В Україні боротимуться з домашнім насильством: Ратифікують Стамбульську конвенцію

В Україні боротимуться з домашнім насильством: Ратифікують Стамбульську конвенцію

На етапі підготовки до ратифікації Конвенції Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу з цими явищами (далі – Стамбульська конвенція) Україна втратила щонайменше 3 роки. І тепер їй доводиться надолужувати згаяний час. Для цього урядовці, парламентарі, представники громадських організацій, які опікуються питаннями рівноправ’я жінок та чоловіків, толерантних стосунків між ними та в родинних колах, докладають чималих зусиль, проте, за їх визнанням, справа просувається не надто швидко. І на те є об’єктивні причини, чимало з яких були породжені в попередні роки.

Докладно про проблеми, пов’язані з підготовкою до ратифікації Стамбульської конвенції, говоримо із заступником міністра закордонних справ України Сергієм КИСЛИЦЕЮ та заступником міністра соціальної політики України з питань європейської інтеграції Сергієм УСТИМЕНКОМ.

— Стамбульську конвенцію, — розпочав розмову Сергій Кислиця, — відкрили до підписання в травні 2011 року. Я дуже добре пам’ятаю, як це було, тому що в Міністерстві закордонних справ питаннями співпраці з міжнародними організаціями займаюся з 2006 року. Спочатку ними опікувався як директор відповідного департаменту, а з березня минулого року – як заступник міністра. Тобто, маю щонайменше 9 років інституційної пам’яті щодо того, як наші президенти, прем’єр-міністри і міністри ставилися до питання рівноправ’я між жінками і чоловіками.

— І як вони до нього ставилися?

-У попередніх урядів було зневажливе ставлення до цієї проблематики. Я не пам’ятаю жодного очільника попередніх урядів, який би розумів, що таке в європейському сенсі права жінок. Їхні меседжи і меседжи міністрів були примітивними. Вони зводилися лише до того, що наші жінки найкрасивіші в світі. Більше їм нічого було сказати.

​- Що ще завадило Україні ратифікувати Стамбульську конвенцію?

— Наше законодавство не передбачає можливості ратифікації міжнародних договорів з подальшим внесенням змін до чинного законодавства. А для того, щоб ця конвенція була ратифікована, потрібно внести зміни до близько десяти законів і значної кількості кодексів. Тобто, нам ще належить виконати складну і велику за обсягом роботу на законодавчому рівні.

— Як до ратифікації Україною Стамбульської конвенції ставиться церква?

— Ця конвенція неоднозначно, а подекуди вороже сприймається церковниками. Скажімо, дуже великий спротив до її окремих положень свого часу робився в Польщі. Навіть мої польські колеги були чимало здивовані тим, що керівництво їх країни попри позицію польського костьолу наважилося на підписання та подальшу ратифікацію цього документу.
З повною відповідальністю можу сказати, що проти Стамбульської конвенції виступають Російська Федерація і російська православна церква. В тематиці рівноправ’я жінок та чоловіків їх керівництво вбачає ідеї, які шкодять ідеології та політиці сусідньої держави, Московського патріархату.
За попереднього політичного режиму українське керівництво всіляко демонструвало свою прихильність до Московського патріархату. Тепер зрозуміло, чому Стамбульська конвенція донедавна дуже кволо просувалася через наші урядові та парламентські коридори.

Стамбульська конвенція відкрита до підписання всіма країнами світу. Чи скористалися такою нагодою неєвропейські держави?

— Стамбульська конвенція визнана Радою Європи та ООН модельною конвенцією. В ній містяться схеми та підходи, якими може скористатися будь-яка країна світу. Зокрема, вони можуть застосовувати їх в своїх національних законодавствах. Проте на сьогоднішній день немає жодної країни, яка б підписала та ратифікувала цю конвенцію за межами Ради Європи. Втім, подивимося, як складатиметься далі.

Яку ще особливість Стамбульської конвенції варто виділити?

— Стамбульська конвенція містить визначення, що таке насильство проти жінок. Воно значно ширше порівняно з тим, як його подає законодавство багатьох країн Європи. Україні слід враховувати цей підхід при впровадженні цього поняття до внутрішнього законодавства.

У жовтні я брав участь у щорічній конференції ОБСЄ. На ній йшлося про зобов’язання у людській сфері. Конференція проходила у Варшаві і на ній (на прохання ОБСЄ) я вів сесію, присвячену домашньому насильству.

Під час обговорення цієї теми виступила делегація Російської Федерації. Вона висловила свою глибоку стурбованість тим, що, за її даними, у Великій Британії, Данії та в деяких інших західноєвропейських країнах щороку реєструється мільйони випадків домашнього насильства. Мовляв, Російська Федерація, яка активно бореться з цим явищем, дуже занепокоєна. І взагалі, чи можна називати ці європейські держави країнами розвиненої демократії, якщо в них таке коїться з домашнім насильством?

Мені довелося взяти слово і сказати, що в Російській Федерації домашнім насильством вважається лише факт застосування чоловіком фізичної сили проти жінки. А в європейських країнах його оцінюють не лише, як фізичне, а й сексуальне, психологічне, економічне насильство. Звідси у них така вражаюча статистика.

Будемо відвертими — те, що в розвинених країнах Європи вважається насильством, в Російській Федераціі, а часто і в Україні сприймається як побутове спілкування між членами домогосподарства.

Чому я кажу про домогосподарство? Це дуже важливо. Тому що в Стамбульській конвенції йдеться не про сімейне, а про домашнє насильство.

Яка принципова відмінність між цими термінами і яке вона має значення?

— Це було одним з наріжних каменів на етапі перекладу Стамбульської конвенції. Тоді між урядовцями та неурядовцями з цього питання зчинилася дуже гостра дискусія. Багато хто вважав, що ця конвенція має бути перекладена як конвенція про запобігання насильству щодо жінок і сімейному насильству. Але наразі вона перекладена правильно.

Питання — чому визначення «сімейне насильство» не підходить? Тому що воно є лише одним з видів домашнього насильства.

Це – перша причина, але є ще й інша. Якби ми назвали Стамбульську конвенцію конвенцією про запобігання насильству щодо жінок і сімейному насильству, тоді б ті, хто підпадає під захист, могли б з формальної точки зору нашими судами відсікатися. Їм би сказали – ви ж не сім’я. Бо у нас в законодавстві записано, що сім’я – це юридично оформлений зв’язок між чоловіком і жінкою. А ви тут навіть не тягнете і на цивільний шлюб.

Які зміни у підходах до ратифікації Стамбульської конвенції відбулися останнім часом?

— Мене сьогодні надихає те, що Міністерство соціальної політики в питаннях боротьби з домашнім насильством і насильством щодо жінок демонструє зовсім інші підходи. Тепер вони більш європейські. Бо існує розуміння, що цю проблему треба вирішувати негайно, сучасними способами. Тобто, із застосуванням механізмів, які використовує цивілізований світ.

Водночас у парламенті ми маємо дуже потужне лобі. Воно активно виступає за те, щоб Стамбульська конвенція готувалася до ратифікації.

Якщо вірно поєднати сили урядовців і парламентарів, посилити їх зусиллями, які докладають представники громадянського суспільства, то можна цю конвенцію підготувати до ратифікації.

Скільки це може забрати часу?

— Ще 2011 року говорилося — якщо ми згуртуємося і почнемо працювати злагоджено, то нам знадобиться 3-4, а то й 5 років. Навіть тоді у громадянського суспільства було реалістичне розуміння того обсягу законодавчої роботи, яку треба виконати для ратифікації конвенції. На жаль, попередні щонайменше 3 роки були згаяні.

Чи можуть прискорити ратифікацію Стамбульської конвенції євроінтеграційні процеси в Україні?

— Звичайно. Я розглядаю роботу з підготовки ратифікації цієї конвенції як частину нашої загальної роботи, спрямованої на європейську інтеграцію. Навіть візьмемо аспект безвізового режиму. Щоразу, коли мова заходить про нього, експерти Європейського Союзу зважають, наскільки наше законодавство мінімізує випадки або ситуації щодо порушення прав людини.

Це пояснюється дуже просто – якщо наш співвітчизник, чиї права грубо порушуються в Україні, опиниться в Європі, він може стати там шукачем притулку.

З одного боку, ЄС щиро прагне, аби рівень дотримання прав людини в нашій країні зростав, а з іншого намагається максимально себе убезпечити від потенційних жертв порушення прав людини, в тому числі, і з тих аспектів, які стосуються Стамбульської конвенції.

Але, на мою думку, прискорити ратифікацію цієї конвенції можуть навіть не так наші європейські сподівання, скільки та складна ситуація, яку маємо на сході країни. Йдеться про посттравматичний синдром, який отримують наші вояки. Багато з них, повертаючись додому, залишаються без роботи. При цьому алкоголь доступний, наркотики також доступні. Все це створює сприятливий ґрунт для зростання домашнього насильства.

Це нас не виправдовує, але це жорсткий наслідок будь-якої війни. З ним стикається не лише Україна. З цією проблемою мали справу Сполучені Штати, коли їх солдати поверталися з Іраку, Німеччина і Велика Британія, коли їх солдати поверталися з Афганістану. Тобто, ми тут не унікальні.

Домашнє насильство, пов’язане з війною, має місце не лише в середовищі колишніх солдатів. А також і в середовищі внутрішньо переміщених осіб. Тому що будь-який стрес, будь-яка втрата нормального середовища призводить до неадекватних соціальних форм поведінки.

І це дедалі більше розуміють, в тому числі, і в українському парламенті. Про це вже говорять публічно. Я думаю, що такі сумні наслідки війни можуть підштовхнути не лише до ратифікації Стамбульської конвенції, а й до створення відповідної матеріально-технічної бази, без якої ратифікація конвенції втрачає будь-який сенс.

Що практично дасть Україні ратифікація Стамбульської конвенції?

— Насправді жертві домашнього насильства – чи вона перебуває в гламурному паризькому середовищі, чи вона перебуває в українській хрущовці, не тло важливе. Бо не тло робить її європейкою.

Тому головне, щоб Стамбульська конвенція запрацювала на повну міру, щоб вона реально посприяла вирішенню проблем, які пов’язані з домашнім насильством, насильством щодо жінок. Але перед тим Стамбульську конвенцію належить ратифікувати. Над цим ми і працюємо.

Сергій УСТИМЕНКО, заступник міністра соціальної політики України з питань європейської інтеграції:

— Що зроблено нашим міністерством з другої половини минулого року у питаннях боротьби з домашнім насильством та насильством щодо жінок? У нас є нормативно-правова база. Ми маємо 2 базові закони, які діють у цій сфері. Але справа в тому, що ми маємо забезпечити, аби в нашому національному законодавстві були повністю відображені європейські підходи і європейські стандарти. Тому робота дуже важка, адже вона стосується діяльності не одного міністерства.

Спеціально під ратифікацію Стамбульської конвенції створено міжвідомчу робочу групу. До її складу увійшли представники багатьох міністерств, зокрема, Міністерства закордонних справ України, Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства юстиції України. Тому дуже важливо налагодити ефективну співпрацю між ними.

Ви знаєте, що ми і досі перебуваємо під моніторингом Парламентської Асамблеї Ради Європи. Ми маємо рекомендації, які мусимо виконувати. Якщо ми виконаємо ці рекомендації і не подумаємо про те, як їх імплементувати, просто збережемо зовнішню форму, то це не наблизить нас до європейської сім’ї.

Фактично кожні півтора-два місяці у рамках Проекту Ради Європи «Запобігання та боротьба з насильством щодо жінок та домашнім насильством в Україні» ми опрацьовуємо все нові і нові аспекти закону «Про запобігання і протидію домашньому насильству». Це дуже непроста справа і сподіваюся, що презентована у травні цього року українська версія доповіді експертів Ради Європи, в якій чітко вказано весь перелік всіх тих законів, до яких варто внести зміни або доповнення, буде сприяти цій копіткій праці. Це потрібно для того, аби на основі базового закону «Про запобігання і протидію домашньому насильству» ми могли забезпечити ефективну імплементацію Стамбульської конвенції.

Ярослав ТРИПІЛЬСЬКИЙ,
Національний прес-клуб «Українська перспектива»



загрузка...

Читайте також

Коментарі