Мінські домовленості: вийти не можна виконати

Мінські домовленості: вийти не можна виконати

2 жовтня 2015 відбувся черговий раунд переговорів Нормандської четвірки. У Парижі Петро Порошенко, Володимир Путін, Ангела Меркель та Франсуа Олланд знову домовились про припинення вогню та проведення виборів на територіях, контрольованих бойовиками за українським законодавством. Як їх проводити – невідомо.

Це було невідомо ні в лютому, коли підписувались Мінські домовленості, ні зараз. Москва, Київ, терористи так званих ДНР і ЛНР по-різному трактують ці вибори. Тож, чим є ці домовленості – зрадою національних інтересів чи перемогою української дипломатії? Яким чином вони можуть допомогти нам встановити мир? І чому завжди, коли йдеться про мир в Україні, ми згадуємо про міжнародні домовленості? Такі акценти розставлені у третьому випуску програми «Дебати PRO».

У чому проблема?

На початку квітня минулого року у низці населених пунктів Донецької та Луганської областей озброєні люди захоплювали адміністративні будівлі та відділення силових відомств. Вони заявляли, що виступають проти центральної влади та хочуть відокремитись від України. На кінець травня бойовики контролювали значну територію. 13 квітня виконувач обов’язків президента України Олександр Турчинов оголосив про початок Антитерористичної операції (АТО) із залученням Збройних сил України. І вже на кінець червня більша частина Донецької та Луганської областей повернулися під контроль уряду. Тоді ж Україна активізувала дипломатичні зусилля, проголосила одностороннє припинення вогню, а президент Петро Порошенко запропонував мирний план. Серед його пунктів – роззброєння, відновлення діяльності місцевих органів влади, звільнення від відповідальності тих, хто складе зброю та децентралізація влади через зміни до Конституції. Але бойовики уже під час першої зустрічі тристоронньої групи відмовились його прийняти. І з липня 2014 року бойові дії поновилися.

До кінця літа минулого року українським силам вдалося істотно потіснити терористів, аж поки на територію України разом зі зброєю не зайшли кадрові військові російської армії. Наприкінці серпня українські бійці потрапили в оточення під Ілловайськом. З цього моменту бойовики за підтримки російських військових частин почали контрнаступ. Участь Росії стала явною усьому світу. 4-5 вересня у Мінську під час тристоронньої зустрічі представники України, Росії та ОБСЄ підписали протокол щодо припинення вогню. Росія формально не визнала участі в конфлікті, але обіцяла сприяти врегулюванню. Реальний вплив на позицію Москви здійснювали європейські та американські економічні санкції, тому світові лідери фактично втрутились у конфлікт, намагаючись його залагодити. 20 вересня 2014-го року контактна група в Мінську затвердила Меморандум щодо припинення застосування зброї. За ним, збройні формування мали зупинитись на лінії зіткнення. А у другій половині січня 2015 року сили бойовиків поновили наступ, перебираючи контроль над Донецьким аеропортом. У лютому 2015 року у білоруській столиці знову відбулися переговори, які отримали назву Мінськ-2. Цього разу участь у них взяли лідери України, Німеччини, Франції та Росії. Керівники західних держав формально не були учасниками конфлікту, але всі розуміли, що домовлятися треба з Володимиром Путіним, заручившись сприянням лідерів ЄС. Тоді ж було ухвалено рішення про припинення вогню та створення 50-кілометрової буферної зони. Також сторони підписали спільні зобов’язання про вивід іноземної зброї, амністію, окрім важких злочинів, та вибори за українським законодавством. І хоч після цього терористи знову порушили домовленості, атакуючи українські сили у місті Дебальцеве, з 23 лютого і аж до сьогодні лінія зіткнення залишається практично незмінною. Основний акцент змістився з воєнних дій у дипломатичну площину. І саме там зараз тривають найзапекліші бої. Останнім раундом стали домовленості у Парижі, які одна частина українського суспільства сприймає як можливість встановити нарешті мир і зупинити вбивства українських солдат, а інша – як здачу державних інтересів і поступки агресорові.

Що думають експерти?

Коли Україна вперше сіла за стіл переговорів у Мінську, виступала із позиції слабшого, і тому вони вийшли недосконалими і невигідними нашій країні – вважає народний депутат України від фракції «Самопоміч» Олена Сотник. «Україна тоді мала доволі слабку позицію, а Росія виступала з позиції сили. Але ми отримали час, щоб посилити свою армію. Чому ці домовленості – не в інтересах України? Тому що ми не можемо провести вибори за даних умов, бо це означатиме легалізацію терористів і прихід до влади проросійських сил на цих територіях. Також ми матимемо внутрішній конфлікт. Тому я б говорила не про зраду, а про те, що Україна має виходити з власних інтересів на перемовинах і стати суб’єктом цих перемовин«.

«Ні зрадою, ні перемогою» називає Мінські домовленості і депутат від «Блоку Петра Порошенка» Вадим Денисенко. Він упевнений, що попереду – тривалий переговорний процес, але щодо амністії ватажків невизнаних ДНР і ЛНР має жорстку позицію: «Ні зараз, ні і у майбутньому ніякі Плотницькі і Захарченки брати участь у виборах не будуть. Жодної амністії для цих людей не буде. Тому всі страшилки, які ви чуєте про особливий статус Донбасу, про амністію для Плотницького та Захарченка – це неправда«.

Незважаючи на різне бачення, усі експерти погодились, що альтернативи Мінському формату на сьогоднішній день немає, адже, якщо Україна вийде з цього процесу, то втратить підтримку західних партнерів, без якої протистояти Росії буде неможливо. Зокрема, директор Міжнародного інституту демократій Сергій Таран зазначив: «Те, що відбулось в Парижі – це частина дипломатичного процесу, який зараз Україна разом зі своїми партнерами робить для того, щоб зупинити війну і тиснути єдиним фронтом на Росію. Результатом є те, що зараз дискусія перейшла в дипломатичне русло. Якщо раніше основними суб’єктами цих перемовин були військові, то зараз – це дипломати і політики. І без міжнародної допомоги нам справді дуже важко буде утримати фронт із Росією, тому що у Німеччині та Франції є бізнес-лобі, яке не хоче санкцій щодо Росії. У самої Європи багато проблем: нелегальна міграція, Сирія тощо. І українська проблема – не найголовніша. Мені самому не подобаються Мінські угоди, але це той компроміс, на який Україна пішла у співробітництві із західними партнерами. Спрогнозуйте, будь ласка реакцію західної спільноти – Німеччини, Франції, США, якщо Україна завтра публічно оголосить про вихід з Мінського процесу?«

Неприємну відповідь на це риторичне, по суті, питання дав керівник Головного департаменту з питань гуманітарної політики Адміністрації президента України Юрій Рубан, який вважає, що наш конфлікт з Росією може закінчитись всього двома способами: «Або пан Путін захопить контроль над Києвом, або українські прапори таки з’являться у Донецьку, Луганську, Сімферополі та Севастополі. Оце такий у нас вибір. Інша справа, що це питання не вирішиться ні за сьогодні, ні за наступний рік. Але саме це стоїть на кону«.

Що думають люди?

Вислухавши думки експертів з приводу успішності чи неуспішності маневрів української дипломатії, до дискусії у студії долучилась аудиторія. Люди цікавились, що робити українському суспільству та українському бізнесу, щоб вже зараз працювати на повернення Криму? Яким є ставлення до українського питання у світі, зважаючи на нові геополітичні реалії, де перше місце серед світових проблем зараз займає Сирія? А також, чому деякі політики негативно сприймають Мінські домовленості, якщо вони дозволили встановити перемир’я і зупинити смерті українських солдат?

Президент України (1991-1994 років) Леонід Кравчук, який не вважає Мінські угоди вигідними для України, закликав усіх бути реалістами і тверезо дивитися на проблеми: «Якщо ми хочемо амністувати бойовиків за законами України, то вони ніколи на це не погодяться, тому що для них – це смерть. Вони стоятимуть до останнього. Якщо Путін до цього дня вважає, що він не є суб’єктом участі в українському питанні, адже російських військових тут немає, а Росія у конфлікті участі не бере, то які з Росією можна вести перемовини? У нас усе під великим знаком питання, і українцям треба говорити про це правду«.

Народний депутат України Олена Сотник упевнена, що у людей було б менше запитань і розбіжностей у поглядах, якби дипломатія опиралась на думку суспільства: «Нам не вистачає широкого діалогу із суспільством на цю складну тему. Тому що лише обмежене коло політиків зараз визначає стратегію того, що далі буде з країною. А насправді – це ключове питання, яке має визначати народ«.

Які є компроміси?

Під час обговорення компромісів головну ставку аудиторія зробила на нарощування військового потенціалу країни і розбудови армії, на посилення позиції України у міжнародних організаціях, зокрема Раді безпеки ООН, а також на юридичну складову усіх політичних домовленостей, яка наразі є одним із найслабших місць нашої держави. Оскільки всі домовленості мають політичний характер, практично позбавлені юридичної сили і прописаних механізмів виконання, гості у студії запропонували такі рішення:

  1. Юридично назвати конфлікт «міждержавним».
  2. Максимальна концентрація держави на розбудові армії.
  3. Ухвалення Римського статуту.
  4. Повна ізоляція Криму та частини Донбасу від решти України.
  5. Більша увага до механізму Радбезу ООН.
  6. Розробити спільну стратегію повернення Донбасу і Криму.
  7. Перехід до домовленостей, які містять юридичні зобов’язання.

Експерти вважають, що максимальна концентрація держави на розбудові армії, більша увага до механізму Радбезу ООН та юридичне визнання конфлікту «міждержавним» – мають найбільший потенціал для втілення.

Що з цим робити далі?

У четвертому раунді експерти відповідали на запитання, наскільки можливе втілення запропонованих рішень. Зокрема, народний депутат від «Блоку Петра Порошенка» Вадим Денисенко упевнений, що успіх України на 75% залежить від сили нашої армії: «Якщо у нас буде сильна армія, якщо у нас буде можливість захищатися, ми зможемо протистояти агресії. Нам потрібно нарощувати свої сили, нам потрібно максимально тягнути час і рано чи пізно наш ворог ослабне. Нам треба просто дочекатися цього моменту«.

Що представники законодавчої та виконавчої влади думають про можливість втілення запропонованих аудиторією компромісів – дивіться у відео:

Прес-служба: UΛ:Першого



загрузка...

Читайте також

Коментарі