Одним із пріоритетних напрямів реформування вітчизняного АПК залишається розвиток малого сільгосппідприємництва. Щодо необхідності надання йому належної законодавчої, фінансової, організаційної та інформаційної підтримки з боку держави неодноразово висловлювалися народні депутати, представники Міністерства аграрної політики та продовольства, наукових кіл, громадських організацій, а також міжнародні експерти. Здавалося б, країна отримала бажаний консенсус, який забезпечить успіх спільній справі, і тепер головне – від політичних заяв перейти до конкретних дій.

Проте практика показує, що реалізувати намір щодо модернізації аграрної галузі у повній відповідності до сучасних вимог, створити всі необхідні умови для започаткування селянами малого бізнесу та успішного його ведення вкрай складно. На недавньому засіданні Національного прес-клубу з аграрних та земельних питань наголошувалося, що українське село отримало в спадок численні проблеми, багато з яких досі не розв’язуються. Тож не випадково його учасники вирішили обговорити можливі шляхи для їх успішного подолання.

Аграрний бізнес підтримають ініціативні люди

Незабаром Міністерство аграрної політики та продовольства має завершити підготовку Стратегії розвитку сільського господарства і села в Україні на 2015-2020 роки. До її розробки залучені провідні фахівці аграрної галузі. Одну з таких робочих груп очолює заступник керівника Проекту USAID «АгроІнвест» Олександр Каліберда. Він поділився своїми думками щодо перспектив розвитку українського села.

За словами Олександра Каліберди, дотепер вітчизняний аграрний сектор залишається неструктурованим. Приміром, відсутнє точне визначення того, кого слід вважати малим сільгоспвиробником – чи особисті селянські господарства, чи дрібні фермерські. І це питання не пересічне, бо від нього залежать напрями, види, обсяги державної допомоги та умови її надання.

«Нам необхідно мати бодай невелику державну програму підтримки для тих, хто має бажання і навички розвиватися», — зазначив Олександр Каліберда. Адже саме ініціативні люди можуть дати необхідний поштовх для активного розвитку сільського бізнесу. Вони повинні отримати доступ до фінансових ресурсів, до страхування, їх необхідно навчити працювати по-сучасному.

«У більшості країн, які мають ефективну економіку, все вибудовується на ініціативі дрібного та середнього бізнесу, — підкреслив Олександр Каліберда. – Там є свої програми, підходи щодо підтримки малого сільгоспвиробника. Ми можемо на них орієнтуватися, використовувати напрацьований досвід».

Але для ефективного розвитку села замало покладатися лише на сільськогосподарське виробництво. Олександр Каліберда нагадав, що необхідно дбати про використання всіх ресурсів, якими володіє сільська місцевість. Це і сільський туризм, і виробництво традиційних продуктів, народні промисли тощо.

Асоціація розвитку сільського (зеленого) туризму вже 3 роки пропонує внести необхідні зміни до чинного законодавства, сказав Олександр Каліберда. Та, на жаль, рішення цього питання досі не просунулося. І таких прикладів можна навести чимало.

Зрештою ще один напрям роботи має надати перспективи українському селу. Він залежить від активізації сільської громади. «Вона повинна мати можливість самостійно обговорювати, розробляти програми розвитку, ухвалювати рішення щодо них і далі впроваджувати ці програми в життя», — зазначив Олександр Каліберда.

Самозайнятість малих сільгоспвиробників

Заступник директора з наукового забезпечення законопроектної роботи Інституту аграрної економіки Віталій Саблук відзначив, що дуже добре, що сьогодні Міністерство аграрної політики та продовольства говорить про пріоритет малих форм господарювання на селі.

«Я прибічник того, аби прирівняти малу форму господарювання до переважно самозайнятих форм господарювання, — підкреслив він. – А середніх сільгоспвиробників – до селоутворюючих. Усі інші – це індустріальне фермерство чи великі сільськогосподарські підприємства, зайняті саме примноженням капіталу».

За словами Віталія Саблука, Європа створила відповідні умови, за яких малі форми господарювання отримали більше ринкових переваг. І це попри те, що вони більш витратні. Однак заразом – і більш репутаційно відповідальні. А це забезпечує високу якість сільськогосподарської продукції та її безпечність.

На жаль, вітчизняні дрібні сільгоспвиробники про якість та безпечність власної продукції дбають недостатньо. Віталій Саблук розповів про ситуації, коли такі аграрні бізнесмени вирощують продукцію «на продаж» і «для себе». У першому випадку вони можуть застосовувати біостимулятори росту, антибіотики четвертого покоління, премікси тощо, а от для себе і рослини, і тварин плекають зовсім по-іншому. Чи припустима така вибірковість?

Віталій Саблук нагадав, що за такого підходу ми можемо стикнутися із ситуацією, яка свого часу виникла в Болгарії. До цієї країни, приміром, болгарський перець завозиться із Туреччини чи Греції. Бо жителі Болгарії відмовилися споживати власний перець, мовляв, якщо інші європейці не пускають його на свій ринок, чому ми повинні його їсти?

Самозайнятість малих сільгоспвиробників, на думку Віталія Саблука, повинна передбачати серйозний підхід з їхнього боку до забезпечення власної ефективної роботи в умовах ринку, конкурентоздатності своєї продукції. Тому повинні потурбуватися про відповідність продукції, яку виробляють, вимогам якості та безпечності харчових продуктів GlobalGAP, ідентифікувати корів, добровільно вести фермерську книгу тощо.

«До самозайнятого населення іншою має бути й податкова політика, модель прямої чи опосередкованої підтримки. Все це потребує відповідних законодавчих змін».

Куди зникають крупорушки?

До проблем малих бізнесменів, які спеціалізуються на переробці сільськогосподарської продукції, привернув увагу голова Комітету підприємців АПК Торгово-промислової палати України Олег Юхновський. Він, зокрема сказав: «Свого часу в селах масово ставили млини, крупорушки, невеличкі пекарні, м’ясопереробні підприємства, броварні. Де сьогодні ці виробництва? У металобрухті».

Він пояснив ситуацію таким чином. Уявіть собі фермера, який поставив крупорушку. До нього одразу приходить представник держави і каже: ти випускаєш соціально значимий продукт, тому ми регулюємо ціну на нього. Тому маєш її економічно обґрунтувати, отримати різні дозволи для реалізації цієї продукції. В разі невиконання цих вимог приїде відповідна інспекція.

«До об’єктів цінового регулювання належать практично всі види харчових продуктів, – сказав Олег Юхновський. – В результаті такі малі підприємства або скоротили обсяги виробництва, або закрилися, або пішли в тінь».

Олег Юхновський навів й інший приклад. «Для того, щоб реалізувати вино хорошої якості, фермер має придбати ліцензію на його виробництво і окремо ліцензію – на його оптову реалізацію, яка коштує 500 тис. грн. Покажіть мені того фермера, який здатен купити на рік ліцензію за таку суму і при цьому продавати вино власного виробництва в невеликій кількості».

З 1 липня пиво прирівняне до алкогольних напоїв, тож власникам малих броварень, яких зараз чимало в сільській місцевості, теж доведеться подбати про придбання таких дорогих ліцензій. «Навряд чи вони зможуть це зробити, — зауважив Олег Юхновський, — відтак програють конкуренцію великим виробникам пива».

Олег Юхновський вважає, що держава повинна змінити свої підходи до малих сільгоспвиробників. Насамперед має бути змінена система управління агропромисловим комплексом. Наразі вона не зазнала глибокої реформи. Ми досі маємо районні та обласні управління АПК, які дісталися в спадок від радянських часів.

На думку Олега Юхновського, одна з проблем дрібних сільських бізнесменів полягає в їхній роздрібненості. «Вони не здатні захистити власний економічний інтерес. Тому потрібно максимально сприяти об’єднанню сільгоспвиробників».

Мільйон сімейних фермерських господарств за півстоліття

Під час засідання Прес-клубу голова спостережної ради кредитної спілки «Вигода» і директор кооперативу здорового харчування «Віра» з міста Стрий Львівської області Петро Маковський презентував власну концепцію створення 1 млн. фермерських господарств сімейного типу протягом 30-50 років.

«Що ми сьогодні спостерігаємо на селі? – перепитав він. І сам відповів: — Латифундацію. Вона демотивує сільське населення. Дрібні господарники заздалегідь знають, що вони програють конкуренцію таким потужним господарствам, і тому відмовляються від ведення бізнесу».

При цьому, за інформацією Петра Маковського, у Франції середній розмір фермерського господарства становить 76 га, в Німеччині – 34 га, в Польщі землі можна акумулювати до 18 га. В тій самій Франції сільське населення становить лише 6%, а в Україні – 30%. У деяких наших областях цей показник сягає 50%.

Загалом в Україні особистих селянських господарств – 4,6 млн. Кожне з них обробляє по 1-2 га. Також маємо 105 агрохолдингів, які обробляють половину всієї землі сільськогосподарського призначення.

«Яке наше завдання? – провадив Петро Маковський. – Через механізм одержання фінансування, навчання, професійного дорадництва створити умови для відродження сімейних ферм».

За його підрахунками, 1 млн. сімейних ферм – це приблизно 10% українського населення. За умови запровадження запропонованого механізму ми можемо вийти на відповідний французький показник.

І тут суттєво зростає роль кредитних спілок. Вони сусідують з такими дрібними фермерськими господарствами, знають їхні проблеми, і тому завжди готові допомогти фінансами у вирішенні наявних проблем. Головне, щоб і уряд не залишився осторонь. Бажано, щоб він спрямував 0,5-1 млрд. грн. для кредитних спілок Національної асоціації кредитних спілок України та Всеукраїнської асоціації кредитних спілок. І це могла б бути державна програма, спрямована на кредитування винятково сімейних ферм.

Коментуючи запропоновану Петром Маковським програму, завідуюча Відділом економіки і політики аграрних перетворень Інституту економіки та прогнозування НАН України Олена Бородіна зазначила, що в Україні вже фактично існує 1 млн. сімейних ферм. Інша справа, що дотепер вони не мають такого статусу через відсутність належного законодавства.

«За нашими розрахунками, — сказала вона, — 20% чинних особистих селянських господарств є комерційними фермами. Тобто це справжні сімейні ферми, які повністю працюють на ринок. Тож мета мати їх 1 млн. уже здійснилася. Їх тільки треба підтримати».

Регіональний вимір малого бізнесу

Нещодавно розпочалася реалізація Програми USAID «Лідерство в економічному врядуванні». Про її цілі та завдання розповіла директор Програми Тамара Соляник.

Ця Програма впроваджується  Фондом «Східна Європа» у партнерстві з Інститутом економічних досліджень та політичних консультацій, Центром соціально-економічних досліджень «CASE-Україна» та Київським економічним інститутом.

Програма аналізує ситуацію, що складається, зокрема, в сільськогосподарському секторі, займається законотворчістю, навчанням та адвокацією. Вона працює як на центральному рівні, так і в регіонах.

«Ми маємо стати платформою для сталого діалогу, який дозволить здійснювати необхідні реформи. І, що дуже важливо, — отримувати очікувані результати», — сказала Тамара Соляник.

Вона також повідомила, що Міністерство економічного розвитку і торгівлі зараз працює над стратегією державної підтримки малого та середнього бізнесу. І висловила сподівання, що цей документ доповнить аграрну Стратегію.

«У нас було чимало стратегічних програм, — нагадала Тамара Соляник. – Але щоразу бракувало коштів на їх реалізацію. І в цьому полягає проблема. Тому нам треба знаходити нові форми державно-приватного партнерства».

Вона послалася на ситуацію в Дніпропетровській області. Цей промисловий регіон здебільшого представлений великим бізнесом, який донедавна був зорієнтований на російський ринок. Але тепер змушений шукати нові місця збуту своєї продукції. А сама область має дбати про розвиток малого та середнього бізнесу, в тому числі, й такого, що працює в сільській місцевості.

Тамара Соляник зауважила, що Програма вже одержує запити від регіонів. Так, Дніпропетровська область зацікавлена не просто вибудовувати малий та середній бізнес, а й одразу подбати про його експортну конкурентоспроможність. Для цього вони хочуть задіяти місцевий науковий потенціал. І за рахунок донорських програм створити сертифікаційний центр. Він може стати тим осередком, що посприяє підприємствам отримувати сертифікати, без яких вихід на зовнішні ринки неможливий.

А Тернопільщина зацікавилася розвитком туризму, обслуговуванням сільськогосподарських підприємств. На їх думку, це дозволить новим територіальним громадам ефективно підвищити добробут їхніх мешканців.

Максим НАЗАРЕНКО,

Національний прес-клуб з аграрних та земельних питань



загрузка...

Читайте також

Коментарі