Наша делегація в ООН запам'яталась лише демонстрацією прапору

Останній тижень, а може і два, найчастіше спілкувався з журналістами на тему очікувань від сесії генасамблеї ООН. Власне, намагався якось понизити до реалістичного рівня суспільні очікування.

ООН не така вже й погана організація. Вона допомогла уникнути і великої світової ядерної війни і багато інших проблем, інституалізувала діалог та обговорення з переважної більшості найнагальніших проблем людства. Але ООН і створювалась, радше, як запобіжник, щоб жодна із сторін у великому блоковому протистоянні не отримала гору. ООН непридатна для багатополярного світу, якого не існувало в момент створення і майже усю історію її існування.

І міжнародне право не таке вже й погане. Просто будь-який закон чи правова норма можуть працювати лише тоді, коли усі їх виконують. А як не виконують, а у більшості немає інструментів, як примусити порушників до виконання - то при чому тут право?

Отже ООН - неадекватний реаліям сьогоднення механізм, а учасники організації (і то ж далеко не лише сама Росія) не особливо прагнуть керуватися міжнародним правом. То які можуть бути очікування від сесії генеральної асамблеї?

Багато хто очікував якихось сенсацій у виступах. Обами, Путіна, Порошенка. Благо, що хоч герой певної частини українського політикуму - усебілоруський батько, цього разу очікувань не викликав.

Тут така справа - якщо лідери держав не демонструють чогось в повсякденному житті, то звідки очікування, що з трибуни ООН вони нас "порвуть"?

Кожен був очікуваним. Порошенко ще півдня залишається очікуваним. Але невже хтось думає, що він скаже - завтра воєнний стан, мобілізація, штурм Донецька, удар по Ростову? Сенсацій не буде. Ми почуємо чергову артистично виконану (отут якраз маю сподівання, що Петро Олексійович усю дорогу в Нью-Йорку не спав, а перед дзеркалом в літаку репетирував свою промову) трохи нудну жуйку про погану Росію (з якою ми тим не менше не розриваємо відносин - тут ентузіастам бравурної політичної думки залишаю можливість ще раз обуритися, як же ж так можна не розуміти усю глибину позиції Порошенка?!) і про хороші реформи. Ну, якийсь більш тривалий у часі і вишуканий варіант, але по суті оце.

І правда полягає в тому, що пропивні ідеї ніхто на люди з трибуни не вигукує. Їх реалізують. Спокійно, наполегливо.

В плані реалізації наша делегація в ООН запам"ятась покищо виходами з залу і демонстрацією прапору. До речі, дивився я на те фото - де група молодих дипломатів десь на балконі сесійного залу ООН підняли прострелений багато разів та понівечений прапор України, який воював, і тяжкі думки мене охопили.

З одного боку - не усі на фото були ні молодими, ні дипломатами. Але вірю, що та мзсівська молодь, яка там була щиро і від усього серця взяли участь в цій акції.

Але навіщо, який результат очікували організатори (явно не з постпредства при ООН, бо звідки би там взявся той прапор)? Хто зрозумів цю акцію? Кілька людей, що сиділи навколо на балконі - нехай бачать, як написав у твіттері Юрій Сергеєв? А хто зміг чи встиг в ході виступу Путіна пояснити людям, що це за прапор, чому такий понівечений? Чи це було розраховано на фотографа і на українську публіку? Але ж в ООН не українську публіку треба розважати, а переконувати інший світ!

Я насправді не вважаю цю акцію з прапором якоюсь поганою. Вважаю її бездумною.

Ну, десь так, як демонструвати пачку росйських паспортів на доказ російської агресії, або прострелений фрагмент автобуса діловій спільноті в Давосі. Ефектно. Але чи ефективно?

Загалом починає складатися враження, що дехто в українській дипломатії вже повірив, що подібні ефектні публічні появи, флеш-моби, фотографування на підтримку чогось, вишукані концерти, злі заяви та іронічні дипломатичні ноти - це і є дипломатія.

Безперечно, все це в дипломатії має бути. Це навіть подекуди красиво вигладає, а інколи буває і корисним.

Але яка ціна усьому цьому, якщо за столом переговорів ми не можемо нічого досягнути ні в діалозі з друзями, ні в переговорах з ворогом? Яка ціна ефектності на тлі відсутності бачення, пропозицій, ідей, проектів резолюцій, документів?

Я щиро і твердо вірю, що українські дипломати (якась їх кількість) дійсно прагнуть продемонструвати позицію, зробити вчинок. Так, важко сидіти склавши руки, коли твою країну шматують зайди.

Але хочу сказати дипломатичній молоді та і не лише. Україна підперезана сотнями кілометрів окопів, траншей, попідтикувана блок-постами, опорними пунктами. На багатьох з них підняті наші прапори. І ці ж прапори майорять в душах тих сверсників і їх батьків, які часто погано озброєні, забезпечені і нагодовані, але тримають стійко ті висоти, на яких встановлено наш прапор. Ми, ті хто далеко від фронту, ніколи не зробимо вчинку більшого, ніж зараз роблять наші співвітчизники.

Але, що можуть, а за великим рахунком, зобов"язані зробити дипломати. - це позбавити наших співвітчизників потреби стояти під обстрілами.

І красиві вияви патріотизму тут не допоможуть. Війна дипломата - це читати, слухати, чути, бачити, переконувати, готувати документи, ламати російські альянси та плани, утверджуючи натомість наші, українські, бути на крок попереду за супротивника, а не мавпувати його маневри. Потрібно тяжко щоденно працювати, заглиблюючись у суть.

Оце і були мої очікування від роботи української делегації в ООН.

Для цього, я так розумію, щодня ціною свого життя і здоров"я для нас виграють час ті хлопці, які вийшли і не вийшли з-під Ілловайська чи Дебальцево.

автор: Богдан Яременко

Рекомендуємо прочитати

Украинцам станет проще получить водительские права

В Украине заработали первые 20 передвижных сервисных центров МВД, сообщается на сайте Главного сервисного центра МВД Украины....

Це може бути цікавим

Донецкие боевики грабят даже инвалидов

Но "народные республики" были изобретены не за тем, чтобы облегчить народу жизнь....

загрузка...

Схожі публікації

Дивіться, що пишуть

​Блокада досягла проміжних результатів. Що далі?

Які причини? Невиконання своїх обов'язків депутатами ВР, Президентом і прем'єр - міністром України....