В Києві відбулася прем’єра фільму «Аеропорт» про бої з донецький аеропорт. Ось так коментує в ЗМІ кінострічку боєць «Карпатської Січі» Бізон, який захищав аеропорт разом із 93-ю бригадою з грудня 2014 року:

«- Фильм мне понравился. В нем показали жизнь пацанов в аэропорту такой, какой она и была. Показали простых ребят, без всякой пропагандистской ерунды.

Сразу вспомнил свой родной пост, «Ромео» (наиболее обстреливаемый пост сил АТО. — Прим. авт.) и парней с нашей ротации — правда, в фильме их не было… Не понравилось выступление президента перед фильмом — он к событиям в аэропорту особого отношения не имеет.

Я считаю, что первая часть фильма в полной мере описала события в ДАП до октября. Во второй хотелось бы увидеть ребят, с которыми я там был».

Бізон поділився спогадами про своє перебування в аеропорту із прес-службою «Карпатської Січі».

«В термінал ми потрапили через сепарський блок-пост. Дивна ситуація. Тоді її пояснювали перемир’ям, — згадує «кіборг». — Потім блок-пост, зрозуміло, закрили. І ми лишилися у терміналі без продуктів і води. Спочатку з’їли всю «Мівіну», потім сухпайки. Потім залишилося печиво – одна пачка в день на двох. Воду ми пили з калюжі – пропускали через фільтр. Коли закінчилася калюжа, зливали воду з вогнегасників. Але ця рідина була жовта і смерділа медикаментами, скільки не фільтруй. Націдиш півсклянки, розмішаєш із „Колдрексом”, щоб гидкий присмак якось заглушити, і п’єш. Ми молилися, щоб пішов сніг. Але, як на зло, ні сніжинки”.

„Коли у нас з’явився перший трьохсотий, всі відчули полегшення, як би це цинічно не звучало. Хлопця приїхали забирати і нарешті привезли нам питва”.

„Найулюбленішим місцем в аеропорту була колишня бойлерна. Там стояв трансформатор, від якого ми заряджали мобілки і рації. Спочатку ми на ньому навіть їжу розігрівали. Потім влаштовували багаття – за дровами вибігали з терміналу. В один із таких забігів я послизнувся і впав. Піднімаю голову, і чую свист двох куль – в кількох сантиметрах над маківкою. Зрозумів, що народився у сорочці”.

„Якось хтось сказав: от би піцу замовити. А мій побратим Музикант з „Карпатської Січі”, що воював зі мною в аеропорту, — родом із Донецьку. У нього телефони всіх місцевих піцерій є. Телефонуємо, робимо замовлення на декілька тисяч гривень. З нами почати так чемно розмовляти. Питають адресу, куди везти замовлення. Ми кажемо: аеропорт, 1-й термінал. Спочатку ступор. Коли до них дійшло, хто ми, почали крити матом. Коли в нас барикада загорілася, викликали пожежну: приїдьте, загасiть. Адже гарячі номери в аеропорту переадресовувалися на донецькі служби. З нудьги телефонували й у поліцію ДНР. Там намагалися розібратися, як ми потрапили у термінал, адже всюди блок-пости. Ми казали, що заблукали. Коли здогадалися, реагували так само, як і в піцерії — кричали: „А, це укропи!” і страшенно матюкалися”.



загрузка...

Читайте також

Коментарі