«В момент, коли я пишу цей пост, 17 батальйон прощається з двома своїми бійцями. Один з них – Катя»,пише волонтер Ольга Решетилова:

«Напиши, що вони вбили Катюшу. Вони ж виховувались на пісні про Катюшу, це їхній символ! Тепер вони вбили Катюшу. Може, це їх зачепить!»,

— після важкої ночі боїв, яка принесла 17-му 2 загиблих і 4 поранених, кричав мені в трубку Ілля, сімік 17 батальйону.

Ні, Ілля, людей, які вбивають за гроші, не зупинять пісні і символи. І ви це знаєте краще за мене.

Катя була зв᾿язківцем. Їй не обов᾿язково було бути на передовій. Але ті, хто її знали, кажуть, що вона не могла там не бути. Я часто спостерігала за нею з балкона штабу. За нею цікаво було спостерігати. Вона дуже природньо почувалася серед бійців. Бо сама – справжній боєць.

Кажуть, у ту ніч вона рвалася в бій. Сіла за кермо і дала по газам. Навряд чи вона знала, що їде на зустріч смерті. Але думаю, вона була до цього готова.

Коли мене питають, що жінки роблять на фронті, мені дуже складно це пояснити. У кожної, мабуть, своя мотивація. Підозрюю, що Катіну мотивацію я знаю. У неї у Знам’янці залишився чотирьохрічний син. Материнський інстинкт проявляється по-різному: хтось від загрози впадає у ступор і не може вивезти дитину з-під обстрілу, хтось тікає з дітьми подалі від загрози, а хтось –кидається, як звір, на небезпеку. Захистити сина – думаю, це була її основна мотивація.

Катюша, ти вже не вип᾿єш зі своїми у звільненій Горлівці. Але вони вип᾿ють там за тебе.

Твій батальйон не пробачить твоєї смерті.

Світла пам᾿ять…

Ольга Решетилова

Проект «Повернись живим»



загрузка...

Читайте також

Коментарі