Цілковитий реванш Партії регіонів на Донбасі маловірогідний, вважає голова Донецького обласного КВУ Сергій Ткаченко. Водночас, стара і нова влада шукають форми для співіснування в регіоні, каже експерт.

Deutsche Welle: 25 жовтня в тій частині Донбасу, яку контролює уряд, як і по всій Україні, відбудуться місцеві вибори. Чи варто чекати реваншу «регіоналів» у своїй «вотчині?»

Сергій Ткаченко: Партія регіонів нікуди не поділася. Більша частина її одіозних представників, з тих, хто не залишив межі України, а також керівники великих підприємств Донбасу ведуть політичну агітацію в проекті під назвою «Опозиційний блок». Інші – це, в основному, мери міст і місцевий управлінський апарат, який представляв Донбас за часів Януковича, з’явилися в іншому проекті — «Наш Край». Решта розбіглася по інших партіях. Тобто — це своєрідна мімікрія партії, яка веде активну боротьбу за владу на місцевих виборах, але вже під прапорами інших політичних сил. Утім, вже йдеться не про монополію, а прояви конкурентної боротьби. Практично всі соціологічні виміри показують, що на Донбасі є явна трійка лідерів — це «Опозиційний блок», за представників якого готові проголосувати чверть виборців, «Блок Петра Порошенка «Солідарність» (БПП) і «Наш Край». Популярність і рівень впливу двох останніх приблизно однаковий — на рівні 15- 20 відсотків, за даними різних соцопитувань. У решти політични сил — зовсім незначний відсоток.

Провладна політсила — БПП — із самого початку кампанії вважалася основним конкурентом колишніх регіоналів. А як раптом став такий популярний на Донбасі новий проект «Наш Край»? Багато експертів називають цей проект «Співдружністю місцевих чиновників», але вже заангажованих іншим «господарем».

Дійсно, цей проект аналітики розглядають як проект Банкової, тобто пропрезидентський проект, який в тій чи іншій мірі має компенсувати недовіру мешканців Донбасу та інших регіонів до нової влади. Він об’єднує і представників нової влади, і старої — регіональної, чия риторика ближче і зрозуміліше місцевим жителям. Кандидати фокусують свою увагу не на всеукраїнських викликах, а більше на проблемах міст, так би мовити, «малої батьківщини». За жовто-блакитними фарбами проглядаються біло — блакитні тони Партії регіонів. Тобто, насправді, стара і нова влада все ж таки шукають різні форми і методи збереження або отримання впливу. «Наш Край» –-це одна з таких форм. Це симбіоз тих, хто з одного боку має владу і вплив на центральному рівні, а з іншого боку — на регіональному.

Чи чекають жителі Донбасу поліпшення від виборів? Або переважає соціальна втома і апатія?

Люди, в принципі, дуже слабко орієнтуються у виборчій системі, в процедурних моментах. Але апатичними я б їх не назвав. Є очікування, пов’язані з вирішенням проблеми безробіття, зниженням вартості послуг ЖКГ. Але ведучою стала тема миру. Для Донбасу, в першу чергу, слово «мир» стало не абстрактною даністю, а цінністю. Особливо люди, які живуть ближче до лінії фронту, заради миру готові багато чим жертвувати, аби лише знову не опинитися під перехресним вогнем. Коли незрозуміло, що відбувається і невідомо, де шукати порятунку і захисту. У цьому сенсі, хто з кандидатів каже про мир, той отримає більше дивідендів від виборця на Донбасі.

Але, напевно, в боротьбі за голоси виборців кандидати використовують не лише гасла про мир, але і усілякі винагороди? Чи є махінації з гуманітарною допомогою або інші трюки?

Зловживань з гуманітарної допомогою ми не зафіксували, як і великої кількості порушень, пов’язаних з підкупом виборців. Звичайно, є різні подарункові сертифікати на ліки, і роздача соків з тістечками. Але я б не став стверджувати, що підкуп виборців — це тренд сьогоднішніх виборчих перегонів на Донбасі. Зараз тут більш «в ціні» інші технології. Наприклад, політичні конкуренти через власний вплив на територіально-виборчі комісії (ТВК) можуть просто зняти опонента з виборчої гонки. Навіщо з ним ще і конкурувати, якщо можна все вирішити на етапі реєстрації. Багато членів ТВК діють не за законом, а за інструкціями тих політичних сил, які їх туди делегували. Тому ми фіксуємо численні скандали з реєстрацією кандидатів і заангажовані рішення комісій на користь тих або інших політсил.

У деяких містах вибори взагалі скасовані начебто через проблеми з безпекою. Утім, дехто з експертів побачив в цьому спробу нової влади нейтралізувати таким чином місцеві клани. Зокрема, і досі під питанням вибори в Маріуполі, де особливо відчувається вплив Ріната Ахметова.

ЦВК вирішила не проводити вибори більше ніж у ста населених пунктах Донецької та Луганської областей. За якими принципами відбиралися ці міста і в чому полягають ці критерії небезпеки або безпеки? На це питання ми так і не отримали зрозумілої відповіді ні від ЦВК, ні від місцевої влади. І скільки дискусій з цього приводу ми не намагалися провести, але комунікації з органами влади в цьому питанні у нас не вийшло. А коли немає чіткої позиції влади і аргументів — завжди виникають підозри в політичній складовій того чи іншого рішення.

У такому разі, чи зможуть ці вибори кардинально вплинути на ефективність управлінського апарату? Адже знову ми бачимо старі форми та засоби боротьби, як і під час монополії Партії регіонів?

Я не прибічник використання таких фраз як «кардинальні зміни» чи «все пропало». Це риторика, яка далека від поступових виборчих процесів. Сьогодні багато хто справедливо критикує високий прохідний бар’єр на місцевих виборах. Мовляв, подолати 5–відсотковий бар’єр можуть лише партії з досвідом та потужним ресурсом. На мою думку, на етапі трансформації суспільства прохідний бар’єр потрібно знизити, а вибори проводити якомога частіше. Це якраз і дає можливості формування нових політичних еліт.

Джерело: dw.com



загрузка...

Читайте також

Коментарі