Тіньовий сектор, що становить, за різними методиками підрахунку, від 35% до 70% економіки України, роками залишається однією з головних проблем країни. Сьогодні ця проблема позначається не тільки на матеріальному благополуччі держави, а й на безпеці країни, населення, цілих регіонів. Forbes розглянув найнеспокійніші регіони України з погляду неформального сектору як чинника, що впливає на політичну та громадянську нестабільність цих територій.

У нашому матеріалі ми акцентуємо увагу на Одеській, Закарпатській та Чернівецькій областях, у яких домінує високий рівень контрабанди, а також областях із нелегальним видобутком корисних копалин та природних ресурсів (бурштин у Рівненській області, ліс – на Волині та вугілля – на Донбасі). Ми опитали економістів, політиків, бізнесменів і чиновників з України та ЄС і постаралися розібратися, чи можна якось виправити ситуацію з роллю неформального сектору, яка сьогодні наближається до катастрофічної.

Міжнародний економіст і дослідник тіньової економіки Ернандо де Сото вказував, що головною тенденцією у країнах, які розвиваються і долають високу частку неформального сектору, є поведінка громадян. Там люди усвідомлено можуть «голосувати» за чи проти неформального сектору, просто відмовляючись працювати на підприємствах з тіньової економіки.

В умовах сучасної України в жителів деяких регіонів такого вибору немає. У них, залежно від регіону, до 50% і більше населення виживає лише завдяки участі в тіньовому секторі.

Голова відділу інформації представництва ЄС в Україні Юргіс Вілчінскас розповів Forbes, що одним зі сценаріїв розв’язання проблеми може бути реанімація державних підприємств, які займаються ресурсами – тим же бурштином чи лісом. «При цьому необхідні рівні умови для всіх. Адже якщо ми маємо різні рівні податків чи преференцій для різного бізнесу, то вирівняти ситуацію з бідними регіонами не вийде», – вважає Вілчінскас.

Із позиції сучасної «інтелектуальної економіки» питання залежності від держави нового покоління знижується. Припустімо, високий попит на ІТ-фахівців дає можливість за 6–12 місяців опанувати програмування чи здобути знання про ІТ на рівні, який дасть змогу працювати молодшим фахівцем з офіційним працевлаштуванням, – було б бажання. Тож частково питання депресивності регіонів, про які ми говоримо, є і результатом усвідомленого вибору їхніх жителів.

«У людини має бути альтернатива – можливість вибору, де працювати і що робити. Наприклад, у прикордонних районах люди, які займаються контрабандою, часто отримують дохід, який можна порівняти зі стабільним кваліфікованим робочим місцем», – каже колишній голова Львівської облдержадміністрації Василь Горбаль. На його думку, якщо в людини буде можливість одержати стабільну й офіційну роботу, вона не займатиметься контрабандою.

Керівник Інституту економічних досліджень і політичних консультацій Ігор Бураковськийтакож припускає, що мова може йти про створення спеціальних економічних режимів, легалізацію частини тіньових підприємств, реалізацію моделі соціального підприємництва. «До того ж необхідне розуміння проблеми в умовах децентралізації. Тому що поведінка людей – раціональна: усі хочуть отримувати стабільний і хороший дохід. А на рівні держуправління можна тільки змінювати умови ведення бізнесу», – зазначає експерт.

Сьогодні в уряді кажуть, що розробляють і реалізують реформи, у яких задекларовано посилення економіки, а також передбачено зниження частки і впливу неформального сектору. Водночас у міністерстві, відповідальному за проведення податкової реформи, не співвідносять, наприклад, проблему копанок із самою тіньовою економікою і радять звертатися з цього питання до Мінекології.

Так, заступник міністра фінансів УкраїниОлена Макеєва розповіла, що, за результатами досліджень її відомства, тіньова економіка становить близько 42%. Проте, за її словами, люди йдуть у тіньовий сектор чи виїжджають працювати за кордон не з вимушених причин, а тому, що самі віддають перевагу неофіційній роботі.

Колишній радник президента України Леоніда Кучми Анатолій Гальчинський до неформального сектору відносить, зокрема, тіньове виробництво алкоголю, тіньове будівництво та багато інших процесів. При цьому економісти вважають, що Україна вже перебуває на критичній межі домінування неформального сектору.

«Згідно з моїми оцінками, контрабанда – далеко не визначальна домінантна сфера тіньової економіки, яка, за різними оцінками, становить наразі близько 60%. В умовах, коли тіньові процеси перевищують критичний рівень – 35–40%, уся економічна система перетворюється на сіру, напівлегальну масу. Її детінізація потребує системних рішень, в основі яких має лежати реанімація дієздатності держави. Ми говоримо про не менш серйозні речі, ніж ситуація на Сході країни», – вважає Гальчинський.

Василь Горбаль у розмові з Forbes зазначив, що одним із рецептів може стати повернення спеціальних економічних зон. «Вони були і на Заході України, і на Донбасі. Були пільги для гірських територій, у регіоні Яворів Львівської області. Нині, у рамках обговорення реформи з децентралізації, питання СЕЗ знову актуальне. Тому що всі дискусії про технопарки і кластери є за своєю суттю перейменованою ідеєю вільної економічної зони», – каже Горбаль.

Сонячний камінь

У Рівненській області та частині прилеглої до неї Житомирської незаконне видобування бурштину особливо інтенсивно почалося 10 років тому. Промисловості там майже немає. Довгий час люди виживали, збираючи ягоди та гриби, але з настанням фінансової кризи 2008–2009 років заготівельні контори закрилися. Зате почався промисловий бум у Китаї, і саме Піднебесна стала найбільшим у світі споживачем бурштину, збільшивши можливості для контрабанди українського сонячного каменю.

Люди цілими селами скидалися, щоб купити помпи і промислову техніку для незаконного видобування, і годувалися буквально з двох-трьох копалень. Місцева влада і силовики швидко поділили між собою райони браконьєрського видобутку і забезпечували надійний «дах» незаконним старателям.

Хай як комусь хотілося б видати нинішню ситуацію в Рівненській області за боротьбу з контрабандою, насправді було зроблено лише спробу банальної зміни «дахів». За інформацією Forbes, про це добре поінформовано керівництво держави, а також певний бізнес із Дніпропетровська. Та припустилися помилки: робінгуди, які приїхали, почали відбирати техніку і громити копальні прямо в селян-старателів. На допомогу в пошуках та конфіскації техніки залучили навіть прикордонників.

Десятки тисяч людей стали на захист свого єдиного джерела прожитку з вилами і лопатами в руках. Робінгудів швидко вигнали з територій, розгромили і підпалили прикордонну частину, всю техніку повернули. Місцеві силовики самоусунулися від ситуації і зайняли позицію спостерігачів. Міністру Арсенові Авакову навіть довелося вводити в регіон Національну гвардію. Сьогодні виловлюють скупників і безпосередньо великих контрабандистів. Прем’єрАрсеній Яценюк заявив, що готує мораторій на видобування бурштину.

Але соціально-економічної ситуації в регіоні ці кроки ніяк не вирішують: у людей немає роботи, а тепер не буде джерела існування. Влада не бажає дати людям можливість працювати. Хоча в усьому світі з незаконним видобуванням корисних копалин борються виданням індивідуальних ліцензій на розроблення родовищ. А держава забезпечує чесне скуповування видобутого і стежить, щоб старателі не завдавали суттєвої шкоди природі й рекультивували після себе території.

Але вже майже півтора року нова влада не може ухвалити відповідний закон. За даними співрозмовників Forbes, за підтримку цього документа у профільному комітеті парламенту було запрошено суму обсягом $5 млн. Наступного разу закон може бути проголосовано на найближчій сесії ВР восени. Шанси також зростають напередодні місцевих виборів.

Чорне золото

Ще раніше в ролі незаконних старателів опинилися жителі Донецької та Луганської областей. Різниця лише в тому, що копанки завдають шкоди не тільки довкіллю, як під час видобування бурштину, а й методично у величезних кількостях забирають життя безправних шахтарів.

Після більш ніж 100-річного розроблення вугільних родовищ Донбасу в регіоні залишилося чимало занедбаних шахт. Видобувати там нові мільйони тонн промисловим способом уже неможливо й економічно невигідно. Зате невеликі обсяги вугілля з використанням ручної праці дістати все ще можна. Такі невеликі обсяги теж мають попит у регіоні, бо майже 80% опалення в мономістах і робочих селищах забезпечується за рахунок вугілля для індивідуальних печей і міні-котелень. Невеликі робочі артілі могли б постачати вугілля для кількох найближчих селищ чи містечок.

Замість цього, усі копанки взяв під контроль місцевий криміналітет. Люди працювали без страховок, без обладнання, без рятувальних наборів. Коли в таких шахтах ставався завал, про людей просто забували. Набирали нову бригаду, яка працювала на новій копанці. Щодня десятки вантажівок із сотнями тонн ніде не врахованого вугілля йшло на офіційні шахти. Це вугілля записували як видобуте на шахті, що офіційно працює.

Спочатку держава платила за нього, видаючи шахті держдотації. А потім різні фіктивні контори продавали його, як своє власне, на українські ТЕС, теплоцентралі, котельні і пересилали гроші в різні офшори. Ця схема діє і сьогодні, особливо на окупованих територіях. Можливо, змінилися чиновники-покровителі, але власники таких компаній-перекупників залишилися ті ж.

Питання про легалізацію копанок і створення на їхній базі приватних артілей розглядали вже декілька років. Це дало б можливість хоча б провести їхню реєстрацію і забезпечити нагляд з боку органів контролю, щоб зменшити кількість нещасних випадків. Люди мали б принаймні мінімальний соціальний захист. Знизилися б і суми держдотацій на вугілля.

Але попередня влада зовсім не мала наміру втілювати ідею легалізації в життя, не бажаючи втрачати доходи. У нинішньої ж просто «не доходять руки», хоча програма з розвитку регіону, хай навіть поки що окупованого, і створення робочих місць могла б принести Україні немало користі.

Перлина біля моря

Контрабанда на берегах Південної Пальміри завжди була, є і буде. Для цього Одесу й будували із самого початку – як вільне місто-порт, а контрабандист – легендарна особистість, майже символ. Статус давно змінився, а сакральна суть міста залишилася.

І в Одесу, і з неї, як і всіх сусідніх портів у регіоні, йде будь-який товар, який можна собі уявити. Але останніми роками відбулася одна спеціалізація, яка остаточно вивела Європу з себе: Одеський регіон став найбільшою перевалочною базою важких наркотиків – насамперед героїну. Майже весь товар іде в Європу, тому що в самій Україні купувати його майже нікому через дорожнечу.

«Якщо у країні рівень чорного й сірого ринку досить високий, то в Одесі він вищий, ніж в інших регіонах. Хоча б тому, що тут є шість портів. Також причиною високого рівня розвитку контрабанди є те, що довгий час держава ігнорувала регіон Південної Бессарабії, економіка перебувала в занепаді, що підштовхувало людей до альтернативних шляхів заробітку», – каже радник голови Одеської ОДА Саша Боровик.

Промисловості в регіоні майже немає. Санаторно-курортну галузь і прибережну зону ніхто не розвивав, бо досить було отримувати свій «відкат» від наркотрафіку і вважати, що «життя вдалося». Мрія будь-якого жителя області – стати митником. До контролю наркотрафіку підпускали тільки обраних, але й інші не бідували.

Другий за значимістю сегмент контрабанди – китайський ширвжиток. Зовсім не обов’язково везти його потайки, часто просто знижують вартість товару на митниці, за що митник отримує свою «подяку». Недарма саме в Одесі виник найбільший оптовий ринок ширвжитку – «7-й км» – понад 110 гектарів. Основна маса жителів регіону продає і поставляє товари народного споживання по всій Україні.

Нещодавня розповідь ЗМІ заступника голови ДФС Ігоря Лікарчука про те, що він прийшов на «7-й км» і побачив ринок закритим, і це дало йому змогу заявити, що з контрабандою в Одесі покінчено, викликала сміх у жителів міста. Сміялися також і контрабандисти палива. Обсяги контрабанди, звичайно, зменшилися, але зовсім не через боротьбу, а через зниження купівельної спроможності українців.

Сьогодні в Одеси з’явився шанс дати нові робочі місця жителям регіону, більша частина якого лежить на узбережжі Чорного моря. Це міг би бути один із найкращих курортів України, навіть з ігровими зонами та казино. Тільки влада має допомогти людям: провести туди достатні електричні потужності, комунікації, водопроводи, дороги, інфраструктуру. Висновки про потенціал можна вже робити, підбиваючи перші підсумки туристичного сезону 2015 року. Але поки що план розвитку регіону не презентують.

Радник голови Одеської ОДА Саша Боровик розповів Forbes, що нині команда Саакашвілі намагається реалізовувати в регіоні низку проектів для зміцнення економіки: побудувати нові дороги і поліпшити інфраструктуру, а також зробити так, щоб номінальний податок, до якого входить корупційний компонент, був не вищим за реальний.

Чорні лісоруби

Волинь як прикордонна область ще на початку 2000-х років прославилася незаконною легалізацією іномарок, які ввозили з-за кордону. Тоді це масштабне явище назвали «волинським Клондайком». Але це виявилося не єдиною можливістю нелегального заробітку для місцевих жителів. Іномарки згодом замінили на бурштин і ліс.

Офіційно 30% волинської деревини продають за кордон. А обсяг несанкціонованого вирубування лісу за перше півріччя становив 397 кубічних метрів.

За заявою Всеукраїнської асоціації деревообробних підприємств (ВАДП), експорт деревини за кордон приносив чиновникам дохід ще за часів Януковича. За три роки його президентства було вибудувано схему, за якою до 1/5 від суми кожного експортного контракту щодо деревини йшло чиновникам. За даними ЗМІ, для цього при Державному агентстві лісових ресурсів було створено структуру під назвою «Укрлісконсалтинг» – саме туди їхали закордонні покупці будь-якого з 350 українських лісгоспів, щоб заплатити відкати. Така ситуація тривала і після революції.

Як зазначили у ВАДП, із кожного кубометра лісу виставляли рахунки на офшорні компанії – це становило 10–20% від суми контракту. Іноземці їхали, домовлялися, отримували деревину і платили відкати. Це були великі суми, тому що на той час дуже багато деревини почав купувати Китай.

«Масове вивезення сировини в необробленому вигляді за межі України призвело до штучного дефіциту сировини на внутрішньому ринку, а також невиправданого підвищення цін на аукціонах з продажу деревини. Ця ситуація робить українські деревообробні компанії неконкурентоспроможними на європейському та світовому ринках. Багато компаній закриваються, люди втрачають робочі місця, а держава недоотримує до бюджету величезну кількість податків. А в цей час дерево відправляють у Польщу, Китай, Туреччину – куди завгодно, тільки не українським компаніям. При цьому ціни на експорт сьогодні навіть нижчі, ніж на внутрішньому ринку», – заявляли в ВАДП.

Схема, за якою вирубують ліс, відпрацьована роками. Свої дії «підприємці» пояснюють санітарним очищенням лісу. Наприклад, можна отримати дозвіл на вирубування хворих дерев, а «зібрати врожай» здорових, або ж декілька разів рубати ліс, використовуючи один і той же лісорубний квиток. Вибирають найкращі дерева, так званий «діловий ліс». Далі цю деревину зазвичай списують як звичайні дрова, і приватні фірми викуповують її.

Лісові «кілери» добирають найкращу деревину і відправляють її за кордон. На експорт іде здебільшого сосна і дуб.

Також Волинь разом із Рівненською та Житомирською областями входить до трійки областей із незаконного видобутку сонячного каменю.

Поки що достовірно не відомо, які запаси бурштину у волинських лісах, але сьогодні їх називають «бурштиновим Клондайком». У цілому в Західному Поліссі можна відшукати понад 200 відтінків закам’янілої смоли. Протягом декількох років камені вивозять до Європи.

Видобувають бурштин у тих частинах лісів, де дороги важкопрохідні, а в довколишніх селах ніхто не живе. Про місця нелегального видобування бурштину знають здебільшого тільки місцеві і вважають, що особливо говорити про це не потрібно. Насамперед тому, що на незаконних копальнях працює майже все чоловіче населення Волинської області.

Спочатку все починалося як стихійних промисел, і поступово видобування стало підконтрольне криміналітету, у якого місцеві жителі й почали працювати. Та є й місця, де бурштин стихійно копають і звичайні люди, яких ще не витіснили «господарі». Бандити забрали собі найвигідніші ділянки, але тримати під контролем усі ліси неможливо, тому частина дістається і селянам.

Заробіток дуже нестабільний. Одного дня можна знайти якісні камені й заробити 15 000 гривень, а можна копати впродовж декількох днів і нічого не знайти.

На сьогодні тутешній ліс дуже схожий на мурашник. Ями, які з’являються через видобування бурштину, знищують ландшафт, дерева падають, а ліс нагадує піщану пустелю. Між ямами, які досягають 12 метрів, із деревиною вже нічого неможливо зробити. У те, що видобування бурштину і вирубування лісу можуть врегулювати на державному рівні, серед місцевих ніхто не вірить.

«Метр кордону»

Закарпатська і частково Чернівецька області, які межують із Румунією, Угорщиною, Словаччиною та Польщею, стали контрабандним регіоном України – «на експорт». Саме на Закарпатті довгий час діяв легендарний тунель, через який у Європу йшли поставки сигарет і алкоголю і який впритул не бачили високопоставлені чиновники з митної служби та силових органів. Утім, через кордон переправляють і безпілотники, їх везуть приватними автомобілями, несуть у руках по два-три блоки і залишають у «схованках» у «зеленці», а з того боку товар забирають спільники.

Вартість сигарет у Європі в 5–7 разів вища, ніж в Україні, тому наша країна і стала одним зі світових лідерів з їх контрабанди. А 2011 року її взагалі назвали «чемпіоном світу» з цього виду контрабанди за версією Всесвітньої митної організації. Тютюнові компанії, які володіють заводами в Україні, могли б самі експортувати свою продукцію, але, замість цього, втрачають частину ринків через засилля контрабандних сигарет. Утім, можливо, вони самі беруть у цьому участь. Якось же формуються цілі фури з коробками сигарет без акцизних марок.

Липневі розбірки в Мукачеві зі стріляниною з гранатометів були викликані, зокрема, загальною ситуацією з високою часткою населення, задіяного в тіньовій економіці. Якщо людина заробляє на життя контрабандою, її доходи багато в чому не пов’язані з ситуацією в країні і її рівень прив’язаності до тої чи тої держави дуже низький: важливу роль відіграє тільки можливість заробляти в нелегальному секторі. Як сказав колишній голова Дніпропетровської облдержадміністрації Ігор Коломойський, «дайте мені метр кордону, я такий майстер-клас влаштую – закачаєшся».

Прес-секретар «Правого сектору» на Закарпатті Галина Кундик розповіла Forbes, що в регіоні «через одну сім’ю є люди, пов’язані з контрабандою тим чи іншим способом. Це може бути імпорт, експорт, малі чи великі обсяги. Але на цьому однозначно заробляє половина області». За словами Кундик, через кордон проводять усі можливі легальні й нелегальні групи товарів – від одягу та техніки до наркотиків і зброї. «Більш як половина автомобілів на вулиці – зі словацькими, чеськими, угорськими номерами. Це авто або куплено за дорученням, або незаконно перевезено», – каже Кундик.

Причина такого розквіту контрабанди – проблема з працевлаштуванням. «Є ті, хто працює за 1–2 тис. гривень на місяць. А є ті, хто намагається «крутитися» і всіма можливими шляхами виживати. Саме тому так багато людей у нас пов’язано з тіньовим сектором», – пояснює Кундик.

Утім, без підтримки «зацікавлених осіб» із того боку кордону розміри контрабанди не були б такими колосальними. Лише після конфлікту «Правого сектору» з місцевими силовики почали затримувати митників і податківців в Угорщині, Румунії та Словаччині. Поки що потік контрабанди значно зменшився.

Чи надовго?

Автор:  ,  , 

Джерело: forbes.ua



загрузка...

Читайте також

Коментарі