормально.

- Вона не хотіла би до вас приїхати?

- Вона боїться. Боїться не приїхати сюди, а потім повертатися назад. Вона все це вже розуміє адекватно.

- А тим часом, тут, в Україні, у вас народилася маленька дочка. Вона - громадянка України, ви - ні. Ваші документи зараз на розгляді щодо статусу біженця. Це питання буде вирішуватися місяці. Який ваш статус на сьогодні?

- На сьогодні не маю статусу ніякого, тобто: я – ніхто і звати мене – ніяк.

- Тобто ви тут нелегально?

- Ні, ну поки на розгляді статусу біженця, я тут знаходжуся поки легально, поки розглядається, до 25 грудня. Поки розглядається, я можу тут перебувати, утім якщо приймуть рішення відмовити – протягом семи днів я повинна буду покинути територію України.

- А як же донька, адже вона – громадянка України?

- А ось це питання я навіть не знаю, як вирішувати.

- Чи зверталися ви до офіційних осіб у зв'язку з цим питанням?

- До всіх, до кого тільки можна було – зверталася. Зараз намагається допомогти мені Луценко, Геращенко, Сергій Петрович Мельничук, також як обіцяв, допомагає. Наскільки мені відомо, Кличко. Міністерство оборони мені відповідь вже написало: те, що тільки за статтею 9 Закону України за всіма пунктами я не проходжу просто. Ну намагаються щось зробити, я не знаю - вийде не вийде.

- До речі, після того, як всі добровольчі батальйони перейшли під командування профільних міністерств, ви воювали, як хто?

- Поки немає документів ніяких, я доброволець. Коли будуть документи громадянина України, тоді мене зможуть зробити і учасником бойових дій...

- Ваш позивний: чому "Валькірія"? У міфології, як відомо, це діва, що підбирає на полі бою полеглих воїнів. Це якось пов'язано?

- Я не можу пояснити. Це було ще в П'ятигорську, там, де я жила, і на слов'янському святі до мене причепилося це ім'я. Так воно і залишилося.

- Тобто ви його отримали ще до війни на Донбасі?

- Так, до України, до війни.

- Чи доводилося вам стикатися зі стереотипами щодо жінок на війні?

- До мене хлопці ставилися нормально, адекватно, і сприймали мене не як жінку, а як бойового товариша. А щодо жінки на війні можу сказати: ну жінці простіше. Трохи їй простіше на війні, тому що в неї більш витримана психіка, погляди. І єдина, напевно, проблема, це те, що не оформляли на військові посади. Тобто, у нас Віка Дворецька є, її взагалі оформили банщицею, когось – як медсестру, когось – у штаб сидіти, а вона з автоматом бігає. Звичайно, якщо буде така можливість від Міністерства оборони, щоб жінки могли воювати так само, як чоловіки, це було би чудово.

- Чи виникали у людей, з якими ви пліч о пліч воюєте, якісь підозри на вашу адресу у зв'язку з тим, що ви росіянка?

- Ні, не було, абсолютно.

- Квартира, у якій ви зараз живете з донькою, ви її знімаєте чи вона ваша?

- Це квартира одного дуже хорошого мого товариша бойового. І я зараз живу тут, із хлопцями з АТО теж.

- Я так розумію, зараз у вас немає можливості працювати?

- Поки що немає документів – не можу. Якщо буде така можливість - зробити громадянство України, я буду дуже вдячна насправді. Я думаю, що я гідний громадянин цієї країни.

- Ви сказали, що повернетеся в Росію тільки тоді, коли вона зміниться. За яких умов, ви вважаєте, це може статися?

- Коли Путін добровільно залишить своє крісло, коли влада зміниться. Якщо влада поміняється, Росія почне процвітати, а не гнити, як вона це зараз відбувається.

- В одному з інтерв'ю, говорячи про причини, чому ви воюєте на українському боці, ви сказали, що опинилися тут через власні переконання, цитую: "Брат на сестру, або брат на брата з кулаками не полізе. Я розуміла, що опинилася в Україні через переконання". Скажіть, що для вас свідчило про братерство та кревність України і Росії до подій на Майдані і Донбасі?

- Почнемо з того, що у мене коріння козацькі, і йдуть вони в Україну. І коли в Росії кажуть: "Ось, ми всі брати-слов'яни", "русский мир" і все таке... Це може був якийсь перегин у мене в житті, юнацький максималізм. Зараз я розумію, що росіяни насправді ніякі не брати українцям. Це йде тільки по ідеології, по душі, напевно. Я навіть не знаю, як це назвати. Якщо, наприклад, мені зараз росіянин прийде і скаже: "Я – брат Україні", то я вже цього не прийму. Тому що брат на брата з автоматом не йде.

- Чи сильно б’є по вас той факт, що ви практично стали "зрадницею Росії" в очах багатьох співгромадян?

- Мені глибоко все одно. Мені плювати, бо це моя країна, це моя земля, я там народилася. Насправді, я вважаю, твій дім – не там, де ти народився, а там, де тобі добре. Але все одно: Росія – одна із тих країн, які я люблю. І тільки за природу, за її красу. Не за людей, які там є. Я сподіваюся, що з Мирославою поїду туди, але жити там не залишуся. Поїхати в гості до батьків, знайомих – так, а залишитися жити – ні.

Катерина Лихогляд, 5.ua.

Рекомендуємо прочитати

В Киеве неизвестные в масках разгромили ресторан на Березняках

На Днепровской набережной неизвестные начали демонтаж отельно-ресторанного комплекса "Каравелла"....

Це може бути цікавим

Подсчитана идеальная формула тренировок

Эксперты подсчитали, что идеальная формула количества тренировок составляет 150 минут в неделю....

загрузка...

Схожі публікації

Дивіться, що пишуть

Пьяное ДТП: Авто перевернулось на крышу

В ночь на воскресенье, 25 июня, в Киеве на Воздухофлотском проспекте автомобиль Volkswagen, за рулем которого находился нетрезвый водитель, въехал в грузовик дорожной сл....