Відродження  історії та культури на місцевому рівні  — особлива тема. Вона нагальна і необхідна. Аби рухатися в своєму духовному розвитку вперед, потрібно цікавитися минулим. Це захоплює, а слухаючи місцевого краєзнавця і активіста Дениса Ленченка, переконуєшся в цьому знову і знову. Про наш край, історію і сьогодення, туристичні цікавинки, історичні перспективи, нелегку, але почесну місію волонтерства читайте в нашому інтерв’ю з ним.

177574

Денисе, розкажіть трошки про себе. Звідки Ви родом?

Родом я з далекої Кіровоградщини. Коли був у 3 класі ми переїхали на Київщину, конкретно в місто Українку. Вже більше 15 років тут. З’явилося стійке почуття Батьківщини, цієї місцевості, цих країв. Ось так, навчався, розвивався і так мене повело в сторону українства. З 6-7 класів почав цікавитися історією України, копирсатися у минувщині. І знаєте, так дивно, завдяки нечистій силі почалося моє зацікавлення історією. Були свого часу такі цікаві фільми жахів, переважно закордонні. Чужі. І виникало питання: а що у нас? Почав читати українських авторів, зокрема Потебню, Вовка. І таки у нас цікаво! Є своя рідна нечисть. Значно  цікавіша і страшніша. Почала цікавити історія. Після школи хотів поступати до вузу ім.Т.Г. Шевченка, але не склалося, тому одразу після школи почав працювати в Трипільському приватному музеї. Пропрацював там 4 роки. Паралельно заочно закінчив інститут соціальних наук при МАУПі, за освітою соціолог.

Після 2012 року почав активно долучатися до життя громади. Потім були події на Майдані, які вже примусили бути активним. Адже потрібно щось робити, не сидіти, склавши руки.

11133794_699561003502630_385591506226750710_n

Крім екскурсій в Трипільському музеї ще займалися якоюсь діяльністю?

На той час в музеї працівників було дуже мало, і тому кожен займався дуже широким спектром роботи. В мене основним напрямком була екскурсійна робота, пошук інформації, розкопування. А також перекладання історичних текстів на доступну мову, адже вчені-історики свої тексти часто подають написаними тяжкою науковою мовою, не дуже зрозумілою для широкого загалу.

2014-08-29-16.26.52-1024x768

Денисе, що Вас в першу чергу цікавить в місцевому краєзнавстві?

Місцеве краєзнавство — «непахане поле», неоране нива. Звертаючись до історії розвитку краю можна відмітити, що дуже багато втрачено. В першу чергу через будівництво ТЕС, Біохімзаводу, інших підприємств, заводів, до яких залучались спеціалісти з інших регіонів, і навіть країн. Відповідно, мінявся склад  населення нашого району. Зараз він дуже різноманітний, і саме завдяки цьому етнічні перлини, такі як традиції, пісні, їжа краю дуже загубилися, затерлися. Відновити це складно, але є люди, які цим займаються. По нашому району  — це Юрій Корнійович Домотенко. 

e675325ffdce80606d32d533f0712590_600x1000

Наскільки молодь — ровесники Незалежності цікавиться історією і культурою рідного краю?

На жаль, молодь не часто таким цікавиться. Можливо тому, що немає правильної подачі інформації, все здається  не цікавим. Втім, зацікавлена молодь таки є. Думаю, якщо  це буде подаватися легко і красиво, як, наприклад, в іноземних фільмах, з’явиться інтерес.

Історія і культура — це призма, через яку ми дивимося на себе, і знаходимо в минулому моменти, які  актуальні  для нас сьогодні. Ось для прикладу. Зараз випливли історичні сторінки нашого народу. 23 роки Україна подається засмученою і пригнобленою. Ми відзначаємо тяжкі сторінки історії, голодомори, шевченкові слова про гноблену і спаплюжену Україну линуть до нас.

А те, що у нас було багато позитивного, безліч перемог, ті ж самі козаки, героїчне минуле? Так повелося, мабуть, з Шевченківських часів, що Україна подається стражденною і сумною. Так було вигідно і за радянських часів. Людина була як частина загальної машини, механізму. Люди, умовно кажучи, діляться на дві категорії: рабів і творців — залежних і незалежних. Системі потрібні були залежні люди. Якраз залежні люди мислять категоріями, що от хтось винен, але не я, і мислять категоріями поразки. Системі це було вигідно.

muzey-tripolskoy-kultury-drevnyaya-aratta-ukraina_4

Повертаючись до обухівської тематики, скажіть які на Вашу думку, обухівські локації є привабливими на перспективу розвитку місцевого туризму?

Я трішки поїздив по Україні, і приблизно уявляю туристичну картинку. Загалом в Україні місцевий туризм в основному приватний. Приватні об’єкти, наприклад у вигляді Батурину (зроблений Віктором Ющенко), також Музей ікони в Радомислі, Хутір пана Савки, козацький музей під відкритим небом на Черкащині.

Такий підхід більш цікавий туристично, але загалом для України, і, зокрема, для Обухівського району залишаються великі проблеми інфраструктури. Відсутність нормальних доріг і кафе. От, наприклад, я їзджу з туристами своїм рідним маршрутом Трипілля — Черкаські Буки і стикаюся з проблемами відсутності кафе, їдалень, туалетів та інших благ для туристів.

Наш район, на мою думку, дуже цікавий для велотуризму. Є маршрути, які можна відвідати, як от Трипілля, Халеп’я, Витачів, річка Стугна та інші. Цей вид туризму затребуваний, але для нього елементарно немає облаштованих місць велопарковки. В Українці у нас лише одна — біля супермаркету «ЕКО».  В Обухові — є біля супермаркету «Велика Кишеня».

На перспективу розвитку туризму у нас дуже цікавий маршрут, який складається з села Трипілля — села з глибокою історією, яке дало назву трипільській цивілізації. Таке сакральне село з Дівич-горою, своїми пам’ятками, кручами, специфічним менталітетом людей, які ще пам’ятають отамана Зеленого. Такий от вільний народ. Громада села на чолі з головою Анатолієм Петровичем Дегтярем дуже свідома і активна. Наприклад, вона відвернула несанкціоноване намивання піску, що спричинило би зсув трипільських круч і екологічну катастрофу.

Отже, Трипілля — це перша Мекка туризму з її археологічними музеями, державним і приватним. Приватний, на жаль, зараз захоплений рейдерами і експозиція не працює.

Продовжуючи цей напрямок, можу сказати, що Халеп’я — це теж дуже перспективна місцевість. Село дуже мальовниче, з халепсько-витачівським озером — Ріца, яке теж мальовниче, але зараз засмічене.

Наступним можна назвати село Витачів — столиця Української духовної республіки. Для багатьох художніх фільмів село стало майданчиком для кінозйомок. Згадується фільм «Богдан Хмельницький». Батальні сцени і сцену похорону знімали на схилах Витачева. Вже відомий фільм «Поводир» також знімався там. Саме та природа і дух цього місця притягує митців до нього.

Верем’я, Жуківці цікаві своїми краєвидами, мають глибоку історію, але великих об’єктів, на жаль, не має. Є невеликі сільські музеї.

Далі можна назвати Безрадичі, Підгірці, Дмитровичі — ця місцина вже цікава епохою руського часу, Київської Русі, козаччиною. Ще можна відзначити село Германівку, в якому дуже багато музеїв, пам’ятників.

Денисе, у Вас не виникало бажання написати свою краєзнавчу працю?

Виникало бажання, але бракує інформаційної бази для того і часу. Можливо, в майбутньому це станеться. Я вважаю, якщо писати працю, то в легкому варіанті, можливо навіть в напівказковому. Разом з тим, щоб праця була насичена правдивими фактами. Зараз це все відроджується і якісь рухи відчуваються. Зрозуміло, що за радянських часів про краєзнавство не прийнято було казати, і тому інформація відходила і була навіть закритою. Після розвалу СРСР в 90-ті роки стався ніби культурний всплеск, але не надовго. Знімалися надзвичайно цікаві фільми і передачі. В 1995-1997 рр. були написані цікаві праці.

Ви досить багатогранна особистість і крім краєзнавчої діяльності ще займаєтеся і волонтерством. Коли почали особисто цим займатися?

10429305_650296561762408_7987573719810203310_n

Якщо бути правдивим, то волонтерством я почав займатися в кінці 2013 року. Навіть з середини 2013 року у мене почали з’являтися думки приєднатися до Червоного Хреста, щоб робити якісь потуги разом. Так сталося, що я до них не долучився через ряд різних причин. А потім сталася Революція Гідності, і під час неї в Обухові виникло таке явище, коли активна частина суспільства, громади почала допомагати Майдану, виставляючи палатку. Тоді це були в основному політичні течії, політичні партії, опозиційні на той час, які вирішили своїми силами утримувати палатку і організовувати допомогу Майдану. Так відбувалося аж до появи Небесної Сотні. Потім допомога була направлена постраждалим на Майдані. Я стояв в той момент у палатці, коли за згодою ще однієї людини, яка була разом зі мною, ми зняли всі політичні прапори і виставили стяг України.

Поступово збір коштів перетік в допомогу сім’ям постраждалих на Майдані. Аж поки не почалися військові дії і виринули основні активісти-волонтери району, серед яких найактивніший організатор Оксана Павлів. Вона першою кинула клич в соціальних мережах про допомогу 72-й бригаді територіальної оборони, де служили наші побратими і яка тоді, якщо я не помиляюся, стояла біля Волновахи. Стан військових був просто жахливий. Хлопці стояли в полі, в окопах. Вони боялися зайти до своїх частин, тому що їх могли в будь-який момент накрити обстрілом. Їжі не було, одягу не було. Був повний нуль. Жахливо розповідати про те, що  там відбувалось.1511313_547335872058478_7674788431766986797_n

Оксана Павлів організувала в соцмережах допомогу військовим. Хто чим міг, почали допомагати. В основному це була консервація. Вразило те, що на обухівському Ранковому ринку ми зібрали повні дві сумки різних продуктів, шкарпеток, стельок та іншого. Спочатку посилки складувалися в квартирі Оксани, а потім передавалися через транспортні компанії, зокрема через » Нову пошту». Далі вже доставку здійснювали переважно самі. Потім це переросло в потужний рух волонтерів Обухівщини, які вже можуть купувати машини, передавати тепловізори та інше військовим.

В Українці волонтерським рухом займається підприємець Олена Славна. Також можна назвати організацію «Материнське серце», яка свого часу відпочкувалася від обухівського волонтерства.

На завершення нашої розмови, будь ласка, поділіться своїми планами на майбутнє.

Плани, звичайно, є. Такі от замальовки, які вже зародились і розвиваються. Наприклад, моя ініціатива благодійних екскурсій Обухівщиною. Ця ідея жива і втілюється. Вже була екскурсія в Трипілля, в музей. Так, як погода зараз не зовсім тепла і погожа, то я трошки вичікую час, щоб проводити екскурсії по селах, зокрема, десь 20-26 квітня планую екскурсію в Халеп’я. В планах зробити такі екскурсії у Витачів, Обухів, Українку. Є бажання долучати до цього процесу місцевих активістів, але вони щось так погано долучаються. В Обухові з цим краще, а от в Українці, Халеп’ї та Витачеві люди не дуже йдуть на контакт. З ними потрібно вміти розмовляти. У нас дуже не розвинута спільнота екскурсоводів.

До речі, на ці обухівські екскурсії мене наштовхнули ужгородські екскурсії. Там дуже потужна спільнота екскурсоводів, які мають освіту істориків, навіть є кандидати історичних наук серед них.  У них місцеві екскурсії за правило. Кожної суботи вони проводять  безкоштовні екскурсії по Ужгороду, в Мукачеві. Навіть є в них такі тематичні специфічні екскурсії, як «Цигани і Ужгород», «Євреї і Ужгород». Достатньо цікаво. Це мене і надихнуло. Сподіваюся у нас це теж виросте в щось серйозне.

У мене була така цікава історія, коли я ще працював в Трипільському музеї. До мене на екскурсію приїхала пара з Українки. Вони сказали, що про наш музей в Трипіллі дізналися в Єгипті!!! Ось так. Їм про це розказала ще одна пара з Українки, яка відпочивала в Єгипті разом з ними. Ось такий складний і довгий шлях подолала звістка про наш музей.

Музей брав на себе масштабну місію донесення інформації до людей, але у нас немає правильного експонування. Маса експонатів не виставлена. Щоб Ви собі уявляли, від 100 відсотків колекції Трипільського музею експонується лише 0,5 відсотка. Все інше знаходиться десь там, в архівах. І експонуються далеко не шедеври.

Варто вже робити нові проекти. Зараз в Черкаській області започаткувалося будівництво академічних трипільських хат. 3-4 хати вже побудовано, їх розписують і роблять повну подобу трипільській хаті. Такий от буде музей під відкритим небом. Це більш американський тип експонування, коли експонуються окремі моменти життя, чи то бій, чи сцена з побутового життя. У нас же ще такий радянський підхід, коли в музеї виставляється купа фотографій, різних папірців, які не дають уяви як відбувалася подія.

Далі ми ще запустили разом з Єгором Данилюком один проект — культурно-спортивний забіг в Трипіллі, який планується на 2 травня цього року. Пробіг буде відбуватися на території трипільських схилів довжиною 2 км. Залучаються люди різних вікових категорій. Також буде біг «стометрівкою» в бронежилетах. Думаю, це буде цікаво для молоді, особливо хлопців. На цьому заході планується ярмарка народних майстрів, де свої роботи будуть представляти гончарі, майстри лозоплетіння, писанкарі та інші талановиті митці. Буде працювати «Криничка фантазій». На завершення відбудеться благодійний концерт. Цей захід планується з метою культурно-спортивного та патріотичного виховання молоді та для збору допомоги військовим АТО.

Ще один такий анонс. В Обухові в кінці травня планується лекція-зустріч з відомим археологом, кандидатом історичних наук паном Відейком Михайлом Юрійовичем, який особисто проводив розкопки трипільської культури і буде про це розповідати. Він являється одним з провідних фахівців у цій справі. Ось такі коротенькі плани.

Дякую, Денисе, за таку позитивну, насичену і пізнавальну бесіду. Творчих успіхів Вам і натхнення у всіх справах!



загрузка...

Читайте також

Коментарі