Оксана Білозір, перемовниця з питань обміну полоненими, народна артистка та парламентарка двох скликань відзначає, що процес обміну полоненими — суто добровільний і не терпить планування.


Про те, чи існують централізовані списки полонених в Україні та у терористів, скільки триває процес перемовин та обміну, з якими складнощами та викликами доводиться стикатися, а також про те, як варто зустрічати героїчних людей, котрі витримали полон, — у розмові з гостею Громадського радіо.

Лариса Денисенко: Ми знаємо, що вчора, на жаль, зірвалася запланована акція обміну полоненими 13 на 13. Сподіваюся, що 17 серпня цей процес відновиться. На ваш погляд, чому обміни зриваються і на що потрібно звернути увагу, щоб цього уникнути?

Оксана Білозір: Як ви бачите, останнім часом взагалі обмінів немає. Поодинокі випадки — це не обмін, а окремі ситуативні домовленості. А великого обміну не було вже давно і це є великою проблемою. Коли я тільки починала цим займатися, перед обміном відбувалися перемовини між уповноваженими з обох сторін. Ключове слово у цьому — все мало відбуватися добровільно. Тут не має місця план чи настанова, у інакшому випадку — все пропало, адже обмін не може відбуватися терміново. Скласти обмінний список — дуже довгий процес, тому що інформація про полонених збирається та перевіряється досить повільно.

Андрій Куликов: На скільки вам допомагає, те, що ви людина відома, і на скільки це заважає, адже в так званих «ЛНР» та «ДНР» вас можуть сприймати як українську націоналістку?

Оксана Білозір: Мене сприймають такою, якою я насправді є. Я ніколи не намагалася здаватися кращою чи гіршою. Тут, я ще раз наголошую, добровільні домовленості. Тут не може бути політики, тут чисто людські стосунки, які виконують свою місію: повертати додому тих, кого можна повернути. Тому мені це завжди допомагало: я могла зайти у будь-який кабінет. Як волонтерка я тісно співпрацюю з СБУ і хочу наголосити, що там працюють 24 години на добу задля того, аби список з обох боків було складено. Він не робиться за 2-3 дні, а напрацьовується за 2-3 тижні. Через неперевірену інформацію може бути зірваний обмін: у списку обміну, який зірвався, було три 200-их. Тому для того, щоб здійснився обмін, має бути фахово складений список з обох сторін.

Лариса Данисенко: А є якісь централізовані списки з обох сторін, де би це фіксувалося, де б всі живі люди, які залишаються на нашій території або території, окупованій терористами, були акумульовані в єдиний список?

Оксана Білозір: Такі списки є і мене часто запитують, чому їх не оприлюднюють. Цього не роблять тому, що є загальний список, але невідомо, хто з нього зник безвісти, хто 200-ий, хто 300-ий, а хто полонений, який працює. І поки немає достовірної інформації, цей список ніхто не оприлюднить, тому що це травмує психіку людей.

Лариса Денисенко: Можна казати про те, що у так званих «ЛНР» та «ДНР» також є люди, які постійно займаються проблематикою аудиту полонених?

Оксана Білозір: Стабільно є кілька ключових людей як з нашого боку, так і з їхнього, які ці питання ведуть. Але тут є деяка проблема. Часто спостерігаємо епізодичні випадки, що хтось когось вивів. Здебільшого цим займаються батьки, які ведуться на різні грошові пропозиції. Це створює хаос і стає перешкодою для швидкого та якісного обміну. Мені, до прикладу, доводилося забирати з полону навіть маму з сином!

Андрій Куликов: Траплялися випадки, коли людей, котрі не хочуть повертатися на контрольовані Україною території, пропонують до обміну?

Оксана Білозір: Так, такі випадки є в обох сторін. Але якщо є сформований список і він завізований з обох сторін — ми міняємо. Це вже проблема тих людей.

Андрій Куликов: Як ви вважаєте, де ще можливі переговори із тими, хто воює проти України, крім обміну заручниками?

Оксана Білозір: Ці переговори є. Маємо мінський формат, який зараз поділено на окремі робочі групи вузької спеціалізації домовленостей, і вони досить успішні. Без діалогу — немає дороги, немає перспективи бачення майбутнього.

Лариса Денисенко: В нас є напрацьовані програми, які допомагають тим, хто повернувся з полону, реабілітуватися?

Оксана Білозір: Зараз вони починають діяти. Коли я вперше приїхала на обмін і коли зайшла в автобус з нашими військовополоненими, мені було страшно, тому що це були надломлені, знищені морально і духовно люди. І як жінка та як психолог я розуміла, що маю щось зробити. Я заходила в автобус і казала, що від імені України я їх зустрічаю, що вони — герої. І ми з честю чекаємо на них вдома. Казала, що за ними вся Україна стоїть.

Марія зі Львова: Чи не вважаєте ви, що нещодавно зірваний обмін полоненими пов’язаний із наближенням Дня Незалежності?

Оксана Білозір: Хочу ще раз сказати, що кожен обмін має готуватися. І якщо ми зважатимемо на дати — це буде нас зупиняти. Можливо, і це грає роль, можливо, ще чиїсь політичні амбіції. Все це разом створило ситуацію, яку ми маємо.



загрузка...

Читайте також

Коментарі