Відкрию секрет. Навіть більше — велику таємницю. Так от — Правого Сектору не існує. Не існує єдиного для всіх образу організації, яка не сходить з медійних шпальт, як мінімум, на пострадянському просторі. Для ментальних нащадків Золотої орди вони — «карателі». Для поточної української влади — проблемний підліток вітчизняної політики. Для симпатизантів — вершина патріотичної еволюції, вістря на списі РУХа-КУНа-Свобод.

Чим є партія для її членів? Як її бачать носії сучасного інтегрального націоналізму,чому не йдуть на місцеві вибори і що таке «режим внутрішньої окупації»?

Про це «Хронікам» розповів  розповів керівник Обухівського міського осередку НВР «Правий сектор» Олександр Лінський.

11745396_1874922109399770_6587905870019661665_n

З огляду на низку обставин Правий Сектор відмовився від участі в місцевих виборах. Якщо відкинути партійну дисципліну, як ти сам, особисто, ставишся до такого кроку?

Проникнення націоналістів у табір влади ми завжди розглядали як допоміжний чинник революції. Тому, відверто кажучи, поміж членами нашої організації неодноразово відбувались дискусії на рахунок доцільності участі Правого Сектору у виборах. Саме через це таке рішення не стало абсолютною несподіванкою для мене. Так само спокійно і з розумінням віднеслись до цього кроку усі члени Обухівського осередку. Адже ні для кого депутатство не є самоціллю.

Звичайно, представництво Партії у місцевих радах надало б певні плюси, наприклад, здобуття необхідного досвіду. Але це не вирішує основної задачі – демонтаж цієї закостенілої антинародної системи. У певний час прийшло розуміння того, що беручи участь у цих виборах, ми починаємо бігти по тому ж самому колу, по якому Україну вже водять 24 роки.

Постав собі запитання, чи змінили за весь цей час хоч щось хоч одні вибори? Навіть після Помаранчевої революції ідоли тогочасного Майдану стали просто органічною частиною Системи. Зараз український народ платить надзвичайно високу ціну за можливість жити по іншому.  Тому справа революції має бути доведена до кінця. А зламати систему, граючи за її ж правилами – неможливо.

Система ніколи не запропонує такі правила гри, по яким її ж саму можна переграти. Тому ми знову, як на Грушевського, виходимо за ці рамки і пропонуємо інший шлях. Ми продовжуємо боротьбу, але у формі, незручній для Системи. Тому, якщо ти запитуєш про мою особисту думку, я не просто підтримую цей крок, а й вважаю його єдино правильним.

На мою скромну думку, розвиток вкоріненої в народні інтереси партії має йти «знизу-вверх», від місцевих виборів до парламентських, можливо – президентських. У вас все навпаки – трохи президентських, дещиця парламентських, відсутність місцевих. Наскільки це ризиковано з огляду на прогнозовану партії саме політичну маргіналізацію і скочування до рівня УНА-УНСО після 1996-1998 років?

Причиною маргіналізації УНА-УНСО стала різка зміна своєї політики по відношенню до влади.  Після численних арештів УНА-УНСО активно зрікалася опозиційної діяльності й всієї антикучмівської боротьби. З того часу й почався її занепад. А політика “прогинання” під владу та конформізм призвели взагалі до деградації. Пам’ятаєш лист Юрія Шухевича до Проводу УНА, який так і не був зачитаний Степаном Хмарою?

“Ви скликаєте з’їзд Української Національної Асамблеї у складну для Організації хвилину: за антипрезидентські виступи ув’язнено 16 членів УНА-УНСО, серед яких голова Проводу Андрій Шкіль та член Проводу Руслан Зайченко. І якраз зараз ви чомусь думаєте не про те, як підтримати ув’язнених, а фактично хочете відмежуватися від них. Мало того, ви хочете змінити саму суть Організації. Замість бойової опозиційної сили, ви хочете бачити ще одну, покірну владі Президента, партійку. При цьому ви не враховуєте того, що подібна зміна в ідеології Організації неодмінно призведе до занепаду, а згодом –до зникнення з політичної арени. Саме цього і прагне сьогоднішня антиукраїнська влада.”

Ці слова актуальні і сьогодні. Ми не хочемо і не будемо перетворюватись на чергову “партійку”. Наша боротьба буде тривати до кінця і, сподіваюсь, отримає підтримку людей. Це і буде запорукою нашого не скочування до маргінезу. До того ж, ми не говоримо про те, що взагалі ніколи не будемо брати участі у жодній виборчій кампанії.

По усіх районах та містах країни зараз реєструються місцеві партійні осередки. Вважаємо, що саме в цей момент доцільніше та ефективніше сконцентрувати свої зусилля та скромні фінансові ресурси в інше русло. На проведення оголошеного Референдуму.

А щодо розвитку партії  «знизу-вверх», то саме так все і відбувається. Участь чи не участь партії у виборах ніяк не впливає на розбудову наших осередків. Наше завдання полягає не у здобутті максимальної кількості депутатських мандатів, а у об’єднанні патріотів з метою знищення існуючої системи та запровадження корінних змін в країні.

Якою політичною роботою можна замінити участь у місцевих виборах і які дивіденти вона може принести партії? Власне кажучи, мітингами і «сміттєвими люстраціями» нікого не здивуєш. Як ви впливатимете на процеси реформування і модернізації країни, за відсутності владних повноважень, і головне – бажання їх отримати?

Ми ніколи не говорили про те, що не хочемо отримати владні повноваження. Прийти до влади можна різними шляхами. Навіть перебуваючи у представницьких органах, ми б не робили спроб еволюційними методами реорганізувати Систему, а сприяли б у підготовці до її ліквідації. Маючи, скажімо, п’ять депутатів у міській раді ми не отримаємо владні повноваження. Ти ж розумієш, як голосують наші люди. За гречку, бігборди, рекламу, джинсу і т.д.

У сучасних умовах партія, за якою не стоїть олігархат, за визначенням не може здобути більшість у парламенті та взяти владу. Тому ми не хочемо бути сторонніми спостерігачами та своєю участю у виборах легалізовувати цей режим, який є по своїй суті режимом внутрішньої окупації. Щодо політичної роботи, то у найближчий час наші зусилля будуть сконцентровані на проведенні Референдуму з наступних питань: висловлення народної недовіри до уряду і президента; визнання факту війни, а не «антитерористичної операції»; повна блокада окупованих територій; легалізація ДУК та інших добровольчих підрозділів.

Якщо хтось каже, що це нереально, то хочу поставити запитання – “Що було нереальнішим – прогнати Януковича з його сворою, чи провести Референдум?”. Зараз увага людей прикута до вирішення наслідків. А сконцентрувати свої зусилля мусимо на подаланні причини, яка призвела до такого становища та війни. Люди мають розуміти, поки над їхніми головами буде нависати ця система-паразит, країна постійно буде перебувати у перманентних кризах. За цих умов марно очікувати модернізацію та реформування. Тому основні зусилля у нашій політичній та громадській роботі мають бути спрямовані на допомогу людям організовуватись у відстоюванні своїх прав та інтересів проти антиукраїнських сил та сваволі державних чинуш.

Тому що “не можна ощасливити народ без участі самого народу”. Щодо дивідентів для партії? Сподіваюсь, що з часом все більше людей будуть переконуватись у нашій правоті і у неможливості перемогти систему, граючи за її ж правилами. Зрештою, здобуття політичних бонусів не є основним завданням для Правого сектору. Мета, яку ставить перед собою кожен націоналіст —  здобуття Української Самостійної Соборної Держави.

Ви весь час говорите про режим «внутрішньої окупації». Дозволю собі відмітити, що подібна концепція існує практично у всіх різновидах націоналізму, від американських WP-расіалістів до нацболів Лимонова, від ескімоських сепаратистів Гренландії до постсамураїв Юкіо Місіми. Власне, ви дійсно вірите в те, що Україною керують особи неукраїнського походження, які, з цієї ж причини, грабують батьківщину?

У багатьох людей хибне уявлення про те, що ми вкладаємо у поняття “режим внутрішньої окупації”. Цей термін не завжди і не в усьому прив’язаний до національності, віросповідання і т.д. Взагалі, наше ставлення до осіб будь-якої національності визначив ще сам Степан Бандера: “Побратимське – до тих, хто разом з нами бореться за українську національну державу; толерантне – до тих, хто позитивно ставиться до нашої боротьби за право бути господарями своєї долі на своїй землі; вороже – до тих, хто протидіє процесам українського національного відродження і державотворення.”

Тому український комуніст Симоненко є для нас вором. У той же час, наприклад, вірменин Нігоян та білорус Жизневський є для нас побратимами. Думаю, не потрібно зайвий раз нагадувати, яка велика кількість росіян, євреїв та осіб інших національностей перебуває зараз у лавах ДУКу.

Режим внутрішньої окупації – це концентрація різноманітних капіталів у руках меншості, яка формує політичні проекти, партії, замість розвивати суспільство, займається лише імітацією політичних процесів та створює умови для грабежу багатств країни. Це форма поневолення, коли народ опиняється не під владою іноземних загарбників, а внутрішніх антинародних та антинаціональних сил, які захоплюють та використовують виключно у власних інтересах весь державний механізм, економіку, фінансову сферу, інформаційний простір.

В Україні складовими цього режиму стали колишні комуністи, комсомольці, “червоні директори” з одного боку, та п’ята колона ліберально-космополітичного Заходу з іншого. За режиму внутрішньої окупації в країні, де все скуповується і де верховодять самі популісти, демократія та вибори стають профанацією. Розрубати цей вузол може лише Національна Революція. І не обов’язково збройна, адже ми не зациклені лише на силовому протистоянні.

Концепції, якими ви оперуєте, не відрізняються від нещодавніх голосінь і прокламацій так званої «хунти» — голосніше, радикальніше, пафосніше. По факту – особисто я не помітив, щоб «ББ» (банда Богдана) не просто чогось досягла, але і взагалі – почала щось робити. Чому ви не підтримали, впевнений, близьку вам «мілітарно-націократичну» риторику головного «піночета» Обухова?

По-перше, я б не ставився так зневажливо до Богдана Мишка. Ця людина має своє бачення, свої внутрішні переконання і, незважаючи ні на що, заслуговує на повагу. Це лише моя особиста думка, яка не претендує на істину в останній інстанції.

По-друге, я б не став зрівнювати концепції українського націоналізму і нещодавньої обухівської “хунти”. Націоналістичні система поглядів і розуміння явищ та процесів, які формувались десятиліттями та мають під собою фундаментальні основи, абсолютно ні в чому не знайшли своє відображення у запропонованій “хунтою” концепції “нового Гетьманату”.

Це і стало, щоб не вдаватись у подробиці, основною причиною нашої непідтримки. Якщо ж хтось вважає, що одним із елементом концепції українського націоналізму є “голосніше, радикальніше, пафосніше”, то пропоную звернутися до першоджерел та ознайомитись із фундаментальними працями на цю тему. 

 З ким і з чим в Обухові і районі бореться Правий Сектор?

Відразу після Майдану і дотепер до нас звертаються люди із проханням про допомогу у вирішенні тих питань, які накопичувались за останні роки існування попереднього режиму. Це забирає надзвичайно багато часу та енергії. У більшості випадках вдається допомогти. Хоч ми і розуміємо, що такими методами та косметичними правками не можемо змінити систему в цілому, але не маємо права відмовити, адже в деяких випадках люди приходять до нас, як до останньої інстанції.

Намагаємось якомога оперативніше реагувати на будь-які прояви несправедливості та спроби реваншистських сил повернутися до старих порядків. Чого коштує, наприклад остання виборча кампанія до Верховної ради.

Це тільки зовні здається, що вибори в районі пройшли чесно і неупереджено. Насправді ж нам, як і багатьом іншим місцевим активістам, довелося докласти чимало зусиль для забезпечення чесного волевиявлення. Минулі вибори довели, що все повертається на ті ж самі місця – підкуп, нечесні маніпуляції, тиск на окремих осіб і т.д. Одну із таких осіб нам навіть необхідно було у буквальному сенсі цього слова охороняти фізично, адже на людину чинився такий тиск, що їй довелося вивезти свою сім’ю за місто.

Одними із першочергових завдань для нас є також допомога бійцям ДУКу адаптуватися у мирному житті, волонтерська допомога нашим побратимам на фронті. Окрім того, звичайно, як члени ГО “Майдан Обухівщини”,  беремо участь у спільних заходах.

Розкажи про діяльність партії на Обухівщині: що було зроблено, якими напрямками опікується партія, що планується і яку користь кому має принести?

На це питання здебільшого вже відповів у попередньому. Що ж стосується майбутнього, то це — підготовка до Референдуму, допомога фронту, проведення вишколів для членів організації та бажаючих долучитися. Звичайно ж, одним із головних напрямків є, як говорив раніше, підтримка громадян у відстоюванні своїх прав та інтересів.

Адже метою “Правого сектору” є запровадження системи національного народовладдя, коли держава гарантовано забезпечує народу можливість впливати не те, що відбувається у країні. Люди повинні вже навчитися не чекати панської ласки від тих, хто засів у адміністративних будівлях. І наше завдання – підтримати і допомогти їм у цьому.

Ви не підете на вибори. Можливо, когось підтримаєте? Зокрема, мене цікавить ваша позиція по Обухову – просто самоусунитеся чи, можливо, спробуєте пройти по спискам інших, ідеологічно близьких партій. Така практика не рідкість.

Така практика дійсно не рідкість, але в усіх випадках це закінчується тим, що такі особи потім “лягають” під владу або партії, по списку яких потрапили до рад різних рівнів. Обухівський осередок не буде делегувати своїх представників по спискам інших партій. Водночас, це нікому не заважає спробувати свої сили на цих місцевих виборах. Єдине що, такі особи не будуть мати право називатися членами національно-визвольного руху “Правий сектор”.

Яке у тебе бачення мерської кампанії в Обухові і в Українці? Кого підтримає обухівський осередок Правого Сектору і чому?

Звичайно, для перемоги над совково-ригівськими мерами Левченком і Козирєвим, постмайданівським силам доцільніше було б висунути по єдиному кандидату в Обухові та Українці. Але навіть перемога таких кандидатів абсолютно не гарантує суттєвих змін в районі та місті. Тому що більшість із тих людей, які стояли на майданівській сцені та закликали людей лише танцювати, а не чинити опір режиму, є органічною частиною Системи і не прагнуть до будь-яких змін.

Їх задача – очолити Систему, а не зруйнувати її. Звичайно, ми можемо підтримати у мерській кампанії ту людину, внутрішні переконання якої будуть близькими до наших. Якій ми зможемо довіряти. Але не будемо брати на себе відповідальність, підтримуючи будь-якого кандидата,  навіть якщо він буде єдиним реальним конкурентом діючим мерам.  А щодо Левченка та Козирєва, їх час і без того дуже скоро добіжить кінця, так як і час існування всієї Системи, представниками та апологетами якої вони являються. 

Яким буде життя після місцевих виборів? На Обухівщині, не в Україні.

Життя в районі може змінитися лише тоді, коли люди зрозуміють, що вони є самі влада, а не сподіватись, що якісь депутати, партії чи організації щось за них вирішать. І ці зміни абсолютно не пов’язані із виборами. Не можу називати деякі прізвища, організації і т.д. Але й зараз до місцевих рад “лізуть” абсолютно такі ж люди, що й в усі попередні роки. На жаль, їх буде більшість.

Навіть усім відомий скандальний забудовник, не відчуваючи жодних докорів сумління, намагається прикритися брендом однієї із постмайданівської партії та потрапити до міськради. Всі вже давно мають переконатися, що механічна заміна одних людей на інших у владних кріслах не дає бажаного результату. Тому ми і відмовилися від такого безглуздого переставляння фігур, а вирішили, все ж таки, змінити правила гри. Без зміни свідомості людей, без бажання боротися за свої права краще не стане ні в Обухівщині, ні в Україні. Тому що “хорошою” є не та влада, яка складається з хороших людей, а яка перебуває під постійним контролем і тиском з боку громади через систему національного народовладдя.



загрузка...

Читайте також

Коментарі