В ситуації жорсткого протистояння України та Росії медіа залишаються одним із вагомих інструментів впливу на суспільну думку. Джерело отримання інформації пов’язано з тією сукупністю ідеологем, з якими погоджується людина. Переважна більшість українців сьогодні користується українськими засобами масової інформації. Проте залишається невелика частка тих, хто продовжує споживати російський інформаційний продукт. Близько 22% опитаних регулярно користуються і українськими, і російськими джерелами інформації.

Такі результати соціологічного опитування, яке провів Київський міжнародний інститут соціології на замовлення ГО «Телекритика». 30 червня, ці результати було оприлюднено на брифінгу в «Укрїнформі», передає РНБО.

Опитування проводилося з 20 травня по 2 червня. Вибірка дослідження – повнолітнє неінституційне населення України, за винятком окупованого Криму. Території «ДНР» та «ЛНР» також охоплені опитуванням, проте через об’єктивну неможливість забезпечити випадковий відбір населених пунктів у межах цих районів інтерв’юери працювали у декількох доступних та порівняно безпечних містах. Таким чином дані з «ДНР/ЛНР» не є строго репрезентативними. Усього протягом польового етапу було опитано 2022 респонденти методом особистого інтерв’ю, без непідконтрольних територій обсяг вибірки складає 1894 респонденти. Максимальна похибка вибірки 3.45%.

Основні результати:

  • Користування українськими та російськими ЗМІ та ставлення до них у всіх регіонах України в ситуації військового протистояння:
  • 72% дізнається новини з переважно українських телеканалів та Інтернет-ЗМІ (43% тільки дивляться ТВ, 29% також користуються Інтернетом). 22% регулярно звертається і до українських, і до російських джерел інформації (з них 9% – тільки телеглядачі). 6% практично не цікавиться новинами з жодних із перерахованих ЗМІ.
  • Українські ЗМІ втрачають довіру аудиторії майже по всій Україні, крім Західного регіону. На Півдні, Сході та Центрі відсоток тих, хто сказав, що ставлення до українських мас-медіа з початку року у них погіршилось, переважає відсоток тих, у кого воно покращилось.  В цілому по Україні 65% респондентів не змінили своє ставлення, 19% погіршили та 11%  – покращили.
  • Російські ЗМІ втрачають довіру набагато сильніше, в тому числі на Сході та Півдні. Лише 1% опитаних по Україні відповіли, що з початку року вони покращили ставлення до російських ЗМІ, в той час як 60% – погіршили та 28% – не змінили.
  • Ставлення до цензури та пропаганди
  • В українців не склалось однозначного ставлення до цензури та пропаганди в засобах масової інформації. З одного боку, 56% опитаних повністю або скоріше погоджуються, що журналісти можуть робити пропагандистські репортажі в інтересах української держави (ще 22% не погоджуються та 21% не можуть відповісти).
  • 54% респондентів повністю або скоріше погоджуються, що журналістам можна критикувати українську армію (ще 24% не згодні та 21% не мають відповіді).
  • Ставлення до сторін конфлікту та підтримка меседжів російської пропаганди в різних регіонах України
  • Найбільшу підтримку у мешканців України мають наступні твердження: «Дiї української армiї на Донбасi —  це вiйна з Росiєю та проросiйськими террористами», «Причина бiльшої частини складнощiв, з якими зiткнулась країна, – це агресiя Росiї», «Подiї, що вiдбулись зимою 2014 року в Києвi – це народна революцiя», «Теперiшня влада в цiлому не здатна провести необхiднi для країни реформи».
  • Найменше українці підтримують твердження: «В Українi переслiдуються етнiчнi росiяни та росiйськомовнi громадяни», «Дiї української армiї на Донбасi —  це каральна операцiя проти власного народу», «Референдум на Донбасi вiдобразив дiйснi прагнення мiсцевих мешканцiв».
  • Якщо порівнювати підтримку різних тверджень між регіонами, помітно, що хоча в цілому українці поділяють скоріше проукраїнську точку зору на події, оцінка Майдану та військових дій на Донбасі є тим, що найбільше роз’єднує різні регіони країни, передусім Схід та Захід. Найменше відрізняються регіони за сприйняттям поточної ситуації в країні, особливо в критичному світлі (невіра у здатність влади провести реформи).
  • Позитивні твердження, що в перспективі здатні об’єднати країну – це підтримка необхідності миру навіть ціною компромісів з супротивником та надія на те, що з часом Україна стане на шлях розвитку та процвітання.
  • Російська точка зору на Майдан та війну на Донбасі в Україні не прижилась. Проте більш тонка пропаганда, спрямована на «розхитування човна», яка б грала на розчаруванні, зневірі людей у владі та реформах, втомі від війни, має шанси на успіх, оскільки попадає на сприйнятливий грунт.
  • Прозорість медіавласності
  • На думку опитаних, редакційну політику українських ЗМІ визначають передусім їх власники. 45% вважають, що найбільшою мірою на ЗМІ впливає власник, 21% – що це держава, 11% – що журналісти та редактори роблять це самі. Лише 4% сказали, що редакційну політику визначає передусім суспільство. 18% не мають певної думки з цього приводу.
  • Лише 19% опитаних вважають, що інформація про те, хто є реальним власником телеканалу, є повністю або скоріше доступна. 51% респондентів відповіли, що ці дані є скоріше або цілком недоступні, 28% не знають, доступні вони чи ні.
  • У суспільстві не склалось чіткого переконання про те, що потрібно знати, кому належить канал. 34% опитаних відповіли, що їм дуже або скоріше важливо знати реального власника телеканалів, які вони дивляться. Натомість для 40% це питання скоріше або зовсім не важливе. 25% не мають чіткої позиції з цього питання.
  • Найбільший відсоток тих, хто зміг назвати приватного власника – серед глядачів «5 каналу». 76% тих, хто дивиться «5 канал» хоча б раз на тиждень і знають, що він належить приватному власнику, спонтанно вказують на Петра Порошенка. На другому місці – телеканал «Україна». 42% назвали власником Ріната Ахметова. Наступний – канал «1+1» з 34% згадувань Ігоря Коломойського та «Інтер» з 30% тих, хто назвав Дмитра Фірташа. Всього 16% знають, що ICTV належить Віктору Пінчуку. Майже ніхто з тих, хто вважає Перший національний та «Громадське ТБ» приватними телеканалами, не має уявлення, комувони належать.
  • Користування місцевою пресою. Роздержавлення
  • Інформаційні потреби українців на локальному рівні в основному задоволені.32% респондентів відповіли, що їм цілком вистачає інформації про новини їх населеного пункту; ще 42% стверджують, що інформації скоріше вистачає. Лише 18% відчувають нестачу місцевих новин.
  • Основне джерело місцевих новин – так зване «сарафанне радіо»: 63% українців дізнаються про події їх населеного пункту від родичів, друзів, знайомих, сусідів, колег. На другому місці – місцеві телеканали, якими користуються 37% респондентів. На третьому місці з невеликим відривом – місцева преса, яка слугувала джерелом місцевих новин для 32% за останній місяць. Майже такий самий відсоток використовує Інтернет – звідти отримували інформацію 29% респондентів.
  • 36% тих, хто передплачував місцеву газету, 21% тих, хто її купував, та 25% тих, хто отримував її поштою безкоштовно, вважають, що її зникнення значно погіршить їх обізнаність про події їх населеного пункту.
  • 35% опитаних (серед тих, в чиєму населеному пункті є місцева газета) вважають, що для забезпечення об’єктивності та незалежності редакційну політику місцевої газети має визначати громадськість. Ще 32% переконані, що це мають робити журналісти та редактори. 14% лишили б цю функцію державі, і лише 4% – приватному власнику.


загрузка...

Читайте також

Коментарі