У травні 2015 року в Іспанії відбулись місцеві вибори. Найбільші міста країни, Мадрид та Барселона, змінили правила політичного процесу – владу тут отримали низові міські ініціативи.

Активісти об’єднались у горизонтальні структури, зовсім не схожі на традиційні партії. У західному світі до цього відносяться по-різному – бачать у нових політиках і популістичні ліві ідеї, і наступний крок у розвитку громадянського суспільства.  «Хмарочос» досліджує історію появи нових політичних сил в Іспанії та аналізує їхні перші кроки при владі.

Криза, як каталізатор

Мером Барселони вперше в історії стала жінка. Ада Колау ще декілька років тому була активісткою руху, який займався боротьбою з виселенням людей, які не могли собі дозволити далі сплачувати іпотечні кредити. Тепер вона є очільницею півторамільйонної Барселони. Місто має купу соціальних проблем і є третім за популярністю містом Європи серед туристів. Щороку сюди приїздить близько 25 мільйонів людей. Велику впізнаваність Ада Колау отримала у 2013 році, коли під час засідання парламенту назвала банкіра «злочинцем». Можна подумати, що ця історія є подібною до української політики, де отримавши впізнаваність люди отримують доступ до фінансів олігархів і проходять у владу, де захищають їхні інтереси. Але іспанці вирішили піти більш складним шляхом, який насправді тільки почався.

Корені появи низових ініціатив сягають 2007 року, коли по Іспанії вдарила іпотечна криза. Ще у 2005-му темпи будівництва нового житла у країні були більшими, ніж у Франції, Італії та Німеччині разом узятих. Президент країни офіційно говорив, що купівля нерухомості є найбільш надійною інвестицією у країні. Люди брали кредити під новенькі квартири й будинки, а фінансова бульбашка росла, доки одного дня не луснула.

«Почалась серйозна криза, наслідки якої відомі: безробіття в Іспанії сягнуло 25%, а сотні тисяч людей залишились без домівок».

Без можливості сплатити кредити, іспанці змушені були віддавати нерухомість банкам. Але на цьому жахи на закінчувались. Адже, віддавши будинок, людина залишалась винна ще відсотки по кредиту. Крім того, в Іспанії діє закон, за яким отримувач іпотеки не може оголосити себе банкрутом. Тож в результаті кризи тисячі людей, фактично, опинились у борговій ямі. А безробіття серед молоді сягнуло рекордних 43,5%. Але «втрачене покоління» почало діяти.

5743777545_9679232b03_o

Від протестів до соціальних рухів

Після низки невдалих рішень влади якось вплинути на ситуацію, в травні 2011 року в країні почались протести, організовані рухом 15-M (15 травня). Активісти вказували на закритість двопартійної політичної системи, на неспроможність парламенту та виконавчої влади діяти в інтересах громадян, а не великого бізнесу. До цього додаються корупція та відсутність гарантій базових прав, як то медицина чи освіта. Також в Іспанії був ухвалений закон, за яким комісія може закрити будь-яку веб-сторінку, якщо вона містить порушення авторського права без жодних судів чи юридичного обгрунтування.

В таких умовах фактичного контролю за інтернетом та повної недовіри до діючої влади, люди починають виходити на вулиці міст. Через те, що криза розпочалась саме з міських мешканців, які втратили свою нерухомість, активісти почали збиратись у містах, активізуючи та повертаючи собі громадський простір. На глобальних протестах вони знайомляться і організовуються у різноманітні рухи. Так виникає PAH (Платформа за права жертв іпотеки). Активісти цієї організації починають боротись з банками та сквотувати будинки, де селять людей, які в результаті кризи опинились без даху над головою. В країні виникає ситуація, коли дуже багато нерухомості належить банкам, але вони не можуть її продати. Тому досі в Іспанії багато будівель стоять порожніми. Їх і почали заселяти діячі PAH. Однією з активісток була і майбутня мер Барселони Ада Колау.

Іншою організацією, яка яскраво проявила себе після протестів 15-М став «Рух за демократію». В результаті 30 воркшопів, які проводились по всій країні, та роботи 200 учасників була написана «Хартія за демократію», яка стала основою для майбутніх політичних рухів. Це не проект нової конституції чи програма політичної партії. Це документ, який збирає до купи усі вимоги громадянського суспільства за роки кризи. Англійською він доступний за посиланням.

«Хаос та диктатура не є єдиними альтернативами до нинішньої демократії. Демократія, створена всіма громадянами можлива – така демократія не зводиться лише до голосування, але має бути заснована на партисипації (участі), контролі влади громадянами та рівних правах».

Протестний рух 15-М також породив багато локальних міських ініціатив: учасницьке бюджетування, локальні ринки, міські городи, самоврядні соціальні центри та сквоти і, найважливіше, явище агори. Іспанці взяли давньогрецьке слово άγορά, що означає міську площу, і вклали в неї сучасний сенс. Це локальне місце у міському просторі, де люди самостійно збираються для дебатів, дискусій, вирішення нагальних питань громади. Так почало реалізовуватись в Іспанії «право на місто». До цього руху активно долучились архітектори, які почали осмислювати громадський простір і створювати можливості для місцевих мешканців – проектувати громадські городи, робити мобільні місця для торгівлі, створювати відкриті сцени. Це дало свої результати. Об’єднавши зусилля і перебуваючи у постійному діалозі, місцеві громади відчули, що можуть, принаймні частково, здійснювати самоврядування а отже і спільно займатись локальною політикою.

5771835686_c1b4d78fff_o

Спільна справа

У 2014 році з колишніх активістів 15-М формується нова партія Podemos (Ми можемо). Політичну позицію Podemos класифікують, як лівий популізм. Але їхні дії не завершуються лише лозунгами. На виборах у 2014 році вони відкрили списки та дали можливість приєднатись до написання програми усім, хто бажав. А навесні 2015 року замість того, щоб іти на місцеві вибори, як партія, Podemos заявила про підтримку так званих grass root (низових) ініціатив у Мадриді та Барселоні: Ahora Madrid на чолі з колишньою суддею Мануелою Кармена та Barcelona en Comú на чолі з Адою Колау. При чому жодна з них не має політичного досвіду.

Амбіції кандидаток вражають – отримавши владу, вони хочуть почати зміну системи влади з місцевого рівня. Їхня політика базується на рівності та боротьбі з корупцією. Так, Ада Колау, отримавши владу, зменшила собі зарплатню з 37,000 євро на місяць до 2,000. Після цього вона погрожує банкам, які володіють нерухомістю у Барселоні, що якщо вони терміново не почнуть здавати в оренду свої квадратні метри з пільговими цінами особам, які опинились на вулиці через кризу, то вона почне стягати з них штрафи. Пані Колау також бореться за відкриття приватного яхт-клубу у центрі міста, доступ до якого зараз є тільки у міської еліти, хоча територія комплексу належить міській громаді. Крім того, у нової очільниці столиці Каталонії є передвиборча програма, до написання якої долучилось близько 5,000 осіб – результат учасницької демократії, яка є частиною «Хартії за демократію».

Окремою темою під час передвиборчої кампанії в Барселоні став туризм. Хоча він і становить 12% міської економіки і забезпечує 400,000 робочих місць, але так буде тривати не завжди. Інтерес до туристичних міст рано чи пізно зменшується і мешканці Барселони знову можуть втратити все, що мають, як це сталось декілька років тому. Тому Ада Колау почала з річного мораторію на побудову нових готелів в місті, а також зобов’язала сервіс Airbnb заблокувати доступ до всіх квартир у місті, власники яких не сплачують податок на туризм (0,65 євро за одну ніч за одного туриста).

За цей рік міська адміністрація пообіцяла створити стратегію сталого розвитку туризму в Барселоні, заохочуючи доєднатись до її створення представників, громади, бізнесу та працівників сфери послуг. Такий крок зі сторони міської влади не робився десятиріччями. За опомогою цього широкого обговорення Ада Колау хоче забезпечити більш рівномірний розподіл спільних благ у Барселоні.

Що це все означає?

Які уроки ми можемо винести з цієї історії? Насамперед, засвоїти, що місцева політика є надважливою у будь-якій країні. Саме з неї починаються демократичні зміни і це яскраво показала «радикальна демократія» у двох найбільших іспанських містах. Коли члени місцевої громади достатньо обурені владою, щоб вийти на вулицю і зрозуміти, що їхні союзники – це їхні сусіди, тоді місто спіткають докорінні зміни. Адже у важкі часи особливо важливо триматись разом та діяти спільно.

Ми не знаємо, як завершаться реформи, розпочаті у Барселоні у Мадриді, але впевнені, що тільки загальні обговорення, розумні містяни та справжній діалог у суспільстві можуть стати основою для побудови дійсно міського типу життя, в якому дуже важливими є горизонтальні зв’язки між мешканцями та загальний консенсус щодо майбутнього розвитку міста.

джерело: Хмарочос



загрузка...

Читайте також

Коментарі