Українське кіно вперше отримало свій фестиваль у Скандинавії - завдяки волонтерам

\'\'\'\'\'\'\'\'\'\'\'\'\'\'
\r\n

Володимир Крекотін

\r\n

У понеділок стартував Перший скандинавський фестиваль українського кіно. Майже місяць, до 18 травня, вечір кожного понеділка буде для стокгольмських кіноманів українським.

\r\n

На жаль, донедавна вітчизняний кінематограф приходив до європейців лише у вигляді окремих робіт. Але ситуація змінюється. Нещодавно відбулися дні українського кіно в Таллінні, потім у Парижі, тепер на черзі – Стокгольм, причому одразу – з цілим фестивалем.

\r\n

На відкритті фестивалю у престижному стокгольмському кінотеатрі «Зіта», що є побратимом київського «Жовтня» (він також популярний серед сінефілів, богеми та прогресивної молоді), був аншлаг. Фестиваль відкрила міністр культури та демократії Швеції Аліс Ба Кюнке. Причому вона ще й прийшла на відкриття в бандані з тризубами, а у своєму виступі згадала недавню поїздку до України, враження від зустрічей із активістами й письменниками.

\r\n

Представити свій фільм «Брати: остання сповідь», перший у фестивальній програмі, приїхала режисер Вікторія Трофіменко, розмову з якою вів провідний кінокритик Швеції Мортен Блумквіст. Цікавою фішкою «Братів» є те, що це адаптація роману «Джмелиний мед» живого класика шведської літератури Торґні Ліндґрена, де замість шведських гір дія відбувається в українських Карпатах. Відповідно і її герої – гуцули з їхнім діалектом і колоритом.

\r\n

«Для мене цей фестиваль – не менш важливий за найпрестижніші міжнародні кінофоруми. Адже мій фільм – це по суті екранізація класичного шведського роману, і це була перша нагода показати його саме шведському глядачеві», - розповідає український режисер.

\r\n

Завершиться фестиваль перлиною українського кіно – фільмом «Тіні забутих предків» Сергія Параджанова. На свій «вихід» також чекають драма про сталінський геноцид кримських татар – жахливу депортацію 1944 року  «Хайтарма» (2013, Ахтем Сеїтаблаєв), історія розстріляного кобзарського з’їзду і геноциду українців  - «Поводир» (2014, Олесь Санін), брутальна правда про сучасні реалії життя глухих підлітків у відзначеному численними призами та компліментарними рецензіями західної критики «Плем’ї» (2014, Мирослав Слабошпицький), знятому майже винятково мовою жестів.

\r\n

Волонтери роблять роботу Мінкульту

\r\n

Ми вже звикли до того, що найкраще з усього, що відбувається в Україні, – справа рук волонтерів, ентузіастів та інтелігенції, у яких хата не скраю і дах не протікає. Не є винятком і цей фестиваль. Його ініціатива належить українській діаспорі у Стокгольмі і, зокрема, відомій українській піаністці Наталії Пасічник. Так само і реалізація проекту (із фінансуванням включно) повністю лежить на плечах «добровольців»  від мистецтва, які згуртувалися навколо Українського інституту у Швеції, створеного торік.

\r\n

 «Український Інститут у Швеції – абсолютно громадська, некомерційна ініціатива. Ми виконуємо ту роботу, яку в західних країнах здійснюють великі, потужні установи: Польський інститут, Британська рада, Ґете-інститут. Наші ресурси дуже обмежені, порівняно з їхніми. Але компенсуємо це ентузіазмом і відданістю справі», - говорить Наталія Пасічник, директор Українського інституту у Швеції.

\r\n

Ідея фестивалю народилася, коли Інститут об’єднав зусилля із Дослідницькою групою з проблем України, що працює з 2014 року в Університеті Седертерн. За рік організація провела з десяток семінарів і великий круглий стіл для шведських науковців і журналістів за участі провідних українських експертів.

\r\n

Наступним кроком мав стати «культурний прорив» України у Швеції, що мав вилитись у створення українського кіноклубу. Втім, коли до ініціативи долучився  Український інститут у Швеції  – початкова ідея перетворилася на повноцінний фестиваль.

\r\n

 «Організовуючи фестиваль, ми йшли на певний ризик. Ми вкладали в нього власні кошти з непевною перспективою повернення (та й усе, що перевищить витрати, ми маємо намір передати на підтримку армії й біженців). Але питання стояло для нас дуже чітко: якщо не ми, то хто? Відповідальність за репрезентацію української культури на Заході для нас була визначальна», - наголошує пані Наталія.

\r\n

Найважливіше з усіх мистецтв

\r\n

Розмовам про те, що за кордоном Україну знають завдяки Чорнобилю, кільком спортсменам, а зараз ще й анексованому Криму та громадянській війні (так-так, це ми прекрасно розуміємо, що воюємо з окупантом, а ви в європейців попитайте), років стільки ж, скільки і незалежності нашої держави. І за 25 років, фактично, нічого не змінилося.

\r\n

 «Ленін мав рацію, коли писав, що найважливішим із усіх  мистецтв є кіно. За століття це мало змінилося. Люди пізнають інші країни, культури насамперед через фільми й серіали. Якщо ми хочемо, щоб нас асоціювали із чимось більшим, ніж Чорнобиль і війна, ми повинні пробитися крізь культурну залізну завісу, яка щільно запнула Україну від Європи», - вважає директор фестивалю Роман Горбик.

\r\n

Маємо визнати, що у сприйнятті більшості пересічних європейців наша культура, менталітет, традиції - terra incognita. На відміну від нашого ворога, в тому числі і на інформаційному просторі, адже Росію з її кривавим режимом багато хто все ще асоціює з Толстим і Достоєвським. Про наш внесок у світову культуру і мистецтво інформації – нуль.

\r\n

Саме тому багатьом у Старому світі природніше стати на бік «знайомої», хоч і ілюзорної «матушкі Росії», аніж на бік невідомої і малозрозумілої України. Тому такі фестивалі – важлива частина інформаційної війни, якій не завадить державна і комерційна підтримка.

\r\n

Є привід і для оптимізму. Шведи поступово відкривають Україну. Для того, щоб зрозуміти реальну ситуацію, їм треба ближче знати реалії, культуру, асоціювати Україну з інтелектуальними і мистецькими досягненнями. І скандинави для цих відкриттів готові.

\r\n

 «Ми щасливі показувати українське кіно у своїй країні. Для нас це зовсім чиста, невідома сторінка. Та й про Україну знаємо переважно з новин. А як там живуть люди? Яким є буденне життя? Якою є історія цієї країни? Фільми-учасники фестивалю представляють погляд українців на самих себе, і для нас дуже цікаво поглянути на вас вашими ж очима», - розповідає Ульріка Сундбек, арт-директор кінотеатру «Зіта», в якому проходитиме фестиваль.

\r\n

Якщо такі ініціативи множитимуться і матимуть підтримку, є надія, що українське сучасне мистецтво нарешті покладе край своїй мовчанці за межами України і вирветься до нових горизонтів, нівелюючи російську пропаганду і багаторічну глуху стіну навколо.

Рекомендуємо прочитати

Бойовики почали масово звільнятися

Після того, як українські бійці провели успішну операцію та ліквідували групу терористів, інші бойовики почали масово звільнятись....

Це може бути цікавим

Поліція затримала вбивцю пенсіонерів

На Черкащині поліція затримала вбивцю пенсіонерів....

загрузка...

Схожі публікації

Дивіться, що пишуть

Samsung представил смартфон-раскладушку на базе Android

Для ретроградов, не готовых отказаться от современных технологий, компания Samsung создала смартфон-раскладушку Galaxy Folder 2....