Українці не хочуть авторитарного правителя, але реформи зазвичай робляться саме авторитаристами», —...

Українці не хочуть авторитарного правителя, але реформи зазвичай робляться саме авторитаристами», — експерт

Під час чергової зустрічі учасників Клубу щасливих підприємців відомий економіст розмірковував про те, чому в Україні не вдалося встановити європейські правила в бізнесі й політиці, як мають співпрацювати помірковані й радикали, і в чому помилка українських реформаторів. Свою промову Пасхавер почав зі слів: «Якщо ви хочете влаштуватися в майбутньому, вам потрібно зрозуміти не «що відбувається?», а «чому відбувається?».

Про цінності

Всі 25 років ми переживали кризу цінностей – вони не збігалися із заданими правилами. У таких випадках і правила погано працюють, і цінності страждають. Як сказав мій знайомий соціолог, населення України – це аморальна більшість. І це тому, що старі цінності зникли, а нові – не з’явилися.

Що таке цінності? Це те, що є правильним, добрим, справедливим, те, що є важливим. Ми не завжди їх дотримуємося, але завжди їх поважаємо. Якщо починається ця криза, коли правила одні, а цінності інші, то виникає революція. І ми якраз це переживаємо – важкий час кризи цінностей.

Чому розвалився СРСР? Всі ті цінності, які нав’язувалися 70 років, вичерпали свій вплив, до них ставилися цинічно, зі сміхом. Комуністичні цінності – це цінності утопії. Їм не було на кого було подивитися і сказати: ось люди живуть із цими цінностями, тому їх придумали. Наша перевага в тому, що ми говоримо про речі, які діють. І це куди переконливіше.

Українські цінності – недовіра до всього; орієнтація тільки на ближнє коло; відхилення від законів – цілком прийнятно; відповідальність за свої слова не є аксіомою; відчуття, що все залежить від інших, а не від тебе.

Європейські цінності – без свободи я не можу реалізуватися; я готовий обмежити свою свободу, тому що я поважаю свободу інших; готовий співпрацювати з іншими, бо довіряю; я не вважаю компроміс програшем; якщо я не відповідаю за свої слова, то стаю маргіналом.

Технологія життя українців – це виживання, європейців – самореалізація.

Про початок шляху України

У 1990-ті роки почалися реформи Леоніда Кучми – перші ринкові радикальні зміни. Для цього потрібна була сміливість: ліквідувати колгоспи, роздати землю, перевести у приватну власність житло, створити систему оподаткування й запустити людей у бізнес. Він почав будувати те, що ми можемо назвати європейськими інституціями і правилами гри: ринкова економіка, демократія.

Ми всіх президентів звинувачуємо в поганому «будівництві». Але як би добре вони це не робили – нічого б не вийшло. Тому що соціальні цінності українця і європейця не просто відрізняються, вони протилежні. І межа проходить через довіру.

Якщо європеєць довіряє своїм законам і чужим людям, то українець – тільки «своїм людям» і нікому іншому – ні законам, ні державі. А в такому разі побудувати європейські інституції й почати ними користуватися неможливо. Ти робиш одне, а виходить інше. Так і виникла квазідержава, квазіринкова економіка, квазідемократія. Ми так стартували, і тому наша держава виявилася мало дієздатною. Нагадаю, що Україна належить до тих п’яти країн світу, чиє виробництво є меншим, ніж у 1990 році.

Як іде розвиток? Змінюються соціальні умови, цінності повільно адаптуються, виникає необхідність у нових правилах. Якщо виходить так, що цінності змінилися, а інституції – ні, починається революція. Скидаються окостенілі правила й виникають нові. Й обов’язковий принцип цього ланцюжка: цінності мають визначати правила, а не навпаки.

Про революцію

На Майдан вийшли люди з новими цінностями, які можуть створювати європейські інституції. Революція ніколи не перемагає в один етап. Те ж відбувається і зараз. Майдан не створив політичних рухів, не створив лідера, за яким піде і пасивне населення. Цього не сталося, і владу взяли помірні − цілком стандартний етап революції.

А в чому різниця між помірними і революціонерами? Перші схильні вирішувати проблеми, домовляючись зі старими. З людьми, яких хочуть відсунути. Другі − схильні воювати. Але прихід радикалів ніколи не обходиться країні дешево, вони занадто рішучі. Прихід помірних − теж не кращий, вони надто нерішучі. Потрібно щось середнє, між «домовлятися» і «воювати» − це «тиснути».

Три сценарії майбутнього

Найкращий − помірні трансформують завдання радикалів у більш спокійне русло. Це залежить від того, наскільки вони соціально чутливі. Нинішня влада куди краща за цим показником, ніж Янукович. Друга умова − радикали повинні бути наполегливі: потрібно, щоб влада відчувала їхнє важке дихання.

Другий шлях − радикали не витримують, скидають помірних і беруть владу в свої руки. Багато революцій переживали такі епізоди, і це були важкі часи. Радикальне управління − це управління з перехльостом для життя і людей, і держави.

Третій − програш. Радикали вщухають, помірні входять у союз із попередньою владою. Але це тільки програний бій, адже кожна революція рухається епізодами. За цим іде радикалізація і політизація.

Про Міхеїла Саакашвілі

Реформи в Грузії робив Каха Бендукідзе. Саакашвілі був, як кажуть, «дахом». Для того, щоб робити реформи, потрібні три людини, які дружать між собою: перша − має владу, друга − робить реформи, третя − садить. Ось у Грузії так і було: Саакашвілі, Бендукідзе і прокурор. Тому Саакашвілі теж вимагає при собі ідейних реформаторів.

Наші реформатори вважають, що їхня справа − будувати інститути, а цінності народяться самі по собі. Але в такому випадку вони програють. У команді реформаторів багато «старих» людей − і вони роблять усе, щоб ці інститути були недієздатними. А в бюрократії таких ще більше. Необхідно оновлення з точки зору впливу на громадян для освіти молодих і для створення моди на європейські цінності серед дорослих. Така робота за трудовитратами не менша, ніж закон про прокуратуру. Нові правила повинні бути прийняті людьми, і це не менш важливо.

Українці не хочуть авторитарного правителя, але реформи, зазвичай, робляться саме авторитаристами, зверху. І це протиріччя: ми хочемо, щоб влада була слабкою, але водночас і рішучою.

Про деолігархізацію

Це нагальне питання. Я хотів би бачити істотний тиск на олігархів. Але я б і не хотів, щоб ми втратили великих власників. Важливо, щоб вони не могли заробляти гроші, впливаючи на державу. Тоді вони перестануть бути олігархами. Питання в тому, щоб створити систему бюрократів, не чутливу до вимог олігархів.

Про пріоритети

Колись мене і ще кількох людей викликав Микола Азаров і запитав: на чому зробити пріоритет? Космос, металургія чи щось інше? Мене це жахливо розлютило. Бюрократ не має ніякого права вибирати пріоритети. Їх вибере саме життя й особисто підприємці, шляхом важких проб і помилок. Я запитав: чому ви вважаєте, що космос краще, ніж меблі? Або хтозна − можливо, Україна стане світовим виробником кефіру.

Джерело: Forbes



загрузка...

Читайте також

Коментарі