Відмова від інтернатів – це ще один крок, який має зробити Україна, аби вважати себе цивілізованою.

В цьому переконана директорка недержавної організації «Міжнародний захист прав людей-інвалідів» (Disabled Rights International) Лорі Ейгерн, передає Громадський простір.

За інформацією платформи для громадських ініціатив нещодавно директорка недержавної організації «Міжнародний захист прав людей-інвалідів» (Disabled Rights International) Лорі Ейгерн у інтерв’ю «Голосу Америки» прокоментувала звіт про стан дитячих будинків, інтернатів та інших закладів, в яких перебувають діти-сироти в Україні, матеріали для якого вони збирали протягом двох попередніх років.

 — У звіті «Немає шляху до дому» описуються проблеми, від яких стигне в жилах кров: залишені напризволяще діти, сексуальна та трудова експлуатація, фізичні та психологічні знущання над дітьми в інтернатах, — зазначає авторка статті Тетяна Ворожко.

Ось деякі важливі акценти інтерв’ю «Не допомагати дитбудинкам в Україні радять міжнародні правозахисники» із Лорі Ейгерн, що вийшло у світ 03.08.2015:

«…я зробила чимало інтерв’ю з колишніми мешканцями дитбудинків. Їх випускають в 16-18 років і в них дуже важке життя. Вони живуть на вулиці, в каналізації. Вони дуже вразливі до того, щоб потрапити до торговців дітьми. Вони дуже наївні. В них немає практичних навичок. Рівень наркоманії та захворювання на ВІЛ серед цих дітей дуже високий. І вони довго не живуть. Нещодавно я бачила доповідь одного НДО, яке з ними працює, в якому говориться, що такі діти, після закінчення дитбудинку, живуть в середньому 10-15 років».

«Україна — велика країна з великою кількістю дитячих будинків та сиріт. Ми не побували у всіх них. Ми навіть не могли знайти усі, якщо б ми навіть хотіли, бо ніхто не знає, скільки їх є. Але ми побували в багатьох. І ми побачили те, що ми бачили в інших країнах, — діти, що постійно в дитячих ліжках, зв’язані діти, діти в клітках, в кімнатах-ізоляторах. Занедбані діти. Ми бачимо це практично скрізь. Сексуальна наруга – це також дуже часто трапляється з дітьми в дитбудинках».

«Але навіть якщо дитбудинок гарний, дітям потрібна родина, щоб емоційно розвиватися, їм потрібна індивідуальна увага, особливо маленьким дітям. Це складова частина їхнього розвитку».

«Гроші мають йти за родинами, яким потрібна допомога. До 95% дітей в українських сиротинцях мають родини. Інвалідність та бідність штовхають дітей в дитячі будинки. Велика частина цієї проблеми була б вирішена, якби невелика частина цих грошей, що йдуть на будівництво чи ремонт будинків, надходила б безпосередньо в родини».

«Я б порадила дуже обережно ставитися взагалі до допомоги дитячим будинкам. Дуже часто гроші не йдуть на користь дітям. Ми це багато бачили і не лише в Україні. Люди, які бачать наші доповіді, бачать занедбаних, недогодованих дітей чи яких зв’язують, і кажуть «ми хочемо допомогти – надіслати гроші, іграшки, одяг, телевізор». Дев’ять разів з десяти ці речі не дістаються дітей, особливо в бідних країнах, де люди не мають ці речі для своїх власних родин».



загрузка...

Читайте також

Коментарі