«Пацієнти психіатричної клініки в Києві плетуть маскувальні сітки для української армії» – це схоже на заголовок у якому-небудь LifeNews. Звучить справді дикувато – якщо не вникнути. Але, побувавши в цій майстерні, я можу сказати, що це було одне з моїх найяскравіших і найсвітліших вражень останнього часу.

Ідея залучення пацієнтів психоневрологічної лікарні №1 ім. Павлова до плетіння «кікімор» належить практичному психологу Марії Лукашук, яка нещодавно прийшла туди на роботу. Маша – з тих молодих і сміливих, для кого немає нічого неможливого: таку ідею може запропонувати і «пробити» тільки людина зі свіжим поглядом на світ взагалі і на свою роботу зокрема. Ідею підтримали і головний лікар, і колектив.

Насправді в тому, що пацієнти працюють у стінах стаціонару, немає нічого дивного. Один з головних методів реабілітації у випадку психічних захворювань – трудотерапія. «Важливо, щоб пацієнти, незважаючи на хворобу, залишалися дієздатними, могли обслуговувати себе, не боялися жити зі своїм діагнозом. Розуміли, що це не вирок і що суспільство готове прийняти їх», – каже Марія. Якийсь час тому вона сама волонтерила в сітковій майстерні, а потім їй спало на думку, що здорово було б поєднати трудотерапію в лікарні з допомогою фронту. Виробничий процес у «Павлівці» запустили її знайомі дівчата-волонтери з фонду «Збережемо Україну»: вони дістають матеріали, допомагають плести, забезпечують координацію з військовими підрозділами. Спочатку не обійшлося без бюрократичних заминок: використання праці пацієнтів з метою, що виходить за рамки стандартного лікувального процесу, – це серйозне юридичне питання. Але – ось уже місяць як майстерня почала роботу. «Виробіток у нас просто фантастичний! Пацієнти працюють дуже енергійно, вони справді загорілися цією справою», – розповідає Маша. Маленьку, шість на шість метрів, сітку сплітають за 2-3 дні, величезну, на 180 квадратів, – за тиждень. Це дуже швидко, кажуть волонтери. Нещодавно приїжджали солдати і представники волонтерських та благодійних організацій «Зигірь», «Госпітальєри» і «Сестри перемоги» – забрати сітки, подякувати, поспілкуватися. Майстерня забезпечує 55-у артилерійську бригаду і 11-й добровольчий батальйон «Київська Русь».

Якщо ідею і технологію в «Павлівку» принесла молодь, то за весь процес, за взаємодію, графік роботи і за атмосферу в майстерні відповідає Євдокія Олександрівна Григор’єва, старший трудоінструктор лікарні. До цього вона 15 років вела для пацієнтів іншу майстерню – керамічну, веде її і зараз. «Хлопці звідти стали ходити сюди, щоб теж допомогти армії – дуже сильно за неї переживають! – розповідає Євдокія Олександрівна. – Ми сюди водимо тільки тих, хто в ремісії. Вони чудово розуміють ситуацію в країні, вони у нас справжні патріоти. Це зараз біль, думаю, для кожного. Які б не були в твоєму житті веселощі, а на денці душі – неспокійно. Тому що знаєш, що йде війна, і забути про це до кінця ні на хвилину не можеш. І найприкріше те, що ця війна, ці вбивства – нісенітниця. Мій батько – росіянин, ми все життя розмовляли російською, ніколи нас за це ніхто не зачепив. Брехнею і пропагандою розпалили війну…»

Tрудоінструктор радіє завзяттю підопічних: «Ми перебуваємо в лікарні, самі захищати батьківщину не можемо. Але у кожного – своя справа. Адже це не просто сітка. Якщо ми з її допомогою врятуємо хоча б одне життя, то зробимо велику справу! Якщо ти віруючий – то з цієї точки зору тим більше. І це не просто праця, це лікування! Коли пацієнт зосереджується на роботі, та ще й робить її з ентузіазмом, це не менш важливо для реабілітації, ніж медикаменти. Людина працює – чим? Незалежно від характеру роботи – насамперед, головою. Змушує руки рухатися, продумує, яким повинен бути результат – творить. Пацієнти у нас також малюють, пишуть і читають вірші, слухаю музику, хочемо ще кінопокази влаштувати – на теми, які їх хвилюють, наприклад, «Людина дощу». У нас є навіть театр, пацієнти ставлять спектаклі. Вже багато-багато років працює зоогурток. Хворі вирощують черепашок, вужів, рибок, їм дуже подобається доглядати за ними, і це дуже допомагає в лікуванні. Є хлопці, які ходять до мене в керамічну майстерню багато років. Вони в стійкій ремісії, живуть вдома, але коли у них виникає якась психологічна проблема – йдуть сюди. Людина розповідає про те, що її турбує, ми цю напругу за допомогою бесіди знімаємо, вона розслабиться, сяде, зосередиться на роботі – і та проблема, яка у неї почала накопичуватися, нівелюється».

Євдокію Олександрівну ображає, коли про її лікарню знімають скандальні телесюжети. «Уявімо, людина сьогодні поступила у відділення. У неї загострення. Звичайно, можна зняти її в цьому стані і показати, ось, мовляв, дивіться, який жах коїться. Але це, по-перше, неетично, а по-друге, вони ж не замислюються, що між тим станом, у якому ця людина до нас потрапила, і тим, у якому виписується, – прірва. І саме співробітники лікарні виводять її з такого гострого стану. Або ось ще, буває, знімають хронічних – тих, хто вже не мають вороття. Це важке відділення, дуже важка і невдячна робота. Ви собі просто не уявляєте, наскільки важка. А з цього ліплять сенсацію, скандальний репортаж. Навіщо так робити? Зараз такий час, коли навпаки треба менше, менше отрути! Не може суспільство змінитися, якщо постійно твердити йому, що все погано. Якщо ми будемо гидоту лити одне на одного, ми ніколи не переможемо. Потрібно згуртуватися, взятися одне за одного, робити один одному добро».

вдокія Олександрівна каже дуже прості речі. Може, вони звучать навіть наївно як на наш час. Але це простота правди: це не щось вигадане, це багаторічний досвід любові, турботи і співчуття, за цими словами – віра.

Дивно, але це місце зовсім не справляє тяжкого враження. Навпаки, я вийшов звідти натхненним. Про пацієнтів тут правда піклуються. Я дивився на Євдокію Олександрівну, слухав її голос і думав про те, що права її молодша колега Марія: діагноз – це не вирок, якщо є люди, для яких по-справжньому важливо зробити все, щоб полегшити чуже страждання. І навіть війна – не вирок, з тієї ж причини.

Волонтери і пацієнти, які працюють у майстерні в Павлівській психіатричній лікарні, будуть вдячні за: обрізки тканин, старі простирадла та інше ганчір’я; цукерки, печиво, солодку газовану воду. Контакт: (063) 296 70 46, волонтерка Оксана.

Автор: Альберт Цукренко

Джерело: cultprostir.ua



загрузка...

Читайте також

Коментарі