Про українську політику президента Володимира Путіна і її наслідки для розвитку Росії дискутують директор Інституту політичних досліджень, член Громадської палати Росії Сергій Марков і російський опозиційний політик, голова руху «Вибір Росії» Володимир Рижков.

Володимир Путін вже 15 років при владі. Росія за всі ці роки увесь час у війні – внутрішня чеченська, агресія в Грузії, експансія в Україні, анексія Криму. Так і буде далі продовжуватися?

Сергій Марков: Я думаю, Ви самі смієтеся з тих попагандистських штампів, які Ви використовуєте в суто радянському дусі, я ніби повернувся в Радянський Союз, послухавши Вашу термінологію. Приблизно таким же чином радянські пропагандисти таврували американський імперіалізм.

Росія перебуває в кризовому стані – це очевидно кожному. Але природа кризи не внутрішня, а зовнішня. Атака Заходу на Росію, по суті гібридна війна… Чому вона нам оголошена? Бо Росія відновлюється. Путін – це російський де Голль, який відновлює Росію!

Володимир Рижков: Можна порівняти Путіна з де Голлем в тому сенсі, що за де Голля Франція активно втрачала території. Ми пам’ятаємо, що Франція втрачала не тільки колишні колонії, але і власні території, власні департаменти, я, насамперед, маю на увазі Північну Африку і Алжир.

Тобто, дійсно, за де Голля починала розпадатися велика в минулому Французька імперія. Як відомо, французи дуже важко це переживали.

Тобто в цьому сенсі Путін теж президент держави, яка відступає. Усі ці 15 років Росія втрачає позиції. За ці 15 років від нас стала ще далі Прибалтика, ніж була, вступивши до НАТО. За ці 15 років ми практично втратили Молдову, хоча вона залишається розколотою державою. За ці 15 років ми втратили Грузію, хоча вона залишилася розколотою державою. Набагато далі від нас пішов Азербайджан. Зараз від нас відколюється Україна. Боюся, що Україну ми своїми грубими і безглуздими діями втратили назавжди.

Сергій Олександрович сказав, що у нас триває гібридна війна Заходу проти Росії…

Мені невідомі факти про гібридну війну в Україні проти Росії. Навпаки – мені відомо безліч фактів про гібридну війну Росії в Україні

Володимир Рижков: Важко сперечатися з фантазіями. Мені як людині, яка уважно стежить за тим, що відбувається в Україні та у світі, невідомі факти про гібридну війну в Україні проти Росії. Навпаки – мені відомо безліч фактів про гібридну війну Росії в Україні. Нещодавно я був на Алтаї, один з моїх земляків розповідав мені, що його син-строковик минулого року був в Україні у складі сухопутної дивізії, будучи строковиком російської армії. Це я знаю точно, це мені люди розповідали, мої земляки, у мене немає підстав їм не вірити. З приводу гібридної війни США мені нічого невідомо, тому сперечатися не буду.

Хочеться зрозуміти, що буде відбуватися, чи буде режим Володимира Путіна далі домагатися дестабілізації України чи він виконуватиме мінські угоди, які, зокрема, наприклад, вимагають передачі Україні контролю над державним кордоном, тобто анклав (чи окупований, чи зайнятий якимись повстанцями) повинен буде жити в якихось інших умовах.

Сергій Марков: Росія не повинна виконувати жодних мінських угод, оскільки вона, як Франція і Німеччина, є країною – гарантом цих угод. А виконувати ці угоди повинні Київ, Донецьк і Луганськ. Спроби навісити на Росію виконання є типовою пропагандою.

Що стосується того, що відбувається в Києві тощо. Відомо, що згідно з мінськими угодами повинні відбутися місцеві вибори, до цього Київ має зробити поправки до Конституції про особливий статус Донбасу…

Зараз все це робиться для того, щоб звинуватити Москву, Донецьк і Луганськ у зриві мінських угод, хоча зриває їх насправді Київ, а далі перейти до нового етапу санкцій. Зараз стратегія яка: Київ організував щонічні терористичні обстріли житлових кварталів Донбасу та гуманітарну жорстку блокаду з метою дуже простою, щоб населення Донбасу не витримало терористичної діяльності і вийшло, змело керівництво «ДНР» і «ЛНР», Захарченка та Плотницького. А Захід притисне Росію санкціями і чекає, що середній клас, як послухає ваше радіо теж, вийде на площі і виступатиме проти Володимира Путіна. Не дочекаєтесь, хлопці.

– Скажіть, будь ласка, чому воювати в «ДНР» поїхали, скажу м’яко, десятки тисяч громадян Росії, а гасити пожежі до Сибіру поїхали, можливо, десятки? Бо росіяни схильні до насильства і розбою чи тому, що вони хочуть багато грошей, наприклад, від держави? Чи вони не можуть зрозуміти, що зараз на Байкалі – національна катастрофа, а їх хвилює інша країна – Донбас?

Володимир Рижков: У мене є просте пояснення, як у сибіряка. Заклик їхати на Донбас і на Луганщину щоденний протягом багатьох місяців йшов з екранів центрального телебачення в дуже емоційній формі: обстрілюють житлові будинки, вбивають дітей. Забувають, звісно, сказати при цьому, що сепаратисти ставили артилерійські установки в житлові квартали, на дитячі майданчики і на подвір’я дитячих садків – про це наш народ не знає. А про те, що у відповідь били українці у ці точки, знала вся країна.

Подивіться про лісові пожежі, про них же не говорять практично. Хто знає про те, що горить Байкал і околиці? Знають про це сибіряки, але у федеральній телеповістці дня цього немає. Я впевнений: якби емоційно показали, як гине найбільша сибірська тайга, як дим огорнув Улан-Уде, як вогонь підступає до тайгових селищ, якби був заклик того ж «Першого каналу» зібрати гроші і спрямувати їх на гасіння пожеж, країна б відгукнулася.

Але просто та трагедія, яка відбувається у нас в Сибіру, замовчується, у той час як ті події, які відбуваються в Україні, подаються дуже емоційно, під потрібним кутом і викликають відповідний резонанс – це ніщо інше, як пропагандистська кампанія з вербування добровольців і пояснення солдатам, що вони повинні робити в Україні.

Після того, як ми відібрали Крим з двома з половиною мільйонами жителів, з двома мільйонами виборців, після того, як керівництво Російської Федерації зробило в Донецьку і Луганську, в результаті чого загинули десятки тисяч людей, зруйновано два величезних потужних регіони, понад два мільйони біженців утворилося, в результаті цього всього на будь-яких вільних чесних виборах з будь-яким виборчкомом, нехай навіть на чолі зі сполученим комітетом Хілларі Клінтон, Чуровим і Лораном Фабіусом – жодних шансів для проросійських сил, жодних шансів немає для того, щоб отримати більшість в Україні.

Що стосується реального плану, на превеликий жаль, нічого окрім Мінська у нас немає і не буде. Єдиний шанс миру в Україні – це послідовне виконання усіма мінських домовленостей: і Києвом, і Донецьком, і Луганськом, і Москвою (в тій частині, де вона зобов’язана виконати і вплинути), і Берліном, і Парижем (в тій частині, де вони зобов’язані вплинути на своїх київських друзів) тощо. Іншого шансу для миру, окрім як повне виконання мінських домовленостей, я не бачу. На мою думку, Порошенко як-не-як, але щось намагається робити в цьому напрямку.

Я хотів би запитати: що буде з російською опозицією? Вбивати будуть, саджати?

Сергій Марков: Опозиція буде жити спокійно, влада її буде пестити і леліяти, оскільки вона не становить серйозної небезпеки. У нас є кілька видів опозиції, найбільш серйозна – це парламентська опозиція, яка дуже дуже жорстко критикує російську владу.

Це яка? Можна назвати?

Сергій Марков: Комуністи насамперед, які жорстко критикують російську владу за соціально-економічний курс, користуються підтримкою значної частини населення.

Є у нас невелика, але дуже криклива опозиція, умовно кажучи, «Крим – хунті», деякі її зараз ще називають «опозиція 13%». Тому що Путіна підтримує 86 відсотків, їх – 13 відсотків. Ось ця «партія 13%», звичайно, не становить жодної загрози з погляду електорального, який говорить: ми кримчан повинні віддати під владу терористичної «хунти». Ось це маленьке, вузеньке угруповання, тому, звісно, вона не становить жодної загрози. Дрібне, крихітне, сектантське.

– А що ж Ви так сіпаєтеся?

Сергій Марков: Ніхто не сіпається.

Сіпається влада. То на вибори не пускають, то вбивають, то до в’язниці саджають.

Сергій Марков: Єдину загрозу для російської влади становить гібридна війна ззовні, удари ззовні – ось єдина реальна загроза.

Володимир Рижков: Парламентська опозиція підтримувала все, що робить Путін останні роки. Парламентська опозиція підтримувала одержавлення економіки, парламентська опозиція підтримувала розгром ЮКОСа, парламентська опозиція підтримувала підлий «закон Діми Яковлєва», згідно з яким діти не можуть знайти нових батьків і яких ніхто не хоче брати. Парламентська опозиція активно, пускаючи слину, взяла участь у розгромі некомерційного російського сектора законом «іноземні агенти». І нарешті парламентська опозиція гаряче підтримала приєднання Криму і гібридну війну в Україні. Тому якщо парламентська опозиція в дев’яти випадках з десяти солідарна з Кремлем і голосує за будь-які його ключові ініціативи, вона не є опозицією, як би Ви не намагалися її представити такою.

Якщо Ви стверджуєте, що опозиція настільки нешкідлива і настільки безпечна, люди за неї охоче підписуються, у всіх регіонах були зібрані справжні підписи, чому ж 50 відсотків опозиційних кандидатів і списків не допускають на вибори, як п’ять років тому, так і сьогодні?

З цього я роблю абсолютно однозначний висновок, що всі ці цифри про 86 відсотків насправді перебільшені, бо влада панічно боїться, що вийдуть реальні опозиційні сили, піднімуть соціально-економічний порядок денний, корупційний порядок денний і рознесуть в пух і прах «партію влади» на відкритих конкурентних виборах.

Саме тому всупереч вашим твердженням я стверджую, що влада панічно бояться опозицію і саме через це нікуди її не пускає, саме через це розкручують маховик репресій.

Повний текст матеріалу – на сайті Російської редакції Радіо Свобода



загрузка...

Читайте також

Коментарі