Хвилинка добра: Сім’я самостійно врятувала сотні собак і котів від вірної смерті

Хвилинка добра: Сім’я самостійно врятувала сотні собак і котів від вірної смерті

Олена Горькова для УП
                                                                                                                                        Усі фото автора

Волонтери та зоозахисники в Україні забирають тварин додому, стерилізують, лікують і прилаштовують, а також створюють свої приватні притулки, в яких тваринам зручно і безпечно.

Кожен з цих притулків заснований з любов’ю і турботою про братів менших, але притулок для тварин «Манана« все ж особливий.

Цей притулок був створений та існує виключно завдяки одній родині. Світлана та Петро — власники великої території і красивого будинку біля лісу і озера.

Сім’я вирішила створити у себе справжній рай для собак і котів. Тут є звичні для притулків вольєри з клітками, але в них собаки лише ночують.

Весь інший час вони бігають по території, купаються в озері, граються разом один з одним або просто дрімають в тіні.

Практично всі тварини потрапили до притулку з вулиці. Всі вони постраждали від рук людини.

Світлана і Петро знають напам’ять історію кожної з 80 собак і кожного з 36 котів, які зараз перебувають під їхньою опікою.

Петро розповідає:

«Якось раз в лісі недалеко від нашого селища ми знайшли двох маленьких собачок. Вони були прив’язані до дерева колючим дротом, в однієї з них було вибите око і розпоротий живіт, а у другої – в піхвовий і анальний отвір засунуті колючі гілки акації. Ми їх звільнили, відвезли у ветеринарну клініку, дуже довго лікували і, на щастя, змогли  врятувати.

Одну з собачок вже забрала до себе хороша сім’я зі Львова, вони піклуються про неї.

У Львові тепер живе ще один наш вихованець – гарний, породистий далматинець. Ми знайшли його вночі, на трасі. Думали, він загубився, але коли його спіймали, то жахнулися – у собаки замість очей були дві відкриті рани.

Уявляєте, його, майже осліплого, господарі просто викинули на вулицю. Собаці зробили операцію, вона стала бачити, але необхідно було продовжувати складне лікування. Ми не думали, що хтось погодитися взяти тварину, яка ще потребує лікування і додаткового догляду. Але такі люди знайшлися.

Це сім’я переселенців з Криму, яка переїхала до Львова, відкрила там свою справу, купила приватний будинок.

Господиня розповідала, що перші кілька тижні, собака просто боявся виходити з дому, навіть на прогулянку. Боявся, що його знову викинуть. Він і досі не відходить від своїх нових господарів ні на хвилину, навіть їздить з господинею на роботу».

До розмови долучається Світлана:

«Такі собаки дуже щасливі, коли знаходять новий будинок і дуже вдячні людям, які їх врятували.

Якось я відбила у воронів двох маленьких цуценят, ми їх довго виходжували, лікували. Один з них, якого ми назвали Барон, досі живе у нас. Виріс у дуже красивого собаку, дивовижного рідкісного шоколадного забарвлення.

Минуло вже кілька років, а Барон все ще ходить за мною по п’ятах, куди б я не йшла, носить мені капці. На жаль, багато тварин, які пережили біль і зраду, вже не довіряють людям, нікого до себе не підпускають».

Ми виходимо у двір, де бігає з десяток собак різного розміру і забарвлення. До нас підбігає Цезар, рудий, красивий пес з рожевим носом і волохатим хвостом.

Цезар

Цезар і його сестричка, гладкошерста і строката Альбіна, живуть у притулку з січня 2014 року.

Коли вони були маленькими цуценятами, їх викинули на вулицю прямо в Водохресні морози.

«Це було пізно ввечері, ми з Петром дивилися телевізор. Раптом чую, як хтось скиглить. Спочатку, подумала, що звук йде з телевізора, але після зменшення звуку плач продовжувався. І тоді ми зрозуміли, що якась тварина потрапила в біду», — розповідає Світлана.

Вони вирушили на пошуки, шукали довго – адже було темно.

«Була майже північ, але ми все-таки знайшли. Побачили зовсім крихітних цуценят, повністю примерзлих до льоду. Принесли їх додому, відігріли, скупали в теплій воді. Бідолахи були такі брудні, що вода стала повністю коричневою, та ще й блохи… Маленька Альбіна дуже довго хворіла, більше місяця провела в лікарні, їй кололи антибіотики. Лікарі навіть пропонували приспати її, але я вирішила боротися за Альбіну до кінця. Зараз це чудові, здорові, веселі собаки», — каже жінка.

Наша екскурсія притулком триває. Господарі розповідають історію кожної з тварин, яку колись врятували від загибелі.

Відчувається, що кожна собака і кішка тут унікальна для її рятівників.

«Ось цю білу з рудим собачку звуть Еля, їй півтора роки. Ми знайшли її в лісі, коли їй було близько місяця. Вона теж дуже довго хворіла. А ось це – Лада, їй три роки. Ми забрали її у дітей, які грали нею у футбол. Вона була зовсім крихітна.

Ця біла собачка – Сніжка, була на волосок від смерті. Її збила машина, ми принесли додому, лікували. Коли нам здавалася, що вже все добре, виявилося, що у Сніжки чума. Вона дуже важко перенесла хворобу, стала різко втрачати зір. У неї були абсолютно білі очі, вона вже нічого не бачила.

Цей кошмар продовжувався 40 днів. Зараз Сніжка почуває себе відмінно, її зір повністю відновився.

Сніжка

Руду собачку, схожу на Цезаря, звуть Цезя. Її теж збила машина. У Цезі був такий сильний перелом хребта, що перший час вона була горбата, як верблюд».

Цезя з другом

Кілька собак слідкують за нами протягом усього відвідування притулку. Деякі, як Сніжка, підходять близько, але не дають себе погладити, тікають, як тільки протягнеш до них руку.

Інші навпаки, самі просять, щоб їх погладили.

Одну з таких, ласкавих і довірливих собачок, звати Ася.

Коли її гладиш по голові, відчуваєш маленьку кульку під шкірою. Це – дріб. Коли Ася була зовсім маленькою, її маму застрелили. Стріляли і по цуценятам, але поранені малюки зуміли сховатися.

Ася

Світлана розповідає, що коли вони відправилися шукати цуценят, то саме Ася виповзла їм назустріч перша і показала, де сховалися братики й сестрички.

Сонце стоїть високо, на вулиці дуже спекотно, собаки перебираються з території перед будинком ближче до озера.

Що й казати, у них тут є все, що треба для щастя: багато місця для прогулянок, веселі друзі для ігор, люблячі господарі і завжди повні миски.

«Ми живемо і працюємо для наших собачок. Я краще сам залишуся голодним, але собак нагодую, — зізнається Петро. – Мене дивують люди, які створюють притулки, набирають тварин, але всі пожертви витрачають на свої потреби, а собак годують кашею з кропивою, лушпайками та капустою».

Основні витрати на утримання притулку лежать на плечах Світлани та Петра, всі зароблені гроші йдуть на корм, утримання і лікування тварин.

Притулок маловідомий, його ніхто не рекламує, тому масової волонтерської допомоги не надходить. Допомагають деякі фонди.

За іронією долі, велика частина допомоги надходить зі Сходу країни. Сергій, волонтер з Донецька, допомагає притулку «Манана» більше, аніж жителі Київської області.

Але її не вистачає.

«Ми розклеїли оголошення з проханням допомогти притулку або взяти собі песика чи котика. Переважно телефонують і просять забрати тварину. Нещодавно мені зателефонував молодий чоловік, попросив забрати собі його білого щура. Мовляв, немає часу за ним доглядати. Вчора подзвонили, хотіли передати нам 6 морських свинок. Але як же ми можемо їх взяти, у нас адже стільки собак, котів… Раптом вони їх розірвуть. Свинки будуть жити в закритому приміщенні і в постійному страху».

До речі, про котів. У дворі ми не побачили жодного, їх царство – будинок і веранда з видом на озеро.

Як тільки сідаємо пити чай, вони починають прогулюватися поруч, але близько до незнайомих людей не підходять. Та й не дивно, адже у кожного з них була така ж сумна історія, як і у собак.

Наприклад, величезного, красивого, пухнастого Хому підібрали біля місцевого базару абсолютно лисого.

Невідомо, що з ним робили, але кілька років потому, він все ще боїться людей і зрідка виходить з дому.

Так само поводиться Вася – величезний і пухнастий кіт, як Хома.

Світлана підібрала Васю взимку, три роки тому.

«Я проїжджала трасою і побачила, як біля узбіччя зупинилася машина, з неї вийшов чоловік. Він тримав за комір маленьке кошеня. Я одразу відчула недобре і пригальмувала. І в цей момент, чоловік ударом ноги відфутболив кошеня прямо в замет. Я підбігла до нещасного котика, який ще не встиг втекти і схопила його. Не знаю, як над ним знущалися до того, як викинути, але він цілий рік нікого до себе не підпускав і не виходив з кімнати, в якій ми поселили його, коли привезли».

Поки Світлана розповідає цю історію, до нас підходить крихітна сіра кішечка. Не боїться нас, навіть дозволяє себе погладити. Як розповідає Петро, попри маленький зріст, Сімба  – найбільш бойова і активна кішка з усіх живих у них.

Сімба

«Найбільше вона не любить, коли хтось голосно розмовляє. Як тільки Сімба чує гучний голос, відразу нападає на мовця і б’є його лапою по губах».

За 8 років існування притулку, Світлана і Петро врятували від смерті і жалюгідної долі сотні котів і собак.

До речі, ідея створити притулок прийшла до них, коли навпроти їхнього будинку машина збила бродячого собаку. Світлана з Петром підібрали його, відвезли в лікарню, лікували там за свої гроші, хоч медики і радили її приспати.

Справа в тому, що у собаки був так пошкоджений хребет, що відмовили передня і задня лапи.

«Ми привезли її додому після операції, віднесли в спеціально зроблену для неї будку. Вона була така щаслива, що облизувала в будці стіни, облизувала наші руки. З часом, Найда навчилася пересуватися на двох лапах. Звичайно, вона продовжує жити у нас»..

Більшість тварин, що потрапили одного разу в притулок «Манана», залишаються тут назавжди.

І справа не в тому, що їх не беруть. Часто вони самі не хочуть звідси йти.

«Знаєте, скільки разів люди брали у нас ту чи іншу собаку, а потім дзвонили, казали, що тварина поводиться неадекватно, все рве і ламає або навпаки лежить, не встаючи? А потім я приїжджаю і бачу, що собака просто сумує без нас. Забираю її назад додому, і вона стає такою, як раніше», — каже Світлана.

Сторінка притулку на Фейсбуці та банківські реквизити: 

Карт. счет 5168 7553 9530 9871, Сивура Л.П, «Приватбанк» (счет гривневый),
Карт. счет 5168 7572 6332 2549, Сивура Л.П., «Приватбанк» (счет долларовый).

WebMoney:
Z309290275076 WMZ-кошелёк (USD)
E330129330116 WME-кошелёк (EUR)
U275883271115 WMU-кошелёк (UAH)
R195775936526 (WMR — российский рубль)
K325743101687 (WMK — казахcтанский тенге)

Светлана:
+38 (098) 507-05-05
+38 (050) 658-02-05



загрузка...

Читайте також

Коментарі