Чому гальмуються реформи та чи потрібен третій Майдан?

Чому гальмуються реформи та чи потрібен третій Майдан?

В Україні відбувається стихійна оцінка проміжних результатів громадянської «революції Гідності» 2013-2015-го років. Найбільш радикальними є оцінки неприйнятності перебування на своїх посадах Президента і Прем’єр-міністра, а також безпосередня організація Третього Майдану.

Далі пропонується проміжний аналіз здобутків та недоробок революції, який дасть можливість оцінювати реальні досягнення, в яких революційний ентузіазм української громади поєднаний з реальною політикою – з усіма її партійними протистояннями, корпоративними інтересами та саботажем представників дореволюційної влади.

Це не повний огляд проблем, це лише найзагальніша оцінка ситуації, щоб отримати приблизні відповіді на питання – чому гальмуються реформи та чи потрібен нам зараз третій Майдан.

Читайте також:  Політолог: Путін робить ставку на «третій майдан»

Здобутки та недоробки у російсько-українській війні

В російсько-українській війні стратегія непрямих дій, прихованого наступу і повзучої окупації, яку застосовувала Росія, вичерпала свої можливості. Якщо Росія не вдасться до відкритого нападу на Україну, то військові дії буде призупинено надовго.

Тривалість припинення прямих військових дій залежить вже винятково від політичних дій Президента – чітких варіантів публічно оголошеної політики про найближчі перспективи Сходу України.

Здобутки у війні. Обороноздатність України є достатньою, аби зупинити ворога у стратегії непрямих дій і прихованого наступу. Україна здатна навіть відбивати наступи сепаратистів за умови припинення поставок Росії додаткової техніки та боєприпасів.

Недоробки у війні. Україна все ще не готова до широкомасштабної війни з Росією. Україна все ще офіційно не оголосила довгострокову стратегію захисту від ядерної загрози. Україна досі не має запасного варіанту дій на випадок, якщо вступ до НАТО затягнеться на невизначену перспективу.

Загальні висновки – 1) небезпека війни з Росією зберігається; 2) Україна більше сподівається на світову допомогу, аніж на власні сили у можливій війні; 3) Україна досі не діє на випередження в плані пропозиції публічних сценаріїв і стратегій щодо довгострокових післявоєнних перспектив, зокрема для Сходу України; 4) Україна досі не має альтернативних сценаріїв системного захисту від ядерної зброї та російської експансії.

Читайте також: На третій Майдан готові вийти 38% українців – опитування

Конституційні здобутки та недоробки

Конституційний процес є найбільш системним процесом реформ після української революції.

Цей процес стартував на початку березня 2015-го року у вигляді президентського указу про створення Конституційної комісії.

Також в конституційному процесі бере участь Уряд. Недавно в Страсбурзі булапрезентована частина ідей конституційного процесу відома як адміністративна реформа.

Водночас конституційний процес виявився нецікавим для ЗМІ і для експертних коментарів. Конституційний процес нецікавий журналістам, бо популярність найлегше можна заробити на корупційних скандалах – саме так вчиняють найбільш відомі журналісти, деякі з яких тепер вже є депутатами. Ніхто з них не хоче розбиратися у складних речах та писати складні тексти.

Моя спроба в березні цього року розпочати дискусію щодо децентралізації не була вдалою. Дискусію у змістовному плані ніхто не підтримав.

Читайте також:  Меркель обіцяє пом’якшення візового режиму в обмін на реформи

Фактично мова йде про медійний та експертний саботаж конституційної реформи.

Експертний склад конституційної комісії, створеної Президентом, це просто набір академічних учених-правників, які вже написали дві-три традиційних конституції в Україні, що не вирішили жодних проблем, а тепер вони будуть писати ще одну.

Здобуток конституційного процес – формальне створення умов для початку роботи над конституцією і початок цих робіт на рівні Уряду.

Недоробка конституційного процесу – неготовність експертів та широкої української громади до обговорення ідей Конституції.

Загальні висновки – 1) Конституційний процес гальмується через формальне ставлення до нього політичної еліти в цілому – орієнтації на інноваційну Конституцію не є поширеними; 2) безвідповідально-формальне ставлення Президента до формування складу конституційної комісії; 3) журналісти фактично саботують конституційний процес.

Читайте також:  Євросоюз виділив понад 660 тис. євро на місцеві реформи в Україні

Бюджетні здобутки і недоробки

Державний бюджет у структурному вигляді показує нам загальну стратегію діяльності політичної та економічної еліти.

Побіжний бюджетний аналіз можна зробити через структуру урядової політики, черезфінансування владних структур, через популярне бачення, а також через загальнуструктурну стратегію державної політики.

Остання згадана вище у посиланні стаття застосовує підхід так званого бюджетування, коли зароблені якій-небудь сфері кошти протиставляються коштам, що витрачаються на цю сферу. Таких сфер бюджетування автори виділяють 5: 1) соціальний захист; 2) газ та нафта; 3) утримання влади; 4) оборона; 5) зовнішні запозичення та обслуговування зовнішнього боргу.

Звичайно структура бюджету будується інакше. На мій погляд, лише інфраструктура може розглядатися за підходом бюджетування, а решта сфер мають такі публічні цілі, що виходять за межі підходу бюджетування.

Водночас саме такий аналіз загальної структури бюджету через 5 сфер бюджетування дозволяє побачити реальну стратегію бюджетної політики української політичної та економічної еліти і зробити ряд важливих висновків.

Держбюджет 2015 це специфічний бюджет виживання в умовах війни, який є проміжним за кінцевими намірами влади, бо є результатом компромісу, а не повного дотриманням принципу «економії на всьому». Цей бюджет не є популярним серед української громади з огляду на окремі дисбаланси та критиковані громадою податки.

Читайте також: Мінрегіон відкриває мережу офісів з реформи місцевого самоврядування в Україні

Україна все ще не може позбутися зовнішніх запозичень, які свідчать про неефективну економічну роботу архаїчної держави. Архаїка, яка досталась країні у спадок від попереднього небажання структурних реформ та розширення переліку бюджетонаповнюючих сфер економічної діяльності, все ще не подолана.

Водночас брати зовнішні борги перестало бути вигідним – доходи НБУ від цієї діяльності вже менші, ніж обслуговування боргу.

Хоча українська громада впевнена, що держава у нас забирає більш, ніж дає, реальна структура соціальних видатків показує, що ми маємо бюджет з надмірними соціальними зобов’язаннями.

Хоча доходи від нафти на газу у бюджет зросли, монополізм у цій сфері призводить до політично вмотивованого незадоволення української громади структурою і непрозорістю тарифної політики влади.

Україна все ще витрачає надмірні кошти на утримання влади.

Недолуга політика попередньої влади призвела до необхідності великих обсягів фінансування обороноздатності країни в умовах війни, на що просто не вистачає коштів.

Виконання такого бюджету призвело до появи надлишкових коштів на рахунках Казначейства, про які одразу почалася суперечка в Парламенті – пустити їх на соціальні видатки чи зарезервувати для цілей війни.

Читайте також: Донецькі терористи звинуватили Україну і США у зриві Конституційної реформи

Виконання такого бюджету за минулі місяці 2015-го року призвело до зростання надходжень до місцевих бюджетів на 40%.

Здобутки. 1) Уряду та Парламенту вдалося отримати надлишкові кошти на рахунках у Казначействі, але відсутність публічної політики (Президент-Уряд) щодо цих коштів призвело до політичних суперечок в Парламенті щодо їх використання; 2) Уряду та Парламенту вдалося зменшити соціальні видатки, не дивлячись на популізм політиків та зумовлений в тому числі і цим опір української громади; 3) В цілому Парламенту та Уряду вдалося переконати українську громаду у правильності такого підходу як тимчасового і зумовленого війною; 4) Уряду та Парламенту вдалося змусити олігархів, особливо в енергетичному секторі, платити більше;; 5) Уряду та Парламенту вдалося розпочати створення економічного підґрунтя децентралізації шляхом збільшення надходжень до місцевих бюджетів; 6) Уряду вдалося уникнути повного дефолту, на який так сподівався ворог.

Недоробки. 1) Уряд продовжував зовнішні запозичення, що зрештою може призвести до технічного дефолту; 2) Уряд та Парламент не змогли мотивувати і фахово пояснити свої дії щодо оподаткування незахищених верств населення; 3) Уряд не зміг вчасно реформувати структуру тарифоутворення в сфері енергоносіїв, яка до виникнення політичного скандалу в Парламенті лишалась зорієнтованою на монополізм та непрозорою; 4) Президенту, Уряду та Парламенту не вдалося започаткувати реформу структури та нормативної бази різних гілок влади, видатки на які є досі високими; 5) Не зважаючи на інтенсивне посилення обороноздатності країни і певні успіхи у стримуванні війни, армія все ще лишається недостатньо фінансованою, а відтак застарілою в технічному та теоретично-стратегічному плані.

Читайт також:  Експерти розповіли, які реформи очікують на сімейні господарства

Загальні висновки. 1) Держбюджет продовжує бути результатом торгів політичних сил, він досі не є структурою стратегічного бачення ситуації; 2) Держбюджет-2016 мав би передбачати відповіді на питання: а) як нам відмовитися від зовнішніх запозичень; б) як нам розширити базу доходів на рівні нових бюджетонаповнюючих сфер економічної діяльності – але дискусій з цього приводу нема. 3) Лібералізація держбюджету та зменшення соціального навантаження досі сприймається як наслідок війни, політична еліта не розуміє, або не хоче публічно зізнаватися, що це тепер надовго.

Антикорупційні та антиолігархічні здобутки і недоробки

Доволі повільне створення Антикорупційного бюро видається за головне досягнення в боротьбі з корупцією.

Водночас вирішальним чином антикорупційна боротьба ведеться саме шляхом тиску на владу всієї української громади.

Найбільшим генератором корупції в Україні лишається олігархічний бізнес.

Водночас перші спроби стихійної деолігархізації призвели до проявів системного олігархічного саботажу.

Публікація плану «Крепость» олігарха Ахметова не призвела до публічного аналізу Президента, СБУ чи Парламенту принципово нового рівня загроз, які породжують олігархи в процесі деолігархізації.

Зрозуміло, що олігархічний саботаж і прямий громадянський заколот (мятежевойна) під час російсько-української війни є надзвичайно небезпечними. Зрозуміло навіть бажання Президента та Уряду вирішувати проблеми деолігархізації непублічно, кулуарно.

Водночас лише публічна деолігархізація є гарантією подолання системної корупції.

Олігархи є сьогодні головною загрозою для національної безпеки. З ними неможливо домовитися, як неможливо домовитися з вовками, щоб вони не їли овець. Олігархи завжди будуть переслідувати лише свої приватні інтереси, розглядаючи державу як корупційний політичний ресурс.

Здобутки. 1) Журналістська боротьба з олігархами та корупцією дає тут свої найбільші плоди, відтак антиолігархічна та антикорупційна боротьба шляхом громадянського тиску є найбільш успішною. 2) Влада пробує інституціоналізувати процес боротьби з корупцією.

Недоробки. 1) Процес деолігархізації все ще лишається непублічним; 2) Корупційні медіа-скандали почали використовуватися задля політичних розправ – такі скандали дуже часто мають недостатню фактологічну базу, не дають результатів від розслідування, мають чистий піар-ефект.

Загальні висновки у вигляді пропозицій. 1) Антикорупційним бюро має бути публічно поставлено завдання про подолання системної олігархічної корупції; 2) Будь-які антикорупційні розслідування, ініційовані політиками чи журналістами, обов’язково мають супроводжуватися оголошенням публічних результатів розслідування, навіть якщо вони негативні.

Здобутки і недоробки в правових структурах

Урядом започаткована реформа міліції-поліції та реформа ДАЇ.

Водночас доволі сильно гальмується реформа судової системи.

Причин гальмування судової реформи декілька.

По-перше, це принципова залежність судової реформи від конституційної реформи. По-друге, це бажання Президента контролювати судову вертикаль як сферу силових органів і небажання домовлятися в цьому плані з Парламентом. По-третє, корумпованість судової сфери не дозволяє їй знайти хоч яку-небудь некорумповану інституцію, яка би мала довіру у суспільстві достатню для того, щоб отримати громадянську підтримку.

Чесно кажучи, здобутків у судовій реформі не видно зовсім, одні суцільні недоробки.

Загальні висновки. 1) Судова система України реформі не підлягає; 2) Судову систему України потрібно повністю знищити і створити наново; 3) На час створення нової судової системи Україна може спробувати отримати судові послуги шляхом аутсорсингу у європейських корпорацій – це буде дешевше, менш корупційно і ефективніше.

Чому гальмуються реформи?

Дуже велика спокуса дати просту відповідь на питання – реформи гальмують Президент, Прем’єр-міністр і навіть Голова Верховної Ради. Така проста відповідь не буде адекватною.

Головна причина гальмування реформ – ніхто ніколи не вчив українську політичну еліту, як розробляти та впроваджувати інновації. Навіть сама постановка питання про реформи є помилковою. Реформи неодмінно означають диктат західних (європейських) норм, зразків, принципів і правил.

Тільки позиція інноваційної діяльності дозволяє вийти з-під європейського реформістського диктату і запропонувати щось потужніше ніж реформи – інновації, які завжди краще пристосовані до ситуації і створюють більш масштабні перспективи.

Неупереджено оглядаючи вище проаналізоване, можна сказати – 1) реформи ідуть; 2) інтенсивність змін в країні доволі висока; 3) мотивація до реформ у політичної еліти є.

Досвід роботи нового Парламенту, парламентської коаліції та Уряду показує найсуттєвішу проблему коаліційного Уряду – неможливість поєднання політичної парламентської рівноваги через коаліцію та вимог до професійності міністрів. Професійність урядовців завжди є жертвою коаліційної згоди в Парламенті.

Водночас практично відсутня можливість довести тезу про «гальмування реформ» – графік реформ у вигляді плану як додаток до коаліційної угоди так і не став основою обговорення в публічному дискурсі. Також журналісти більш захоплені корупційними чи олігархічними скандалами чи реакційним (реагуючим) висвітленням реформістських кроків влади. Пропозиції інновацій, аналіз проблемних контекстів пропонованих реформ в публічному просторі дуже мало.

Неможливість робити радикальні реформи швидше, ніж до цього готова парламентська коаліція та Парламент в цілому через політичні суперечки – це умови нашої політичної системи. Отже, перша проблема – недоліки самої політичної системи в країні.

Коаліційний Уряд є добрим в ситуації відсутності революції та війни. Інноваційні реформістські дії завжди потребують певної авторитарності. Якщо ми не хочемо авторитаризму в Україні, то ми маємо створити солідарну позицію інновацій. Можливо солідарну інноваційну позицію варто вивести за межі Уряду. Про це – далі.

Серед реформ, які має провести Україна, має бути і реформа самого Уряду – структури, нормативної бази, кадрового складу міністерств і т.д. Водночас така реформа безпосередньо пов’язана з конституційною реформою. Нинішній Уряд за своєю функціональною структурою на реформи не заточений. І це друга проблема.

Третя проблема – саботаж середньої ланки урядовців, які абсолютно правомірно посилаються на ті чи інші нормативні документи в кожному напрямку реформ. Ще одна проблема – старі управлінські норми стримують реформи.

Отже реформи гальмуються, тому що: 1) у української політичної еліти в принципі відсутні інноваційні компетенції; 2) реформи розглядаються як дії під диктатом зовнішнього управління, а не як власні інновації; 3) політична система не пристосована до реформ; 4) коаліційна угода не містить імперативної послідовності чи імперативних термінів реформ; 5) Парламентські політичні партії постійно генерують політичні конфлікти, що постійно дезорганізують реформістські потуги Уряду; 6) Уряд який за функцією призначений для виконання завдань не заточений на інновації; 7) застарілі закони, норми та інструкції, якими змушена керуватися середня ланка управлінців; 8) Журналісти не займають конструктивну позицію щодо реформістських спроб, не пропонують інновації, не обговорюють проблеми процесу реформування.

Постає принципове питання – де сьогодні центр реформ?

Президент відмовився бути таким центром реформ.

Прем’єр-міністр де-факто ніби є центром реформ, але він залежний від коаліції, знаходиться під критикою експертів, постійно змушений узгоджувати свої дії замість того, щоб довіритися лише професіоналам в тій чи іншій сфері.

Парламент не має єдиного центру реформ, бо коаліційні збори так і не стали таким центром.

Можливо Україні потрібен Центр Інновацій. Це не має бути інститут, це має бути надінституційне утворення, напівклубне, громадянське, з закритим членством.

Чи потрібен Третій Майдан для пришвидшення реформ?

Сьогодні можна чітко бачити три тенденції опору революції: 1) контрреволюційна війна Росії; 1) олігархічний саботаж всередині України; 3) підживлювана суперечками політичних партій огульна критика журналістів будь-яких реформістських спроб («крадуть ще більше, ніж раніше», «корупція не зменшується», «реформи йдуть повільно»).

Нова революція виникає лише на фоні масового невдоволення роботою влади. Щоб там не говорили окремі політики, але масового невдоволення сьогодні нема.

Також для нової революції потрібні: 1) нові ідеї; 2) нові кадри, нові політичні сили.

Навряд чи сьогодні є якісь принципово нові ідеї для нової революції, оскільки старі ідеї революцією ще не реалізовані.

Для нової революції потрібні нові кадри і нові політичні сили, які би показали якусь змістовну роботу, а не лише піар-акції. Без нових політичних сил і нових кадрів заклик до перевиборів Парламенту не має жодного сенсу.

А якщо не переобирати Парламент, то питання кадрового складу Уряду є винятково у компетенції парламентської коаліції.

Якщо ж ставити питання про нового Президента, тоді потрібно одразу ж говорити – хто має бути замість нинішнього. Бо в нинішніх умовах війни це найбільш важливо.

Третій Майдан поки що робити рано.

Потенціал громадянського тиску на Президента, Парламент та Уряд не вичерпано.

Давайте зосередимося на цьому.

Автор: Сергій Дацюк

Джерело: УП



загрузка...

Читайте також

Коментарі