Кримські татари: «Крим — наш!»

Кримські татари: «Крим — наш!»

Життя кримськотатарського народу за останній рік кардинально змінилося. Перед багатьма людьми постав важкий вибір – покинути батьківщину або залишитися… Коли думаєш про минулорічну анексію півострова, одразу згадуються сумні події 1944-го – масова депортація кримських татар, яка забрала життя майже половини корінного народу Криму. Вони поверталися на історичну батьківщину десятиліттями, з неймовірними втратами і труднощами.

Про складну сторінку історії кримськотатарського народу цієї неділі, 17 травня, о 13:30 Перший покаже документальний фільм «Кримські татари: «Крим – наш!» автора Сергія Братішка та режисера Петра Мироненка.

Про анексію Кримського ханства у 1783 році, свідків депортації та засекречені фото тих подій читайте далі в інтерв’ю з автором картини Сергієм Братішком.

Сергію, розкажіть про те, як виник задум зняти фільм про депортацію?

Цією стрічкою нам хотілося б нагадати, що 18 травня 1944 року трапилася страшна трагедія в історії кримських татар – депортація. Тож основна ідея обох серій картини «Кримські татари: «Крим – наш!» – показати, як і ким проти цього народу вчинялися злочини. Спочатку це робила імперська російська влада, потім радянська… У них забирали землю, забороняли мову, переслідували…

Обидві серії стрічки зачіпають різні теми чи є продовженням одна одної?

У 1783 році Кримське ханство анексувала Російська імперія, і перші сто років перебування Криму в її складі називають «чорним століттям». Через утиски, захоплення земель, які отримували російські дворяни, релігійні переслідування, чутки про примусове хрещення корінне населення масово емігрувало до Османської імперії. Лише з 1783 по 1852 рік свою Батьківщину залишили майже чотириста тисяч кримських татар! Щодо другої серії стрічки, то глядачі дізнаються, як у 1944 році Берія подав на розгляд Сталіна проект рішення Державного комітету оборони про виселення корінного населення Криму. Офіційна причина депортації цілого народу – «зрада Батьківщини», дезертирство та «пособництво німецьким окупантам». Було геть проігнороване те, що 200-тисячний кримськотатарський народ під час Другої світової подарував п’ять Героїв Радянського Союзу, а з 35 тисяч кримських татар, які воювали в радянській армії, з фронту не повернулось 10 тисяч…

А у продовженні фільму що розповідатимете?

…18 травня 1944 року для кримських татар почалося пекло. Впродовж трьох днів з Криму вийшли 70 залізничних ешелонів, у кожному з них – по 50 вагонів. Для перевезення майже двохсот тисяч кримських татар цього було замало. Тому один вагон розрахували на 150-170 чоловік. Це було «пекло на колесах». До пункту призначення їх везли два тижні. Годували кілька разів. Вранці питали: «Трупи єсть?». За звітами НКВД, у дорозі загинула 191 людина. За підрахунками вітчизняних істориків під час перевезення померло майже вісім тисяч. Це лише декілька фрагментів депортації у травні 1944 року, яка стала прелюдією геноциду кримських татар. Адже перші два роки на чужині були найстрашнішими. Спецпоселення нагадували «фабрики смерті», й за даними НКВД у перші півтора року тільки в Узбекистані загинуло 30 тисяч. Насправді жертв було удвічі більше! Попри спротив радянської влади і КГБ кримські татари повернулись на свою батьківщину, але не повернули її собі… У лютому 2014 року Крим анексувала Російська Федерація, і народ опинився в тій же ситуації, як і їхні предки у ХІХ столітті, яке називали «чорним»…

Хто є героями фільму?

Героями фільму стали свідки депортації. Знайти їх нам допомогли співробітники радіо «Свобода», які ще й надали необхідні матеріали для створення фільму. Крім того, ми мали нагоду поспілкуватися із Мустафою Джемілєвим і Зеврі Куртбедіновим. Це політв’язні, учасники кримськотатарського політичного руху. Вони відверто розповіли про депортацію та кримськотатарський рух, боротьбу за право повернутися на рідну батьківщину. Так, Мустафу Джемілєва засуджували до позбавлення волі сім разів. Він став символом нескорення кримськотатарського народу після того, як витримав найдовше у світі політичне голодування – 306 днів. Також при створенні фільму нам дуже допомогла Гульнара Бекірова – фахівець з історії Криму ХХ століття. Вона надала компетентні коментарі та сімейні перекази щодо депортації…

Якими спогадами поділився лідер кримських татар Мустафа Джемілєв?

За його словами, у роки перебудови, коли було розсекречено багато документів, йому потрапив до рук указ про депортацію греків, вірмен та інших національностей. У тому числі і кримських татар у 1942 році. Тобто, людей які навіть і не бачили німців, вже депортували. Тож тут ідеться не про якусь співпрацю з нацистами, а саме про традиційні для Росії етнічні чистки. Мустафа-ага вважає, що 18 травня для кримських татар є не тільки днем поминання тих, хто загинув у місцях депортації. Це ще й демонстрація єдності їхнього народу. До речі, що стосується нинішньої ситуації, то на думку Мустафи Джемілєва, політика нинішньої окупаційної влади нагадує першу окупацію Криму ще при Катерині. Тоді не виселяли, але створювали такі умови, що кримські татари самі були змушені залишати землі… Він каже, що Україна – це остання авантюра Росії, і щиро в це вірить…

Тема фільму непроста, багато свідчень дістати не так легко… Виникали якісь складнощі під час зйомок фільму?

Нам бракувало певного матеріалу. Спочатку було лише кілька фото депортації татар. Усі документи засекречені, доступу до них немає… У фільмі ми хотіли розповісти про страшні злочини. Спочатку навіть планували назвати його «Кримські татари. Злочин проти нації»…

Чому передумали і змінили назву?

Ми порадилися і вирішили назвати фільм «Кримські татари: Крим – наш!». Бо саме вони – народ цієї землі!



загрузка...

Читайте також

Коментарі