У першій декаді жовтня інформпростір і бізнес-середовище України сколихнула новина про наміри британського інвестиційного фонду Meyer Bergman позбутися українського активу– ТРЦ «Аладдін».

Таке прагнення прив’язували до реєстрації в Україні законопроекту №3025 «Про особливий режим спеціальної конфіскації майна» і пов’язаними з ним побоюваннями глобального бізнесу. Пізніше, у відповідь на запит Forbes, Meyer Bergman офіційно спростував поширену українськими ЗМІ інформацію щодо виходу британців з українського ринку. Проте ми вирішили опитати юристів і з’ясувати, що ж саме навіть теоретично могло так «налякати» закордонних інвесторів. Віктор Мороз, керуючий партнер АО «Suprema Lex», роз’яснив, які спірні моменти із самого початку закладено в проект закону.

Справді, іноземні інвестори негативно сприйняли положення законопроекту №3025 «Про особливий режим спеціальної конфіскації майна».

У цьому законопроекті є ціла низка недоліків, які явно не відповідають принципам законності, верховенства права, об’єктивності, презумпції невинуватості, гарантованості права на захист.

Варто враховувати, що спеціальну конфіскацію може бути застосовано майже до будь-якої фізичної чи юридичної особи, походження коштів чи майна якої викликає сумніви у правоохоронних органів, незалежно від того, коли таке майно було придбано (хоч 25 років тому). А засумніватися наші правоохоронці можуть у чому завгодно і в кому завгодно.

При цьому для здійснення спеціальної конфіскації, згідно з законопроектом, не є завадою навіть незавершене досудове слідство. Тобто немає необхідності доводити, що особа винна у скоєнні злочину.

Певною перевагою законопроекту можна назвати обмежений суб’єктний склад осіб, які мають право ініціювати спеціальну конфіскацію. До них належать міністр внутрішніх справ України, міністр юстиції України, голова Служби безпеки України, заступники генерального прокурора України. Зазначені особи для здійснення спеціальної конфіскації мають право звернутися до генерального прокурора України, який, перевіривши протягом 20 днів наявність підстав для застосування особливого режиму спеціальної конфіскації, звертається з відповідним клопотанням до суду або ж відмовляє в застосуванні спеціальної конфіскації. При цьому відмову в застосуванні спеціальної конфіскації можна буде обійти повторним зверненням до генерального прокурора.

Не є об’єктивною, на наш погляд, і процедура судового розгляду клопотання генерального прокурора про застосування спеціальної конфіскації. По-перше, незважаючи на те, що особа, щодо якої здійснюватимуть спеціальну конфіскацію, має право брати участь у судовому розгляді відповідного клопотання, неучасть такої особи не є перешкодою для розгляду клопотання.

По-друге, належним повідомленням особи про те, що стосовно неї буде розглядатися клопотання про здійснення спеціальної конфіскації, є публікація інформації про проведення судового засідання, на якому розглядатиметься клопотання Генпрокурора про застосування спеціальної конфіскації, в офіційних виданнях («Урядовий кур’єр», «Вісник Верховної Ради України »і т.п.), а не вручення такій особі судової повістки. Такі способи повідомлення особи про розгляд клопотання, передбачені Кримінальним процесуальним кодексом України, як по телефону, телеграфу, факсу, законопроектом не передбачені взагалі. Судову повістку можна відправити за останнім відомим зареєстрованим місцем проживання фізичної особи або місцезнаходженням юридичної особи. Таким чином, цілком реальним є варіант, коли судову повістку буде відправлено за старою адресою фізичної особи або підприємства, потім буде здійснено публікацію в офіційному виданні та прийнято рішення про спеціальну конфіскацію без участі особи в судовому процесі.

Особливі нарікання викликає обов’язок доводити походження коштів або майна, які підлягають спеціальній конфіскації, особою, якій належать ці кошти чи майно. Це прямо суперечить положенням Кримінального процесуального кодексу України, в якому обов’язок доведення провини покладено на сторону обвинувачення, а не захисту.

Також дуже спірним є те, що судове рішення про застосування спеціальної конфіскації підлягає негайному виконанню, а його оскарження не зупиняє виконання. Тим самим порушуються гарантовані Конституцією України право на апеляційне та касаційне оскарження та право на захист.

Порядок оскарження ухвали суду про застосування спеціальної конфіскації також є дуже суперечливим. По-перше, враховуючи, що рішення про спеціальну конфіскацію може бути прийнято без участі особи, майно або кошти якої підлягають конфіскації, обмежене шістьма місяцями з дня прийняття відповідного судового рішення, термін його оскарження може призвести до того, що особа, яка знаходиться за межами України в тривалому відрядженні або відпустці, може пропустити такий термін і необгрунтовано позбутися майна, нажитого чесною і непосильною працею. По-друге, компенсація з коштів Державного бюджету вартості конфіскованого майна в разі скасування судового рішення може призвести до того, що чекати такої компенсації доведеться роками через недостатність коштів у бюджеті або просто відсутність відповідної статті бюджету.

Таким чином, у разі прийняття Закону України «Про особливий режим спеціальної конфіскації майна», положення даного закону можуть стати досить ефективним процесуальним інструментом бізнес-конфліктів, за яким у «неугодних» відбиратимуть майно та кошти, навіть не обтяжуючи себе доведенням провини таких осіб. Даний законопроект прямо суперечить Кримінальному процесуальному і Кримінальному кодексам України, Конституції України, Конвенції про захист основоположних прав людини, низки європейських директив і стандартів. Його ухвалення у якості закону може призвести до ще більшого погіршення інвестпривабливості України та відтоку іноземних інвесторів. Сподіваюся, що розум наших політиків запанує над їхніми апетитами − і закон прийнято не буде.

автор: Віктор Мороз, джерело: Forbes



загрузка...

Читайте також

Коментарі