31 серпня голосування в Парламенті за зміни до Конституції, події на площі під будівлею Верховної Ради та звернення Президента щодо голосування у Верховній Раді змін до Конституції України створили принципово нову ситуацію в країні.

В чому суть цієї ситуації, в чому суть нинішнього моменту?

Давайте вчитаємося в дві цитати з тексту звернення Президенту:

«А що було би, якби сьогодні Верховна Рада не проголосувала за зміни до Конституції? На порядок зросла б загроза руйнації міжнародної проукраїнської коаліції. Зникло би з порядку денного питання про продовження санкцій, які дуже боляче б’ють по агресору. Цілком реальною стала би перспектива залишитися сам на сам з агресором…

Сьогоднішнє голосування не остаточне, але воно дасть величезне поле для маневру українській дипломатії. А фінальне рішення наприкінці року, коли треба буде триста голосів, запевняю вас, дорогі співвітчизники, буде залежати від того, як протягом цих кількох місяців розвиватиметься ситуація на Донбасі, і наскільки Росія виконуватиме Мінські угоди…»

Ці дві цитати публічно означують позицію Президента щодо Конституції:

1. Текст змін до Конституції України є елементом зовнішньополітичного торгу української влади з ЄС, США та Росією.

2. Голосування в першому читанні Тексту змін до Конституції розглядається Президентом як поле для маневру української дипломатії.

3. Майбутнє голосування в Парламенті за остаточний текст змін до Конституції ставиться в залежність від того, наскільки Росія виконуватиме Мінські угоди.

А як же майбутнє України, її суверенітет, її цілісність, її незалежність? Це все теж є елементами зовнішньополітичного торгу? Невже крім торгу нам нічого не лишилось? Невже тільки торгаші тепер визначатимуть нашу з вами долю?

Скажіть мені, українські громадяни, як ми з вами дійшли до такого життя?

Де тут гідність, де тут незалежність, за яку ми боролися і клали життя своїх героїв?

Де тут слава Україна, де тут її воля?

Політики дозволяють собі вести міжнародні торги суверенітетом України, змістом Конституції України та фактом голосуванням в українському Парламенті за зміни до Конституції.

Ми, українські громадяни, дозволили втягнути себе в ситуацію міжнародного торгу суверенітетом країни та її Конституцією.

Ситуація зовнішнього тиску на Україну ЄС та Росії створює ситуацію внутрішнього тиску на народних депутатів України – їх намагаються підкуповувати і шантажувати.

Парламентарі дозволили себе втягнути в ситуацію політичних торгів з Президентом. І є небагато народних депутатів, які не торгувалися з Президентом за своє голосування по Конституції.

Ситуація зовнішнього тиску змушує Президента тиснути на українську громадськість.

Звернення громадський діячів з проханням мораторію на зміни Конституції в ситуації війни було не просто проігноровано Президентом. Він дозволив собі тиснути на позицію громадськості, не сприймаючи її як таку.

Все це призвело до кривавих подій на площі під Верховною Радою 31-го серпня 2015-го року після прийняття в першому читанні змін до Конституції.

Зрозуміло, що партія «Свобода» закінчила свою політичну кар’єру, бо її радикальні методи не виправдовуються ситуацією. Нацгвардія це не «Беркут», і вона нічим не заслужила бойову гранату. В найзапекліші часи протистояння революції 2013-2014 років ніхто з майданців щодо «Беркуту» собі такого не дозволяв. Бо є межа, яку переходити не можна.

Але чи партія «Свобода» винувата у тому, що її члени були готовими до кривавого протистояння з владою, що не чує громадськість?

Давайте спитаємо себе, як стала можливою така ситуація? Як стало можливим те, що«Сумна Конституція» перетворилась на «Криваву Конституцію»? Як сталось, що на нинішніх змінах до Конституції кров та смерть наших громадян?

Як стало можливим ігнорування Президентом позиції громадськості? Як став можливим розкол в Парламенті щодо Конституції та розкол в суспільстві щодо Конституції?

Ця ситуація і цей розкол став можливим не тільки тому, що на Україну тиснуть ззовні, українська влада торгується в ситуації тиску, а українська громада – заручник цієї ситуації.

Цей розкол стався тому, що мирний план Президента в «нормандському форматі» та у вигляді «Мінських угод» зайшов у глухий кут, а Президенту не вистачає сили духу, щоб це визнати.

Цей розкол став можливим, тому що політика не тільки зовнішнього, але і внутрішнього, торгів Президента виявилася збанкрутілою, а він не хоче визнавати себе політичним банкрутом.

Цей розкол став можливим, тому що Президент не чує громадськості.

Цей розкол став можливим, тому що Президент став на шлях кривавого президента у ситуації явного тиску на Парламент та явного тиску на громадськість.

Як бути в цій ситуації з війною?

«Нормандський формат» перемовин та «Мінські угоди» дали Україні все, що могли дати, і більше дати не можуть. Потрібно шукати інший формат угоди про мир. Навіть якщо спрацює «нормандський формат» щодо зменшення обстрілів на Донбасі, то своє майбутнє Україна в «нормандському форматі» точно не може визначати. Нам потрібна згода світової спільноти на всі види захисту країни, включаючи ядерний. Всякі папірці типу «Будапештського меморандуму» Україну більше не цікавлять.

Як бути в цій ситуації з Президентом?

В мирний час такий Президент заслуговував би на імпічмент. В військовий час же, тобто в нинішній час, Президент має опинитися під жорстким контролем громадськості. Йому більше немає довіри громади, у нього критично знижена легітимність. Крок вправо – звіт громадськості. Крок вліво – звіт громадськості. Тупцювання на місці – тиск громадськості. Спроба нових угод з олігархами – громадський протест. Спроба нового міжнародного торгу – громадянська непокора.

Інакшого життя в Україні з таким Президентом я не бачу.

Як бути в цій ситуації з Конституцією?

Існує майже нульова імовірність голосування за нинішню Конституцію 300-ма голосами в Парламенті.

«Кривава Конституція» в нинішній редакції за жодних обставин не може бути Конституцією України. Навіть якщо підкупом, шантажем та погрозами депутатів змусять проголосувати, то таку Конституціє на прийме українська громада.

Імовірними є два сценарії розвитку подій щодо нової Конституції: 1) зміни тексту Конституції про децентралізацію та про статус Донбасу настільки серйозні, щоб це став інший текст, який зможе набрати 300 голосів в Парламенті (нехай найкращі юристи знайдуть спосіб, як це зробити); 2) відмовитися від конституційного процесу під час війни взагалі.

І в будь-якому разі – необхідність нової Конституції нікуди не ділася.

Нам потрібна нова Конституція. Але на цей раз її повинні писати не юристи на службі у держави, а активна громадськість та громадські експерти. На цей раз Конституція має бути не заручником зовнішніх і внутрішніх політичних торгів, а способом внутрішньої громадянської угоди.

Ми, українська громада, маємо поставити світ перед фактом нашої внутрішньої громадянської угоди як Конституції, а не торгуватися зі світом про її текст.

Українська влада не здатна написати перспективну та угодоздатну Конституцію. Це було доведено вже декілька разів в історії незалежної України. І черговий раз доведено в нинішній ситуації.

Нова Конституція це справа всієї української громади.

Джерело: blogs.pravda.com.ua

Автор: Сергій Дацюк



загрузка...

Читайте також

Коментарі