Майбутнє України на порозі Халіфату

Майбутнє України на порозі Халіфату

Київ давно звик зберігати мовчанку в міжнародних конфліктах. Ми не поспішаємо висловлювати чітку позицію щодо Сирії. Під час голосування в ООН щодо надання Палестині статусу країни-спостерігача представник України, взагалі, не був присутній у залі. Також годі було очікувати позиції українського уряду й під час заворушень «арабської весни». Утім, настає пора, коли формула «наша хата скраю» перестає діяти.

Халіфат на кордоні – ілюзія чи реальність? Україні час навчитися рахуватися з новими реаліями. У класичних геополітичних доктринах штибу «Зіткнення цивілізацій» С. Хантінгтона, або «Геополітичної шахівниці» З. Бзежинського нашу країну розцінювали як проміжок між Сходом та Заходом. Проте з кожним роком Україна дедалі опиняється на перехресті не лише Західноєвропейської та Євразійської цивілізацій. З півдня в цей розподіл поступово вклинюється ісламська плита. Отож чим довше наші дипломати заплющуватимуть на це очі, тим болючіше буде оговтатися в майбутньому.

Мусульманський світ переживає хвилю відродження своєї ідентичності. Між тим, ця ідентичність передбачає цілісність всієї релігійної спільноти, тобто – умми. Здавна вона об’єднувалася в кордонах халіфату. Його центри зміщалися. Останнім із них був Стамбул до початку 20 ст. Утім, відродження ісламу, яке відбувається на наших очах, логічно передбачає і нове об’єднання прихильників цієї релігії. Воно можливе в різних формах. Мова йде не обов’язково про відродження наддержавної структури. У сучасному світі об’єднуватися можна культурно та економічно. І доктрини, що розвиваються в ісламському світі, передбачають таке об’єднання. Як мусили б за таких обставин міркувати українські чиновники? Ми маємо ЄС із Заходу. Євразійську плиту – зі Сходу, яка поки-що тримається у формах Митного Союзу. Але ось-ось незабаром отримаємо на південних кордонах і Халіфат. У цьому трикутнику потрібно вчитися діяти й працювати.

Київ як Єрусалим Один із молодих вірменських політологів Григор Вартаньян якось так висловився про Україну: «Це – ключ до серця Євразії». Його думка зі сторони напрочуд влучна. На думку експерта, Україна повинна навчитися маневрувати між усіма трьома плитами, не пристаючи до жодної з них. У релігійному плані для Києва тут доречна давня середньовічна формула: «Київ – другий Єрусалим». Якщо в Росії домінує концепт: «Москва – третій Рим», то наша відповідь йому могла би прозвучати ще серйозніше. Єрусалим, на відміну від Риму, не передбачає імперій. Єрусалим – це шлях до діалогу світових релігій, отже, столиця для пошуків порозуміння. І для усвідомлення, що час такої доктрини неминуче наближається,  варто оглянутися не тільки на географічне становище України як «ключа до серця Євразії». Ця держава не просто опинилися на межі трьох цивілізаційних плит. Є дещо більше.

Якщо історія робить поворот на «круги своя» блискавичними темпами, то насамперед цей поворот традиційно відчує український степ. Органічна частина великого степу, що простягся від Одещини до Монголії, він здавна належав іншим народам. Дивовижно, але на турецьких мапах України ще двохсотлітньої давнини неподалік сучасного Кіровограда стоїть напис арабськими літерами: «орда мирзи Асафа». Ми здебільшого не задумуємося над цим. Однак ще чверть тисячоліття тому відразу за Кіровоградом починалася територія Кримського Ханату, отже, Османської імперії, отже тієї-таки умми й халіфату.

Демографія швидко змінить країну до невпізнання Власне, так само важко наразі уявити, що в Україні постають передумови для того, щоб наш степ відвоював свою ісламську та євразійську ідентичність. Проте український етнолог Анатолій Момрик, вивчаючи демографічні зсуви в Україні впродовж останніх десятиріч, першим звернувся до цієї теми. Згідно зі статистичними даними, з початку 91-го року Східна Україна вимирає, на відміну від Західної. Тому темпи скорочення населення у державі залежать передусім від східних регіонів. Натомість у західних впродовж останніх десятиріч сальдо народжуваності трималося на нулю, або й змінювалося на позитивне. На практиці це означає, що ми й далі спостерігатимемо скорочення населення в Україні за рахунок мешканців східних регіонів. Проте на зміну їм приходитимуть переселенці з бідних Центральної Азії та Кавказу, не виключено, що з інших ісламських країн. Темпи скорочення населення не вдасться зупинити, і їхня динаміка має наростаючу тенденцію. Тим часом вилікувати соціальні хвороби східних регіонів навряд чи можна не лише найближчим часом, а й будь-коли.

Процеси відбуваються на тлі, поки вслід за арабськими країнами свого вибуху очікує Центральна Азія. По суті, на грані розколу на Північ та Південь перебуває Казахстан. Спалах нової війни між релігійними екстремістами й колишніми елітами стримує лише рука сильних, але старих лідерів в Узбекистані й Таджикистані. За умови чергового розгортання воєнних конфліктів, придушених там у 90-их роках, потоки мігрантів невпинно кинуться до нас як найближчого місця під європейським сонцем, обжитого першими мігрантами та кримськотатарськими родичами. В кожному разі «святе місце не буває порожнім». Українці вже найближчим часом будуть змушені ділитися своєю територією. Тому краще усвідомлювати наше перебування на перетині трьох цивілізаційних плит нині, щоб готуватися до змін.

ЩО вигідно НАМ на Близькому та Середньому Сході Проте Київ і далі вперто мовчить. Ми рідко чуємо думку вітчизняних дипломатів щодо того: а що вигідно нам в умовах нових конфліктів на Близькому та Середньому Сході? Хоча ця вигода є. Якщо для України потрібна певна рівновага сил за своїми межами, то проблема вирішується на очах. Падіння останніх радянських форпостів, якими були для Росії Єгипет, Сирія та Лівія, означає, що наш північний сусід незабаром може забути про українську газову трубу та змиритися з незалежністю України. Вітри «арабської весни» вимагатимуть від Росії цілковитого зосередження на своїх південних кордонах. Аналогічно постання сильної Туреччини створює для Росії ще одного могутнього конкурента. Отож протистояння цих сил і може визначати наше майбутнє. У такій ситуації Київ має бути зацікавленим у збереженні цілісності Туреччини та її новому підйомі. Власне, тому на Середньому Сході панує негласний пасьянс, у якому чітко проступає на поверхню російська-іранська-курдська-вірменська ланка. На противагу їй діє – турецька, яка поки-що перебуває в пошуках продовження свого ланцюга. Щонайменше до нього здатні остаточно приєднатися: Азербайджан та Грузія, відтак щонайголовніше – тюркські країни Центральної Азії. Зрозуміло, що в такій ситуації Україні невигідні російські та іранські намагання переплутати карти на Близькому та Середньому Сході й створити незалежний Курдистан. Україні потрібне формування ісламської плити на противагу російському диктатові, отже, потрібне й падіння режиму Асада, вигідна зміна влади в Єгипті та Лівії. Києву варто не лише коментувати ці події. Пора готуватися, що завтрашні українські політики матимуть справу з новими постатями на мусульманському Сході.   Проте офіційний Київ вперто зберігає мовчанку. Даремно. Адже в такому разі його час може завершитися, так і не наставши.

Автор: Олесь Кульчинський, спеціально для ІА УММА



загрузка...

Читайте також

Коментарі