Незважаючи на заяви ЄС про підтримку України, у надрах енергетичних відомств Євросоюзу вже розроблено низку спільних проектів із «Газпромом»

Спільний меморандум, підписаний минулого тижня між «Газпромом», E.ON, Shell і OMV на тлі прискореної реалізації проекту «Турецький потік», створює для України «транзитні лещата». Річ у тім, що реалізація цих проектів дасть змогу в середньостроковій перспективі максимально зменшити транзит російського газу територією нашої країни.

«Евросоюз нерушимый…»

Поки в Україні триває активна дискусія щодо перспектив будівництва «Турецького потоку», як і про те, чи є блефом заява Москви про припинення транзиту російського газу, країни Південно-Східної та Центральної Європи не на жарт стурбувалися питаннями можливої участі в російсько-турецькому проекті.

Нагадаємо, що наприкінці минулого року «Газпром» заявив про припинення проекту «Південний потік» і початок реалізації «Турецького потоку». При цьому російський газовий монополіст планує зберегти потужність газопроводу на рівні 63 млрд кубометрів на рік, з яких 14 млрд кубометрів буде спрямовано для потреб Туреччини.

Головною відмінністю «Турецького потоку» від попередника є той факт, що газ доставлятимуть до турецько-грецького кордону, де планують створити хаб для подальшого постачання газу в країни ЄС. Під час будівництва «Південного потоку» передбачалося, що газопроводи територією ЄС прокладатимуть з участю «Газпрому» і проект набуде статусу транс’європейського, тобто на нього не поширюватиметься дія норм Третього енергопакету.

Незважаючи на всі заяви з боку ЄС про підтримку України, у надрах енергетичних відомств Євросоюзу вже розроблено низку проектів, які передбачають використання газу, що надходитиме «Турецьким потоком». Так, 7 квітня 2015 року відбулася зустріч уповноважених міністрів Туреччини, Греції, Сербії, Македонії та Угорщини, на якій обговорювали план будівництва газопроводу TESLA, щоб забезпечити поставки газу в країни Південно-Східної Європи без використання магістральних газопроводів, які проходять через Україну.

Пізніше, 22 травня, у Ризі було підписано спільну декларацію про сприяння об’єднанню наявної інфраструктури газотранспортних систем між Болгарією, Румунією, Угорщиною та Словаччиною. Здавалося б, документ ні до чого не зобов’язує, не несе жодних юридичних наслідків для сторін, які його підписали. Якщо не враховувати, що словацький оператор Eustream ще 2014 року запропонував проект Eastring («Східне кільце»), який має пройти від кордону Словаччини з Україною до кордону з Туреччиною. І, звичайно, цей проект став основним в обговореннях і політичних домовленостях підписантів.

Зазначмо, що словацький проект економічно вигідніший, якщо порівняти з угорським TESLA. Вартість будівництва одного кілометра Eastring становить близько 2 млн євро, що за 700 км запланованої протяжності газопроводу сягне 1,4 млрд євро – проти параметрів будівництва угорського проекту, які (як за ціною, так і за протяжністю) майже удвічі перевищують його.

Балтійський пакт

Не менш критично для України розвиваються події і на Півночі. Підписання Меморандуму між «Газпромом» і західноєвропейськими нафтогазовими компаніями означає, що Європа погодилася на збільшення пропускної здатності «Північного потоку» до 4 ниток, хоча новий проект і називатиметься трансбалтійським газопроводом. По суті, це питання, яке обговорювалося свого часу між президентом Росії Путіним і канцлером ФРН Ангелою Меркель, але було заморожене через охолодження відносин між Москвою і Берліном.

Якщо подивитися на потужність планованого газопроводу в 55 млрд кубометрів газу на рік, це буде точно відповідати пропозиції Москви трирічної давнини. А в цілому потужність північно-західного транзитного коридору складе 110 млрд кубометрів газу на рік (4 нитки потужністю 27,5 млрд кубометрів/рік), що можна порівняти з транзитними потужностями української ГТС. Додавши сюди 63 млрд кубів потужностей «Турецького потоку», ми отримуємо вже надлишкові потужності для транзиту російського газу до ЄС, не враховуючи Білоруської ГТС і «Блакитного потоку» до Туреччини.

Безумовно, в обох проектів існують значні ризики, оскільки на сьогодні немає жодного документа, який би юридично закріплював позиції учасників, розподіл часток, як і алгоритм фінансування та проведення робіт. Крім того, «Північний потік» вже зіткнувся з труднощами запуску на повну потужність, оскільки Єврокомісія не зняла обмеження на продовження газопроводу територією Чехії та Німеччини, а після введення санкцій проти РФ процес взагалі застопорився.

Разом з тим, виходячи з активізації країн ЦСЄ та Німеччини, не брати до уваги ризики реалізації даних проектів для України не можна. Враховуючи той факт, що по території України минулого року пройшло транзитом усього 62,2 млрд кубометрів газу проти запланованих у контракті від 2009 року 110 млрд кубометрів, навіть часткова реалізація планів «Газпрому» призведе до негативної рентабельності роботи української ГТС.

Не кажучи вже про те, що плани щодо реалізації спільного підприємства з управління ГТС і ПСГ, які передбачали залучення європейських і американських інвесторів, повністю проваляться. Втім, це було зрозуміло з самого початку, коли із законопроектів виключили «Газпром» як потенційного інвестора, а працювати з обсягами газу в напрямку Захід-Схід навряд чи хтось погодиться.

Цінове питання

Ще одним ризиком для України стає ціна на газ. Навіть при перегляді контрактів та встановленні принципів ціноутворення на європейському рівні Київ може повністю втратити можливість отримання прямих поставок газу з РФ, або його ціна буде перевищувати європейську. При цьому цілком очікуваним буде зростання поставок через європейських посередників. Втім, схема вже досить добре відпрацьована, оскільки сьогодні кількість постачальників газу перевалила за перший десяток, а ціна поставок на $30-40 вища, ніж пропозиція «Газпрому».

І головне − у разі консервації української ГТС необхідно вже сьогодні розробити і мати кейс з будівництва міжрегіональних інтерконекторів (сполучних газопроводів). У разі зупинки частини (або всієї магістральної системи), деякі регіони опиняться під загрозою дегазифікації.

Таким чином, офіційному Києву вже сьогодні необхідно зайнятися розробкою стратегічних програм переформатування роботи української ГТС, джерел і принципів ціноутворення для постачання імпортного газу. Також необхідно розробити і почати реалізовувати реальну програму зменшення споживання газу всередині країни й альтернативного газопостачання регіонів України.

Якщо цих заходів не буде вжито, результат буде сумним, тому що дружні обійми Європи все більше починають нагадувати міцне захоплення, з якого Україні вирватися все важче.

Автор:  Валентин Землянський,

Директор енергетичних програм Центру світової економіки та міжнародних відносин

Джерело: forbes.ua



загрузка...

Читайте також

Коментарі